Життєвий майданчик

Як вижити в екстремальних умовах? Як зберегти душевну рівновагу, коли поруч лунають вибухи? Де взяти сили для щоденної праці? Ці болючі питання задає собі людина, яка п’ятий рік поспіль живе в умовах війни. І на них є відповідь у кожного єврея, якому пощастило стати частиною нашої громади.

Саме пощастило. Бо громада — це не тільки допомога всім, хто її потребує. Це не тільки піклування та турбота про кожного. Це величезна родина, де будь-хто відчуває себе потрібним. З моменту появи на світ і до моменту, коли душа покине тіло.

Ось народжується малюк, і сотні людей радіють його появі. Бо зазвичай знають батьків, чекають малечу і приходять на бріт, якщо народився хлопчик. Щодо дівчинки, то поздоровляють батьків, коли під час читання Тори виголошують ім’я єврейської принцеси. Так в місяці Нісан громада святкувала появу маленького Зеєва Футерфаса та Голди Лазарєвої. І це була радість не тільки для батьків та родичів.

Діти щойно з’явилися, а громада вже пропонує візочки, ліжечка, памперси, тощо. Щасливим батькам приносять необхідні речі та іграшки. Дитинка підростає — і для неї пряма дорога до дитячого садочку «Бейт Циндліхт». Він один з найкращих не тільки в нашому місті. Навіть якщо родина далека від виконання заповідей Тори, садочок — це перший крок дитинки до юдаїзму. Я часто приход­жу до «Бейт Циндліхт» і бачу щасливі зацікавлені обличчя діт­лахів у різних вікових групах.

Та ось пролунали випускні акорди, і дитина йде до учбового закладу. Це може бути славетний ліцей №144, або махон «Хая-Мушка» або єшива-ктана. Сучасний ремонт, новітнє обладнання, професійні викладачі, цікаві уроки — це тільки невеличка частина шкільного життя. Інші педагоги, які збираються у нас на численних конференціях, називають умови нашого навчання райськими. Школярі — теж   величезна частка громади. Тут закладаються міцні основи єврейського життя, зароджується справжня дружба, а інколи навіть і любов, яка стане кроком для створення сім’ї.

Молодь в нашій громаді активна. Молодіжний проєкт «DJCY-STL-STARS Dnipro» живе цікавим життям разом з громадою. Студенти проєкту оволодівають основами юдаїзму і залюбки діляться своїми знаннями. Серед них є молоді подружжя з дітьми. І їх стає все більше.

В Нісані громада пишно святкувала два весілля. Сара Камінецька стала під хупу з Єгудою Кесом. Майже вся громада була на цьому грандіозному весіллі. Там прозвучали слова головного рабина Дніпра про спільноту, яку він створив багато років тому. Реб Шмуель наголосив, що в цей радісний момент поруч з ним — велика родина. І це не урочисті, пишні слова. Їхнє підтвердження пролунало на іншому весіллі. Давид Черкаський, солдат і син солдата, одружився з дівчиною з Житомира. Її сім’я з початку війни проживає у Німеччині. Вони до глибини душі були вражені розквітом громади та її міццю.

Особливо помітним був останній день Песаху, коли близько тисячі євреїв зібралися на трапезу Машиаха. Традиційні чотири бокали вина супроводжувалися побажаннями миру, здоров’я, процвітання. За одним столом сиділи інколи незнайомі люди. Тим приємніше було чути слова вдячності й підтримки.

Ніхто не знає своєї долі. Неможливо було навіть уявити, що кривава війна, про яку я чула від своїх батьків, стане частиною і мого життя. Одного разу у синагозі прихожанка сказала, що не уявляє свого життя без громади. Приєднуюсь до цих слів. І це не тому, що допоможуть у важку хвилину. Захворів — наша клініка і наші лікарі. Зголоднів — величезні продуктові набори й подарунки до свят. Засмутився — будь-яке спілкування зі своїми однодумцями у численних проєктах. Стало страшно — заспокійливі шабатні слова рабина, ніби звернені саме до тебе.

Життя — такий собі майданчик, обмежений простором країни та населений різними людьми. Мій життєвий майданчик зараз — моя громада, де затишно і безпечно. Сподіваюсь, що Всевишній і надалі буде берегти і захищати спільноту, яка дає сили гідно жити, працювати, радіти кожній хвилині.

Ірина ЛАЗАРЄВА