Чи є єврейські лицарі в літературі?

Лицар без страху й докору або принц на білому коні — заповітна мрія ба-гатьох молодих дівчат. Однак у традиційній єврейській культурі такий образ не був типовим. Їй притаманні передусім біблійні персонажі, мудрі правителі та видатні мудреці. Проте в єврейській літературі є свій аналог лицаря Ланселота — єврейський герой Бово.

Хоча цей персонаж походить із європейської лицарської літератури, історія Бово д’Антона органічно увійшла до єврейської літературної традиції. У XVI столітті твір про Бово дістався німецькомовних земель, де його мовою ідиш адап-тував Елія бен Ашер га-Леві Ашкеназі, відомий також як Елія Левіта. Саме він створив одну з ранніх адаптацій європейського лицарського роману мовою їдиш. Дослідники по-різному пояснюють мету цієї праці: одні вбачають у ній вияв літера-турного зацікавлення, інші — можливий засіб культурного впливу на німецьких євреїв. Так чи інакше, твір Е. Левіти набув популярності та згодом поширився на території Речі Посполитої, увійшовши до польської, литовської, білоруської та української фольклорних традицій. Спорідненим образом став богатир Бова Коро-левич, який згодом увійшов і до російського фольклору.

Опублікований 1541 року твір Е. Левіти під назвою «Бово-бух» («Книга про Бово») став популярним серед єврейських читачів, зокрема жінок. За кількістю ви-дань — понад 40, не враховуючи переробок, — він конкурував із «Цене у-рене» Якова Ашкеназі, відомим також як «Хумаш для жінок». Ця книжка містила доступні пояснення біблійних текстів і була особливо популярною серед єврейських жінок.

Із «Бово-бух» по­в’язують і поширення вислову «бабусині казки». Наприкінці XVIII століття з’явилися прозові переробки твору Е. Левіти, зокрема «Бове майсе» («Оповідь про Бове»), доповнені фантастичними подробицями. Співзвучність слів «Бове» та «бобе» (їдиш — «бабуся») сприяла виникненню вислову «бобе майсе», яким стали називати вигадані, малоймовірні історії.

Цікаво, що додані епізоди іноді суттєво змінювали первісний сюжет про ли-царя Бово. Деякі джерела стверджують, що через окремі «крамольні» епізоди, пов’язані з царевбивцями, відьмами та іншими персонажами, львівське видання «Бово-бух» було заборонене до ввезення в Російську імперію.

У творі Е. Левіти всі персонажі — євреї: королі, графи, лицарі тощо. Вони не лише правлять державами, а й володіють землею, що не відповідало становищу євреїв у багатьох країнах християнської Європи того часу. Перший єврей, посвя-чений у лицарі, з’явився значно пізніше за публікацію «Бово-бух»: у 1622 році Яків Бассеві фон Трейєнберг отримав дворянський титул.

Сюжет твору сьогодні може здатися доволі традиційним для лицарського роману. Бово втрачає батька, короля Антони, через підступність матері й сам ледь не гине. Проте йому вдається врятуватися у Фландрії, де він закохується в доньку короля Друзіану. Тим часом до двору короля Друза прибуває язичник-султан із Вавилонії та просить руки Друзіани для свого сина Люцифера. Коли король Фландрії відмовляє йому, починається війна, а король Друза потрапляє в полон. Доблесний лицар Бово перемагає султана та його сина й визволяє короля. На знак вдячності за порятунок король погоджується на шлюб Бово з Друзіаною.

Через підступи ворогів у Вавилонії Бово потрапляє до в’язниці. Тим часом король Друза, вважаючи Бово загиблим, погоджується видати доньку заміж за ли-царя Макаброна. У день весілля Бово, переодягнений жебраком, умовляє Друзіану втекти. Під час тривалих переслідувань з боку Макаброна в пари народ-жуються близнюки. Одного разу Бово, шукаючи дорогу до Фландрії, заблукав. Друзіана ж вирішує, що він загинув у сутичці з левом, і вирушає з дітьми до Фландрії. Після тривалих поневірянь Бово повертається до лісової хатини, але, побачивши її порожньою, думає, що його родина загинула. Він вирішує помститися за смерть батька й вирушає війною проти рідної Антони. Заволодівши законною короною Антони, Бово вбиває вітчима, відправляє матір у вигнання й нарешті возз’єднується зі своєю дружиною Друзіаною.

Попри запозичений лицарський сюжет, єврейський уклад життя просте-жується впродовж усього твору. Усі герої пишаються тим, що вони євреї. Недарма тітка Друзіани часто вживає вислів: «Наскільки я впевнена, що я — єврейка, настільки…». Загалом поява лицарського сюжету в єврейській літературі сприяла засвоєнню елементів куртуазної культури євреями-ашкеназами.

На думку С. Ліпцина, «Бово-бух» — найвидатніший поетичний твір мовою ідиш. Протягом кількох століть він залишався одним із найпопулярніших світських літературних творів, доступних широкому колу єврейських читачів. Авторська ін-терпретація лицарського роману була настільки самобутньою, що лише 1863 року Й. Зеднер зміг довести запозичення сюжету з англійського роману.

Сьогодні Бово вже не є заповітним героєм мрій єврейських дівчат, а радше становить значний інтерес для дослідників єврейської літератури ранньомодерної доби.

Микола Буланий

Фото:

Перше видання на їдиш «Бово-Бух». 1541 р.