Григорій Гельфер: Скульптури Вадима Сідура — як опік.

– Григорію Аркадійовичу, коли і як ви відкрили для себе світ Вадима Сідура?

– Для себе Вадима Сідура як видатного скульптора я відкрив у середині 90-х. Пізніше, коли ми створювали у Дніпрі проект «Культурна столиця», однією з «ідей-фікс», покладених у його основу, стало прагнення розповісти людям про відомих представників культури та мистецтва, пов’язаних із нашим містом. Одним із таких майстрів якраз і був Вадим Сідур. В результаті в Дніпрі відкрито музей Сідура, з’явилася школа мистецтв його імені. При цьому ми дуже щільно спілкуємось з другом Вадима Сідура, німецьким професором Карлом Аймермахером, у лютому були у нього в гостях. Він багато робить для популяризації творчості Сідура.

Нині ми опрацьовуємо новий проект. Дніпро, як відомо, у Німеччині має місто-побратим – Кельн. І є ідея цього року провести Дні Дніпра в Кельні, приурочивши їх до Дня Незалежності України. І в рамках Днів організувати у Кельні виставку робіт Вадима Сідура з колекції Карла Аймермахера. Свою згоду на це він вже дав. Щоб і жителі Кельна змогли побачити роботи нашого видатного земляка. Тим більше, що вони дуже співзвучні сьогоденню – у них та сама трагічна нота. Сідур фактично створював скульптурні обереги, якими намагався запобігти біді. А це – інтернаціональна ідея, яка однаково близька і українцям, і німцям.

– Творчість Вадима Сідура багатогранна. Він виявив себе як скульптор, як художник, як письменник і поет. Чим Сідур приваблює вас найбільше?

– Вадим Сідур справді багатогранний художник. У нього були періоди життя, коли він фізично не міг займатися скульптурою – за станом здоров’я, але все одно творив – займався графікою, ліногравюрою, літографією, літературною творчістю.

 Хоча, безумовно, найбільш примітними є скульптури Вадима Сідура. Вони назавжди закарбовуються у пам’ять. Незалежно від того, чи це такі відомі роботи як «Поранений», «Кулеметник», «Волаючий», «Пам’ятник загиблим від бомб», чи будь-які інші. Це складне, але пронизливе мистецтво, яке проникає до глибин душі, як опік.

– Проте не всі роботи Вадима Сідура трагічні. Особливо графічні. Серед них багато таких, які сповнені почуттів, енергії, любові, першородної сили та оптимізму.

– Графічні роботи Вадима Сідура – особливий світ. По суті, це бурхлива підсвідомість, символи якої потрібно вміти розуміти. Але в будь-якому разі Вадим Сідур – чудовий художник. Справжній художник завжди пропонує глядачеві свій особливий погляд на світ, який іноді провокує. І для того, щоб зрозуміти цей світ, не обов’язково бути мистецтвознавцем.

 Сцена з життя: Вчора, під час підготовки пам’ятника до відкриття я помітив біля нього двох працівників комунальної служби. Один, побачивши «Пам’ятник загиблим від бомб», спинився в повному здивуванні від побаченого і був розчарований. А ось другому нічого пояснювати не довелося. «Дивися, це ж людське тіло, пронизане бомбою», – пояснив він колезі.

Творчість великого художника, що змінює парадигму людського сприйняття, зазвичай багатьом незрозуміла. Іноді більшості. Але минає якийсь час, люди змінюються, і поступово трансформується їхнє ставлення до мистецтва.

– Як виникла ідея встановлення у Дніпрі «Пам'ятника загиблим від бомб»?

– Сама ідея встановлення у Дніпрі великого пам’ятника виникла спонтанно, але закономірно – під час однієї з бесід із Михайлом Каршенбаумом, який дуже трепетно ставився до Вадима Сідура та цінував його творчість.

Це було взимку минулого року. У березні я поспілкувався з мером міста Борисом Філатовим. Він позитивно поставився до цієї історії. Однак, щоби реалізувати будь-який проект, потрібні гроші. Особливо коли йдеться про чотириметровий монумент,  для виготовлення якого потрібна майже тонна металу. Але нам пощастило із меценатом – на нашу ініціативу відгукнувся президент корпорації «Біосфера» Андрій Здесенко. Він дуже гідний та відповідальний бізнесмен і творча людина. А коли прийшло розуміння, що гроші будуть, ми переговорили зі скульптором Гарніком Хачатряном. І він із задоволенням погодився виконати всі роботи.

– І останнє питання. Чи можна очікувати в майбутньому появи в Дніпрі інших великих монументів Вадима Сідура?

– Я не готовий однозначно відповісти на це запитання. Будь-яка ідея має визріти. Крім того, пам’ятники, подібні до «Пам’ятника загиблим від бомб», – це пам’ятники-попередження, пам’ятники-нагадування, асоціативно пов’язані з людськими стражданнями, війнами та насильством. Це звернення до людства, сповнене трагізму. Пам’ятники Вадима Сідура встановлені у Берліні, Дюссельдорфі, Касселі, Вюрцбурзі та інших містах. Але в кожного з них є контекст, з якого зрозуміло, чому для розміщення пам’ятника обрано саме це місто. У Вюрцбурзі, наприклад, «Пам’ятник загиблим від бомб» встановлений, оскільки наприкінці війни місто зазнало масованих бомбардувань і сильно постраждало.

Звісно, якщо у Дніпрі колись буде створено меморіальний сквер чи парк пам’яті Сідура, у ньому можна буде встановити не один його пам’ятник. Тобто важливий контекст. Але в будь-якому випадку монументи не повинні створювати в місті гнітючу атмосферу. Навпаки,  вони повинні вселяти віру у перемогу розуму та добра. Отож, поживемо – побачимо.

Фото автора: На відкритті «Пам’ятника загиблим від бомб». Зліва направо: головний художник Дніпра Сергій Білопольський,  керівник фонду «Культурна столиця» Григорій Гельфер, віце-президентка корпорації «Біосфера» Ірина Нестеренко, скульптор Гарнік Хачатрян