«Чай Висоцького,  цукор Бродського»

На початку ХХ століття була популярною частівка-прислів’я: «Чай Высоцкого, сахар Бродского…». У ній згадувалося також ім’я Лейби Троцького. Якщо про нього знають майже всі, то про двох інших сьогодні варто розповісти окремо.

(Історія двох єврейських підприємницьких династій)

Ще в середині XIX століття чай і цукор були предметами розкоші. Фунт (409 грамів) чаю коштував 1,4 рубля, фунт цукру — до одного рубля, тоді як місячний заробіток ремісника становив лише 3–5 рублів. Тому більшість людей пили трав’яні або фруктові напої, підсолоджуючи їх медом.

Звичний для нас чай із цукром став масовим лише після розвитку морських перевезень чайного листа зі Сходу та поширення виробництва бурякового цукру.

Купецька династія Висоцьких створила найбільшу чайну компанію Російської імперії. Її засновником був Калонімус Вольф (Вульф Янкелевич) Висоцький (1824, Старі Жагори, Ковенська губернія — 1904, Москва) — купець, меценат і активний діяч палестинофільського руху «Ховевей Ціон».

Переїхавши до Москви 1858 року, він заснував торговельну фірму «В. Висоцький і Ко». Торгівля чаєм принесла йому величезні статки: компанія контролювала близько 35% чайного ринку, а самого підприємця називали «чайним королем».

У 1885 році Висоцький побував в Ерець Ісраель як представник «Ховевей Ціон». Він фінансував видання книжок івритом, підтримував діяльність Товариства поширення освіти серед євреїв, жертвував значні кошти на єврейську колонізацію Палестини. Відповідно до його заповіту один мільйон рублів було передано до освітніх фондів, зокрема на створення Техніону в Хайфі.

Художники Леонід Пастернак і Валентин Сєров написали портрети всіх членів родини Висоцьких. Єдиний син Давид успадкував батьківську справу, став постачальником Імператорського двору, а 1911 року разом із членами родини отримав статус спадкового почесного громадянина. Крім Давида, у Калонімуса Висоцького було три доньки. У молодшу з них був палко закоханий Борис Пастернак.

Чверть усього цукру Російської імперії виробляли підприємства Ізраїля Бродського та його синів — Лазаря і Лева.

Ізраїль Маркович Бродський (1823, Златопіль — 1888, Київ) після смерті батька успадкував 40 тисяч рублів і вирішив вкласти їх у виробництво цукру. Спочатку працював із компаньйонами, але вже через вісім років став одноосібним власником підприємства.

Перший завод він заснував у селі Лебедин поблизу Златополя. Тут вдалося збільшити виробництво цукру з 10 тисяч до одного мільйона пудів на рік. Згодом було відкрито завод в Одесі, куди переїхала родина. До 1873 року Бродському належало вже сім заводів, а створене ним Олександрівське товариство цукрових заводів стало одним із найбільших у галузі. Пізніше він володів тринадцятьма заводами, де працювали близько десяти тисяч робітників. Підприємства Бродських виробляли до чверті всього вітчизняного цукру-рафінаду, а капітал товариства сягав 20 мільйонів рублів.

Не менш масштабною була його благодійна діяльність. У Лук’янівському районі Києва коштом Бродського відкрили єврейську лікарню на сто ліжок із безкоштовним лікуванням. Він також багато зробив для рідного Златополя, виділивши понад 40 тисяч рублів на будівництво, обладнання й утримання ремісничого училища для дітей із незаможних родин. У нього було четверо синів і троє дочок.

Найвідомішим із синів став Лазар Ізраїльович Бродський (1848, Златопіль — 1904, Базель) — один із найуспішніших підприємців свого часу. Він став одним із засновників Всеросійського товариства цукрозаводчиків із головним офісом у Києві, науковим відділом і дослідним полем. Крім того, заснував Друге пароплавне товариство по Дніпру та його притоках.

Саме Лазар Бродський фінансував будівництво київського трамвая — першого в Російській імперії й другого в Європі. Власним коштом він спорудив у Києві хоральну синагогу, витративши на це 150 тисяч рублів. Урочисте відкриття відбулося 1898 року і було приурочене до його п’ятдесятиріччя. Відтоді храм відомий як Синагога Бродського.

Завдяки його пожертвам у Києві відкрили Бактеріологічний інститут, збудували Політехнічний інститут, університетську акушерську клініку, бібліотеку-читальню, а в Пущі-Водиці — протитуберкульозний санаторій. Це лише частина його доброчинних справ.

На Всесвітній виставці в Парижі 1900 року Лазар Бродський був удостоєний французького ордена Почесного Легіону за високу якість своєї продукції.

Іронія долі полягала в тому, що сам він помер від цукрового діабету, перебуваючи в гостях у доньки в Базелі.

На завершення зазначимо цікавий факт: відома радянська й російська акторка Наталія Селезньова, яка зіграла у знаменитій комедії Леоніда Гайдая «Іван Васильович змінює професію», є правнучкою Лазаря Ізраїльовича Бродського.

Підготував

Олександр Бистряков