Як «коментатор Сончино» реформував календар

Існує безліч коментарів до Тори, але найпоширенішими є коментарі Раші та Сончино. Цікаво, хто ж такий «Сончино», що за популярністю не поступається Раші? Виявляється, це видавництво літератури. А коли на форзаці книги пишуть «коментарі Сончино», то за такою формулою ховається доволі колоритна постать головного рабина Британської імперії Йосефа-Цві Герца.

Йосеф Герц є яскравим представником своєї епохи. Народившись у 1872 р. в угорському Ребрині, він у 12-річному віці їде до Нью-Йорка і там здобуває освіту. Причому досить різнобічну: бакалавр мистецтв (Сіті-коледж), доктор філософії (Колумбійський університет), рабин (Єврейська теологічна семінарія Америки). Завдяки отриманим знанням уже в 1898 р. Герц зміг не лише очолити громаду в Йоганнесбурзі (ПАР), а й викладати як професор філософії в університеті Трансваалю. Як рабин Герц виступав за рівноправ’я юдеїв і католиків, за що влада, і передусім президент ПАР П. Крюгер, намагалися вислати діяльного рабина з країни. Становище Герца стало особливо небезпечним під час англо-бурського протистояння, коли пробританська позиція рабина стала загрозою для влади ПАР. Його виганяють, і лише після завершення війни в 1902 р. реб Герц має можливість повернутися до країни. Незважаючи на спротив влади, він у 1911 р. прибуває до ПАР, але згодом переселяється назад до Нью-Йорка, де стає керівником конгрегації «Орах Хаїм».

Справжній розквіт діяльності р. Герца розпочався з призначення його голов­ним рабином Британської імперії, на посаді якого він перебував з 1913 по 1946 рр. Період діяльності 9-го головного рабина охоплює найзначніші події європейського єврейства ХХ ст. — поширення сіонізму, революції та еміграції, дві світові війни, Голокост тощо. Попри номінальне керівництво єврейськими громадами більш ніж 1/4 світу, р. Герц не був повсюдно визнаний як найвищий авторитет, навіть у самій Британії. Тому він намагався займати в усіх подібних ситуаціях доволі рішучу позицію. Так, коли почалися хвилі єврейської імміграції до Англії, новоприбулі вважали Об’єднання єврейських громад не цілком ортодоксальним (особливо підкреслювалося східноєвропейське походження рабина). Щоб зруйнувати таку думку, р. Герц став активніше протистояти реформістським і ліберальним течіям юдаїзму, не доводячи до непримиренної й особистої ворожнечі. Наприклад, р.Герц не заперечував проти дотримання жалоби за померлими реформістами. Тому, попри досить консервативну позицію, він здобув величезну повагу як серед євреїв, так і неєвреїв імперії. Цьому сприяло й його керівництво Єврейським історичним товариством Англії та Конференцією англійських юдейських проповідників. Також довіри р. Герцу серед ортодоксальних мігрантів вдалося досягти завдяки призначенню р. Єхезеля Абрамського головою лондонського бейт-дину.

Окрім цього, саме р.Герц сприяв появі масових видань, що знайомили багатьох людей з основами Тори та традиції. Досі в багатьох домівках і синагогах англомовного світу можна зустріти його «Підтвердження юдаїзму», «Проповіді, звернення, дослідження» або «Книгу єврейської думки», які витримали десятки перевидань. Але безперечним вінцем цієї просвітницької діяльності стали коментарі до Тори, створені р. Герцем у 1929–1936 рр. Будучи опонентом «критичної школи» дослідження Тори, що розглядає її як відредаговану компіляцію різних документів, р. Герц прагнув примирити ортодоксальний погляд на Тору як Б-жественне одкровення з висновками сучасної науки. Тому своїми коментарями він намагався поєднати знання релігії й науки, знаходити паралелі в юдейських і християнських текстах, охопити широкий історичний контекст тощо. Завдяки коментарям до Тори р.Герц прагнув до можливості діалогу між юдеями й християнами. Про це свідчить і його діяльність в Англо-єврейській асоціації, Лізі Націй, Національній раді суспільної моралі, а також у спільному створенні з У. Темплом, архієпископом Кентерберійським, у 1942 р. Ради християн і євреїв для боротьби з наростаючим у Європі антисемітизмом.

Важливою була й політична позиція рабина, який уже на початку своєї кар’єри відіграв суттєву роль у появі декларації А. Бальфура і згодом наполягав на реалізації її положень. Також у 1920–1930-ті рр., незважаючи на протидію єврейських і британських діячів, р. Герц активно виступав за підтримку релігійного сіонізму та ідеї заселення Ізраїлю. Крім того, він був президентом Єврейського коледжу, членом ради Єврейського університету в Єрусалимі та головою ради Інституту єврейських досліджень. Під час Другої світової війни р. Герц рішуче засудив жах Голокосту, брав участь у діяльності Лондонського шпиталю і навіть був нагороджений орденом Пошани, але водночас виступав проти операції «Kindertransport», якщо це означало, що єврейські діти-біженці зростатимуть у домівках язичників.

Але найважливішим досягненням у діяльності р.Герца, яким користується більшість жителів світу незалежно від віросповідання та національної належності, є, як би це не здавалося дивним, григоріанська реформа календаря. Як відомо, календарну реформу провів папа Григорій XIII для католицьких країн ще у 1582 році, але лише після Першої світової війни григоріанський календар почали використовувати в більшості країн світу. Так, Ліга Націй ухвалила проєкт переходу на «новий стиль», із розрахунком, щоб щороку кожен день тижня припадав на одну й ту саму дату. При цьому кілька разів на рік у тижні замість 7 днів ставало вісім (так званий «світовий день» календаря), оскільки: 365 днів = 52 тижні + 1 день. Таке положення календаря створювало для віруючих людей безліч труднощів. Тому що шабат, який припадає на сьомий день тижня, мав щороку зміщуватися на якийсь будній день. Аналогічно зміщувалися й святкові дні для інших релігій, насамперед неділя (у християнській традиції) та п’ятниця (в мусульманській традиції). Проаналізувавши масштаби таких нововведень, р. Герц організував протидію запропонованій календарній реформі. Завдяки цьому ідея Всесвітнього календаря

з «світовими днями» провалилася, і держави-члени Ліги Націй, так само як і наступні країни, стали жити за «новим стилем», але з урахуванням поправок р. Герца.

Таким чином, постать 9-го рабина Британської імперії, який вклав у сучасну календарну систему не менше, ніж папа Григорій XIII, залишається доволі суперечливою й досі. Рабин Н. Шерман стверджував, що Герц був великою людиною, мужнім рабином, і хоча на нього не раз нападали з різних позицій юдаїзму і не тільки, «він залишався ортодоксальним, без жодних питань». У сучасній інтерпретації р. Герца характеризують як «войовничо консервативного» діяча, який віддавав перевагу розв’язанню конфліктів діалогом лише після використання всіх інших засобів. Так чи інакше, плоди діяльності р.Герца залишаються актуальними й користуються достатнім попитом у тих сферах, які розвивав цей рабин середини ХХ ст.

Микола БУЛАНИЙ