З надією в серці

За святковим і веселим тішреєм прийшли звичайні буденні дні. Багато мудрих слів головного рабина Дніпра реб Шмуеля Камінецького почули ми у дні свят. Ці слова викарбувалися у серці, даруючи надію.

Та ось знову сірість за вікном і осінь у душі. Що може підтримати і надихнути? Як завжди, відеозвернення засновника і мудрого керманича громади.

Що людина залишає після себе? Якось відомий винахідник динаміту Альфред Нобель прочитав у газеті, що його назвали винахідником смерті. Він дуже засмутився, бо не хотів щоб люди запам’ятали його під таким прізвиськом. Тому він заснував фонд, який щорічно видає премії у різних галузях нау­ки. Кожен вчений мріє отримати цю винагороду, бо вона на сьогодні є символом життя. У розділі «Берейшит» людині заповідано:
«І Б-г благословив їх, і сказав їм Б-г: «”Плодіться і розмоножуйтесь, і наповнюйте землю”».
Двоє відомих єврейських мудреців сперечалися на цю тему. Гілель доводив, що людина повинна мати одного сина і одну доньку, а Шамай був впевнений, що вистачить двох синів. А ось цар Шломо не був згоден з такою позицією. Не завжди наші діти йдуть дорогою Тори і продов­жують наш шлях єврейства. Тому не потрібні обмеження, бо діти — подарунок від Б-га.
Буває, що у сімейної пари немає дітей. Сьомий Любавичський Ребе не мав власних дітей, але мав мільйони своїх духовних синів по всьому світу і залишив після себе грандіозну спадщину. Реб Шмуель розказав історію молодого подружжя, яке звернулося до Бааль Шем Това за благословенням на народження дітей. Засновник хасидизму бачив, що дітей у них не буде. Він привів їх до села, де кожен хлопчик і кожна дівчинка мали однакові імена. Виявилося, що колись бездітна пара вирішила платити за навчання бідних дітей. А коли ті підросли і створили свої сім’ї, то назвали своє потомство іменами своїх благодійників. Бо сказано у «Піркей Авот»:
«Якщо навчаєш Торі сина свого друга, ця дитина вважається твоїм сином».
Будь-які заповіді, що євреї почали виконувати під нашим впливом, зараховуються нам і залишаються після нашої фізичної смерті. Ми йдемо з життя, а наші духовні справи продовжують жити.
Зазвичай єврею бажають жити до 120 років. Аналізуючи розділ «Ноах», реб Шмуель сказав, що зараз таке побажання не актуальне. Люди хочуть жити довше означеного терміну. Для цього вони шукають різні засоби продовження життя. Насправді є рішення подолати генетику і вирішити питання довголіття. Рабин навів приклад з Талмуду. Там розбирається актуальна для кожної людина проблема грошей. На Рош га-Шана Ашем вирішує, яке матеріальне становище буде у кожної людини протягом року. Але в цю кількість не входять гроші, які людина витратить на шабатні та святкові столи та на освіту дітей. Так саме відбувається і з роками людського життя. Вивчення Тори, відвідування синагоги, добрі справи — все це подовжує життя людини на 7-8 років. Можна стверд­жувати, що в синагозі особлива атмосфера віри та єдності, яка дає велику енергію. Добрі справи також надихають людину і дають бажання жити далі.
Відомий хасид Лейзер Нанес, який за розповсюдження єврейства відсидів у концтаборах двадцять років, мав бесіду з Любавичським Ребе. Хасид поскаржився, що у сімдесят років почуває себе старим і виснаженим. Ребе сказав, що не зараховує йому роки відсидки, і побажав робити багато добрих справ. Рав Лейзер прожив до ста років і завжди згадував слова Ребе. Тому заповідано нам Торою жити до 120 і далі до приходу Машиаха. А щоб подовжилися роки нашого життя, ми робимо добрі справи, вивчаємо Тору та дотримуємося заповідей Б-га.
Неважливо, де звучать слова реб Шмуеля Камінецького: у синагозі, на уроках, у відеозверненнях чи просто у щоденних бесідах. Головне, що вони почуті й прийняті. Для спокійного і врівноваженого життя серед хаосу і безладу. Бо кожне слово рабина йде від серця, торкається сотень інших сердець. І тоді відступає страх і морок.
І оживає надія.
Ірина ЛАЗАРЄВА