Перстень Іффланда

Власником персня Іффланда традиційно вважають «найзначнішого і найдостойнішого актора німецькомовного театру». За усталеною традицією, його передає своєму наступникові попередній володар — актор, який вважається гідним цієї честі.

Історія персня, названого на честь видатного німецького актора, драматурга й теат­рального діяча Августа Вільгельма Іффланда (1759–1814), сповнена легенд. Але одна з найзворушливіших її сторінок пов’язана з актором Олександром Моїссі та Альбертом Бассерманом.

Олександр Моїссі — «єврей», який не був євреєм

На початку ХХ століття Олександр Моїссі був одним із найвідоміших акторів Європи. Народився він 2 квітня 1879 року в Трієсті, тоді в Австро-Угорщині. Його батько Костянтин Моїссі був албанським підприємцем із Каваї, мати Амалія походила з албансько-італійської родини. Моїссі був християнином і не належав до єврейської громади.

Проте в атмосфері тогочасного європейського антисемітизму його прізвище та ім’я, що асоціювалися з біблійним Мойсеєм, стали приводом для підозр. Його називали «євреєм Моїссі», хоча єврейського походження він не мав. Згодом це стало особливо небезпечно.

Моїссі здобув славу на сценах Відня та Берліна, працював із видатним режисером Максом Райнхардтом, гастролював Європою та Америкою. Його вважали одним із найвидатніших акторів свого часу. Він зіграв Гамлета, Едіпа, Фауста, Франца Моора, Федю у «Живому трупі» Льва Толстого та багато інших ролей. У 1920 році саме Моїссі став першим виконавцем ролі Едермана у знаменитій постановці Гуґо фон Гофмансталя на Зальцбурзькому фестивалі.

Особливе враження справляв його голос. Сучасники говорили про майже музичну силу його мовлення, а критики називали Моїссі одним із найяскравіших новаторів акторського мистецтва.

Його популярність була справді міжнародною. Він виступав у Німеччині, Австрії, Угорщині, Італії, Франції, Великій Британії, США та інших країнах. Знімався і в кіно.

Але наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років ставлення до актора в німецькомовному світі різко змінилося. Моїссі дедалі частіше зазнавав антисемітських нападок. Його ображали як «єврея», а його зв’язок із Райнхардтом, єврейськими акторами та театральними діячами ставав додатковим приводом для цькування.

Парадокс полягав у тому, що Моїссі відкрито виступав проти антисемітизму та захищав своїх єврейських колег.

Після приходу нацистів до влади в 1933 році він остаточно залишив Німеччину. Моїссі продовжував працювати в Австрії та Італії, виступав на сцені й знімався в кіно. Однак переслідування та важкі життєві обставини підірвали його здоров’я.

22 березня 1935 року Олександр Моїссі помер у Відні від тяжкої хвороби легенів. На смертному одрі він отримав звістку з Рима про готовність надати йому італійське громадянство. Албанське громадянство йому також свого часу пропонували, але остаточно вирішити питання він не встиг.

Після кремації його прах згодом перевезли до Швейцарії, де Моїссі похований на цвинтарі Моркоте біля озера Лугано.

Перстень на труні

На той час Моїссі був третім актором,  якого Альберт Бассерман обрав своїм наступником як володаря персня Іфф­ланда.

Спочатку Бассерман визначив своїм наступником Александра Жирарді. Після смерті Жирарді він обрав Макса Палленберга. Але й Палленберг загинув — у 1934 році в авіакатастрофі.

Тоді Бассерман обрав Олександра Моїссі.

Та Моїссі помер навесні 1935 року.

Під час церемонії прощання у віденському крематорії Бассерман поклав перстень Іффланда на труну свого колеги. Це був символічний жест: якщо перстень не може перейти до Моїссі як до живого наступника, Бассерман хотів, щоб він залишився з ним назавж­ди. Але перед кремацією директор Бургтеатру Герман Реббелінг зняв перстень із труни. Він заявив, що перстень має належати живому акторові, а не померлому.

Для Бассермана ця історія стала останньою краплею. Троє його обранців один за одним померли. Перстень почав вважатися проклятим і більше не мав наступника. У 1935 році перстень було передано до театральної колекції Австрійської національної бібліотеки у Відні.

Є в цій історії й особливо гірка іронія. Бассерман сам залишив Німеччину через переслідування, пов’язані з єврейським походженням його дружини.

Перстень повертається на сцену

Після смерті Бассермана в 1952 році постало питання, що робити з перснем. У 1954 році австрійська влада встановила правила його подальшої передачі, а спеціальна комісія представників німецькомовного театру обрала новим володарем актора Вернера Краусса.

Відтоді було встановлено чіткий порядок: кожен власник має визначити наступника, а перстень юридично залишається власністю Австрійської Республіки.

Краусс передав перстень Йозефу Майнраду,  а той у 1996 році — швейцарському акторові Бруно Ганцу. Ганц був володарем персня до своєї смерті 16 лютого 2019 року. У заповіті він назвав своїм наступником німецького актора Єнса Харцера. У червні того самого року Харцер офіційно отримав перстень у Бургтеатрі у Відні.

Отже, нинішній володар персня Іффланда — Йенс Харцер.

Історія персня, однак, не закінчується. Як і понад двісті років тому, він залишається символом не лише акторської майстерності, а й особистого вибору, пам’яті та відповідальності митця. А в історії Олександра Моїссі цей перстень назавжди залишився символом особливого жесту: видатний актор Альберт Бассерман хотів передати найвищу театральну відзнаку людині,  яку переслідували за походження, якого в неї насправді не було, — і тим самим засвідчив, на чиєму боці він стояв.

Носії персня:

1872–1878 — Теодор Дьорінг;

1878–1911 — Фрідріх Хаасе;

1911–1952 — Альберт Бассерман;

1952–1954  — перстень був у Театральному музеї;

1954–1959 — Вернер Краусс;

1959–1996 — Йозеф Мейн­рад;

1996–2019 — Бруно Ганц;

2019—наш час — Йенс Харцер.

Микола Буланий