Українці та євреї — поетичні зв’язки

Долі цих народів подібні, і між ними існують міцні глибинні історичні зв’язки. Через різні мови їм складно розуміти одне одного. Важлива роль належить людям, які знають мову й розуміють культуру. З усіх жанрів літератури найскладніше перекладати поезію.

Нижче наведені імена видатних українських поетів, які перекладали та популяризували єврейську поезію в Україні.

Іван Котляревський (1760–1838) вважається батьком української поезії. Тарас Шевченко (1814–1861), його «Кобзар», є основою української літературної мови. Пантелеймон Куліш (1816–1897) разом з Іваном Пулюєм (1845–1918) та Іваном Нечуєм-Левицьким (1838–1918) першими переклали Біблію українською мовою.

Іван Франко (1856–1916) глибоко вивчав єврейську культуру, знав ідиш і іврит. Єврейська тема звучить у поемах «Від любові» та «По-людськи». У циклі «Єврейські мотиви» опубліковано вірш «Мойсей» (збірка «З вершин і низин»). Франко переклав українською легенду «Рабин і янгол». Також переклав 117 віршів Е. В. Еренкранца і 28 — М. Розенфельда.

Леся Українка (1871–1913) брала участь в українському національному русі. З її голосу записано 220 народних мелодій. Єврейська тема звучить у поемах «У полоні» та «На руїнах».

Павло Тичина (1891–1967) народився в родині псаломщика. Навчався у духовному училищі, потім у семінарії. Знав багато мов, зокрема іврит та ідиш. Вірші писав українською з дев’яти років. У 1918 році опублікував вірш «Кадиш (Пам’яті тридцяти)», присвячений студентам, загиблим у боях під Крутами.

У 1942 році написав вірші «Єврейському народові» та «Народ єврейський».

Тичина перекладав з ідишу українською поетів Д. Гофштейна, Л. Квітка, П. Маркіша, І. Фефера — членів Єврейського антифашистського комітету, розстріляних чекістськими катами 12 серпня 1952 року. Твори страчених поділили долю їхніх авторів: їх вилучали та знищували. Тичина перекладав також Ошера Шварцмана, Езру Фінберга та інших.

Максим Рильський (1895–1963) почав писати рано, перший вірш опублікував у 1907 році. Видав понад 100 книжок. Відомий вірш Д. Гофштейна «Максимові Рильському». Належав до групи неокласиків, переслідуваної владою. У 1931 році був заарештований, через рік звільнений; його товариші загинули в таборах. Переклав українською близько 200 тисяч рядків.

Микола Бажан (1907–1983) — номінант на Нобелівську премію. Його літературним секретарем був Мойсей Фішбейн. У 1928 році написав поему «Гетто в Умані». У 1930-х жив у Харкові в будинку «Слово», де з 60 мешканців було репресовано 40. На будинку встановлено меморіальну дошку. У 1943 році першим опублікував вірш «Яр» про трагедію в Бабиному Яру.

Григорій Кочур (1908–1994) закінчив Київський інститут народної освіти. Правозахисник, був заарештований разом із дружиною у 1943 році, звільнений у 1953-му. Його дім в Ірпені став центром української інтелігенції: тут бували В. Чорновіл, І. Дзюба, Л. Костенко та інші. У 1968 році підписав лист проти політичних судів в Україні, у 1973-му його виключили зі Спілки письменників, відновили у 1988-му.

Кочур переклав 130 авторів із 28 мов, розробляв теорію перекладу. У 2003 році відбулася міжнародна конференція «Григорій Кочур і український переклад». Перекладав Д. Гофштейна,

Х. Вайнермана та інших. У 2020 році вийшла книга «Осип Мандельштам. Поезії». Його вірші перекладали також Д. Павличко та інші.

Микола Лукаш (1919–1988) — видатний український перекладач, досконало володів 20 мовами, здійснив понад 3500 перекладів. Перекладав лише українською, популяризуючи її багатство і мелодійність, за що зазнавав утисків. Перекладав лише з оригіналів; німці були захоплені його перекладом «Фауста» Ґете. У 1953 році його виключили зі Спілки письменників за підтримку Івана Дзюби, відновили у 1987-му. З ідишу перекладав Шолом-Алейхема, вірші Хаїма Нахмана Бялика та інших.

Дмитро Павличко (1929–2023) — автор циклів «Єврейські мелодії», «Біблійні сонети», «Вірші з Єрусалима». Писав: «Я перед вашою Стіною стою й за свій народ молюсь…». Автор «Кадишу». У молодості був в УПА, перебував в ув’язненні. Народний депутат, Герой України. В Ізраїлі видано його книжку «Єврейські мелодії» у перекладі івритом.

Ліна Костенко (1930) — поетеса, письменниця, громадська діячка, дисидентка, шістдесятниця, почесна громадянка Києва. Виступала проти обмеження свободи. У 1967 році разом із Павлом Тичиною та Іваном Драчем була номінована на Нобелівську премію. Підтримала Євромайдан у 2014 році. Відмовилась від ордена Ярослава Мудрого та звання Героя України. У 2025 році Єврейська конфедерація України нагородила її медаллю митрополита Андрея Шептицького, яку вона прийняла:

«Ви, можливо, знаєте, що я політичної біжутерії не ношу, але нагорода імені Шептицького — це особлива нагорода…».

Перекладала з ідишу вірші М. Могилевича.

У наш час українською можна читати низку священних книг, серед них — «Тегілім», «Шатро Йосефа», «Гагада на Песах», Тора з гафтарот.

Олександр БИСТРЯКОВ