Чотирнадцять років пам’яті

16 жовтня дніпровський музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» відзначив 14-ту річницю свого відкриття. До свята музей підготував спеціальну програму, ключовими подіями якої стали екскурсія до синагоги «Альтер Шул» та відкриття виставки «Пам’ять. Пам’ятники. Люди».

Святкові заходи розпочалися саме з екскурсії до синагоги «Альтер Шул», і це символічно. Адже вона відіграла ключову роль у відродженні єврейської громади Дніпра. До того ж ця синагога має майже 150-річну історію. Власне, у перекладі з ідишу «Альтер Шул» і означає «стара синагога» або «стара школа».

Екскурсію провів реб Йосеф-Іцхак Каршенбаум, який, між іншим, є відомим краєзнавцем, великим другом і багаторічним партнером музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні».

Синагога-довгожитель

Зокрема, реб Іцхак Каршенбаум нагадав, що протягом кількох десятиліть «Альтер Шул» була єдиною діючою синагогою міста — аж доки у 2000 році в Дніпропетровську після реставрації не відкрили Центральну синагогу «Золота Роза».

Загалом у Катерино­славі разом із навколишніми селами й містечками колись налічувалося близько 40 синагог. Але внаслідок антирелігійної кампанії, розгорнутої в Радянському Союзі, майже всі вони були закриті. Як наслідок, станом на 1933 рік у Дніпропетровську залишилося лише дві синагоги — «Альтер Шул» і ще одна, яку зруйнували нацисти під час Другої світової війни.

«Стара синагога» теж була зруйнована, але їй пощастило більше.

— Після війни, коли вцілілі євреї почали повертатися в місто, постала потреба відновити молитовне життя. У 1946 році вийшла постанова, яка дозволяла молитися лише в синагозі, і громаді Дніпропетровська виділили занедбану будівлю синагоги «Альтер Шул». Як свідчать архівні дані, під час переговорів громада обрала її серед інших запропонованих приміщень, оскільки будівля потребувала найменшого ремонту: синагогу можна було привести до ладу за півтора-два місяці. 19 вересня 1946 року було ухвалено рішення про передачу будівлі громаді, і відтоді вона стала єдиним куточком у місті, де жевріло єврейське життя та зберігалися традиції, — розповів реб Іцхак Каршенбаум.

Звісно, то були дуже непрості часи. Одного разу, наприклад, у представників радянської влади виникла ідея забрати синагогу й облаштувати в її приміщеннях дитячий кінотеатр. Виникали труднощі й з міньяном — іноді для проведення молитви не вдавалося зібрати десятьох чоловіків, тож тоді запрошували професора Олександра Розенфельда або хазана з Бердичева.

Але синагога не припиняла своєї діяльності. У дні йорцайтів люди приходили помолитися за померлих і приносили гроші. Крім того, у синагозі можна було отримати довідку, що підтверджувала єврейське ім’я. Ця послуга мала попит, хоча довідка коштувала 25 рублів.

— Наприклад, у людини за паспортом ім’я Леонід, а єврейське ім’я — Лейба. Виникала плутанина. Під час оформлення спадщини та в деяких інших випадках потрібно було підтвердити, що Леонід і Лейба — одна й та сама людина. Для цього й потрібна була довідка, яку приймали в будь-яких установах, — пояснює реб Іцхак Каршенбаум.

Ще одним важливим джерелом надходжень для синагоги за радянських часів був продаж маци.

— Напередодні Песаху із синагоги «Альтер Шул» до Одеси постачали близько 100 кілограмів маци, — уточнює реб Іцхак Каршенбаум.

Але історію Старої синагоги, звісно, творили, передусім, люди. Однією з найяскравіших постатей був рабин Єгор Ілліч Левін, який служив у синагозі з 1946-го до 1956-го року. Примітна деталь: після

Суецької війни, у 1956 році, в СРСР діячів єврейського походження змусили підписати декларацію із засудженням Ізраїлю за агресію.

— Усі відомі єврейські діячі, артисти цю декларацію підписали, а рабин Левін — ні. Так склалися обставини, але факт залишається фактом, — констатує реб Іцхак Каршенбаум.

Є у синагоги «Альтер Шул» і свої визначні пам’ятки. Передусім це унікальний розпис молитовного залу, який був утрачений у 1990-х роках під час ремонту. У 2017 році його відтворили за архівними фотографіями та відеозаписами.

Ще більш примітний Арон Кодеш, виготовлений із червоного дерева.

— Це, мабуть, єдиний експонат синагоги, який пам’ятає самого рабина Леві-Іцхака Шнеєрсона, який фактично 30 років був рабином Катеринослава й молився тут. Арон Кодеш пережив і ремонти, і війну, але залишився незмінним, — резюмує реб Іцхак Каршенбаум.

Словом, відвідування «Альтер Шул» стало не просто історичним екскурсом, а живим свідченням того, що пам’ять і традиція в Дніпрі не перервалися — вони передавалися від покоління до покоління.

Тут зберігають єврейську історію

Що стосується самого музею, то від першого дня свого існування він працює як місце збереження єврейської історії, дослідження родинних і громадських свідчень, проведення виставок, екскурсій і музейних занять. Крім того, це один із найбільших на пострадянському просторі меморіальних комплексів, присвячених Голокосту. Музей розташований на трьох поверхах центру «Менора», складається з чотирьох залів, а загальна площа експозиції становить близько 3 тис. кв. м.

Відмінною особливістю музею є те, що в його експозиціях, крім традиційних вітрин з експонатами, використовуються мультимедійні інсталяції, голограми, відео- та аудіозаписи.

Уся 14-річна історія музею насичена подіями. Не став винятком і 2026 рік. Від його початку тут відкрили вже вісім тимчасових виставок. Їхня основна тематика — історія Голокосту, єврейська традиція та мистецька спадщина громади.

Головна подія

Відкриття виставки «Пам’ять. Пам’ятники. Люди» стало центральною подією святкування. І це закономірно. Експозиція об’єднує унікальну колекцію історичних фотографій і документальних свідчень, що дають змогу простежити, як зберігалася й трансформувалася пам’ять про Голокост у Дніпрі — від замовчування та радянських ідеологічних наративів до відновлення повноцінної й достовірної історичної пам’яті.

Частина виставки присвячена радянському періоду, коли пам’ять про масові розстріли зберігалася в умовах офіційної ідеології, яка фактично заперечувала єврейський характер трагедії Голокосту. Представлені фотографії пам’ятників і меморіальних знаків дають змогу простежити, як ця ідеологічна настанова визначала офіційну культуру пам’яті протягом десятиліть.

Особливе місце в експозиції посідає історія зусиль євреїв Дніпра, які прагнули зберегти пам’ять про трагедію свого народу всупереч обмеженням і замовчуванню радянських часів. Одним із головних героїв цієї розповіді став Аркадій Шміст — піонер єврейського відродження, який відіграв ключову роль у поверненні в місто пам’яті про Голокост.

Окрему увагу приділено важливій події — відкриттю у 2000 році меморіального знаку на місці масових розстрілів євреїв у Ботанічному саду. Спорудження цього меморіалу стало принципово важливим кроком: трагедія єврейського народу, пам’ять про жертв Голокосту отримали місце гідного й відкритого вшанування (На першій сторінці газети є фото пам’ятника розстріляній єврейській громаді Дніпра; автор пам’ятника — А.Л.Шміст — прим. ред.).

Загалом виставка «Пам’ять. Пам’ятники. Люди» демонструє, як поступово змінювалося ставлення до пам’яті про Голокост у Дніпрі. Якщо раніше її збереження було передусім справою єврейських активістів і громади, то з часом пам’ять про трагедію єврейського народу стала невід’ємною частиною історичної самосвідомості міста, а заходи, присвячені роковинам масових розстрілів, набули загальноміського значення.

Водночас виставка розповідає не лише про пам’ятники як матеріальні свідчення історії, вона розповідає про людей, які стояли за їх створенням, збереженням і переосмисленням. А це, власне, одна з найважливіших місій музею. Саме тому відкриття виставки й приурочили до його чотирнадцятиріччя.

Валентин Хорошун