Сім фактів про прапор Ізраїлю

28 жовтня 1948 року було офіційно затверджено державний прапор Ізраїлю. Здається, що красивий прапор Ізраїлю існує споконвіку й усім добре знайомий. Проте офіційно його затвердили лише трохи більше ніж  два покоління тому — 28 жовтня 1948 року, після кількох місяців жвавих дискусій.

Розповідаємо про історію національного прапора Ізраїлю та про сподівання й ненависть, які він викликав упродовж свого існування.

1. «У Базелі я заснував єврейську державу…»

Наприкінці XIX століття більшість євреїв світу жила

в Європі, де багато хто швидко асимілювався. Серед них був і Теодор Герцль (єврейське ім’я — Біньямін Зеєв), високоосвічений юрист, який народився 1860 року в Будапешті.

Герцль зростав в асимільованій, але не чужій єврейським традиціям родині. У 1884 році він здобув ступінь доктора права у Віденському університеті. Однак, зрозумівши, що через єврейське походження не зможе стати суддею, залишив юридичну кар’єру й присвятив себе літературі та журналістиці.

У 1891 році редакція віденської газети «Neue Freie Presse» відрядила його до Парижа висвітлювати судовий процес над єврейським офіцером Альфредом Дрейфусом. Герцль був вражений антисемітизмом, який виявився під час справи. Він сподівався, що Франція — батьківщина Французької революції та Декларації прав людини — буде іншою, ніж Австро-Угорщина, де йому вже доводилося стикатися з ненавистю до євреїв.

Проте події переконали його, що європейське єврейство перебуває в серйозній небезпеці й потребує власної держави, яка стане батьківщиною для багатьох поколінь.

Після кількох років письменницької праці та зустрічей із єврейськими лідерами світу Герцль скликав Перший Всесвітній сіоністський конгрес, який відбувся 1897 року в Базелі, у Швейцарії. Делегати обговорювали створення єврейської держави, зокрема й питання її майбутнього національного прапора.

Після завершення конгресу Герцль записав у щоденнику:

«У Базелі я заснував єврейську державу. Якби я сьогодні сказав це вголос, мене зустрів би загальний сміх. Можливо, через п’ять років, а через п’ятдесят — напевно, для всіх цей факт стане очевидним».

Герцль помер 1904 року й не дожив до здійснення своєї мрії. Проте 14 травня 1948 року було проголошено Державу Ізраїль — лише за кілька місяців до офіційного затвердження її прапора.

2. «Ось наш національний прапор!»

На Сіоністському конгресі в Базелі питання прапора привернуло особливу увагу. Тоді німецький сіоніст Давид Вольфсон запропонував не вигадувати нового символу, а взяти за основу традиційне єврейське молитовне покривало — таліт.

Вольфсон дістав свій таліт із двома синіми смугами на білому тлі й звернувся до делегатів:

«Навіщо нам щось шукати? Ось наш національний прапор!»

Пізніше він пояснював, що саме таліт підказав йому ідею біло-блакитного прапора. На його думку, цей символ уже був частиною єврейської традиції, тож його залишалося лише представити світові.

До прапора додали «Маген Давид» — шестикутну зірку, яка стала одним із найвідоміших символів єврейського народу. Біло-блакитне полотнище невдовзі перетворилося на офіційний прапор сіоністського руху.

Давид Вольфсон народився 1856 року в містечку Дорбянах Ковенської губернії (нині Дарбенай, Литва). У юності він переїхав до Мемеля, де познайомився з єврейськими громадськими діячами та ідеями руху «Ховевей Ціон»,  прихильники якого виступали за повернення єврейського народу на Землю Ізраїлю.

Згодом Вольфсон став успішним підприємцем і активним сіоністським діячем. Після смерті Герцля він очолив Всесвітню сіоністську організацію та продовжив працювати задля створення єврейської держави.

3. Синій колір — нагадування про заповіді Тори

Сині смуги на єврейських молитовних покривалах пов’язані з приписом Тори про цицит — особливі китички на кутах одягу. У «Книзі Чисел» сказано, що в цицит слід вплітати нитку блакитної вовни, аби вона нагадувала про Б-жі заповіді.

У давнину єврейські чоловіки носили одяг із такими китичками. Побачивши їх, людина мала згадати заповіді та дотримуватися їх.

У єврейській традиції синій колір має особливе значення. Він нагадує про небо, безмежність творіння та духовний світ. Саме тому сині смуги на таліті для багатьох євреїв стали символом зв’язку з Б-гом і традицією предків.

Водночас сині смуги не є обов’язковою ознакою кожного молитовного покривала.

Інший важливий елемент прапора — «Маген Давид», або щит Давида, відомий також як зірка Давида. Цей символ набув поширення в єврейських громадах у середньовіччі, зокрема в Празі, а згодом став загальновизнаною емблемою єврейського народу.

Із шестикутною зіркою пов’язують різні символічні тлумачення. Два трикутники, спрямовані в протилежні боки, іноді трактують як уособлення взаємодії духовного й матеріального світів. Шість вершин також пов’язують із шістьма днями тижня, а внутрішній простір символу — із Шабатом. Дванадцять ліній зірки в деяких тлумаченнях символізують дванадцять колін Ізраїлю.

4. Яким міг бути прапор Ізраїлю?

Наприкінці XIX — на початку XX століття сіоністські організації розглядали різні варіанти майбутнього національного прапора. На деяких полотнищах, окрім синіх смуг і зірки Давида,  з’являлося слово «Маккавей».

Теодор Герцль пропонував власний дизайн — біле полотнище із сімома золотими зірками. У червні 1895 року він писав:

«Прапор, який я уявляю, може бути білим із сімома золотими зірками. Біле поле символізувало б наше нове, чисте життя. Зірки — це сім робочих годин робочого дня».

Коли створення єврейської держави стало близькою перспективою, деякі майбутні ізраїльські лідери засумнівалися, чи варто використовувати для неї прапор сіоністського руху. Вони побоювалися, що євреїв за межами Ізраїлю можуть звинуватити в подвійній лояльності.

Моше Шарет, який згодом став другим прем’єр-міністром Ізраїлю, вважав, що використання спільного прапора може створити труднощі для єврейських громад у різних країнах. Він та інші діячі зверталися до сіоністських лідерів із пропозицією змінити дизайн.

Однак євреї в усьому світі, які підтримували створення Ізраїлю, хотіли бачити прапор сіоністського руху символом нової держави. Американський сіоністський лідер, рабин Аба Гілель Сільвер, вважав побоювання щодо можливих ускладнень перебільшеними.

Зрештою, біло-блакитний дизайн залишився незмінним. 28 жовтня 1948 року його офіційно затвердили як державний прапор Ізраїлю.

Інші пропозиції також не зникли безслідно. Лев Юди став символом Єрусалима, сім золотих зірок, запропонованих Герцлем, з’явилися в офіційних емблемах Тель-Авіва та Герцлії, а дві скрижалі із символічним зображенням Тори стали емблемою Головного рабинату Ізраїлю.

5. Прапор, намальований чорнилами

Після проголошення незалежності 14 травня 1948 року Ізраїль опинився у війні. Проти нової держави виступили армії Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії та Іраку. У бойових діях брали участь і саудівські військові.

Упродовж  кількох місяців невелика країна боролася за виживання. У березні 1949 року ізраїльська армія розпочала останню воєнну кампанію Війни за Незалежність — операцію «Увда», назва якої означає «встановлений факт».

10 березня ізраїльські військові дісталися Ейлата, міста на березі Червоного моря. Йорданські війська залишили його, та ізраїльтяни безперешкодно зайняли покинутий поліцейський штаб.

Проте виникла проблема: у солдатів не було державного прапора, який можна було б підняти над будівлею. Тоді один із них поспіхом намалював чорнилом на білому простирадлі блакитні смуги. Інші військові відірвали з сумки з аптечкою червону зірку Давида, пофарбували її чорнилом в синій колір та пришили посередині полотнища.

Так з’явився імпровізований прапор Ізраїлю, піднятий над поліцейським штабом в Ейлаті. Цей епізод став одним із символічних моментів завершального етапу Війни за Незалежність.

6. Прапор як мішень для ненависті

Упродовж історії Ізраїлю неодноразово поширювалися неправдиві твердження про нібито приховані загарбницькі наміри, зашифровані в його прапорі.

Зокрема, лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат стверд­жував, що дві сині смуги символізують річки Ніл і Євфрат, а територія між ними — Ізраїль. У вересні 1988 року в інтерв’ю журналу «Playboy» він заявляв:

«Чи знаєте ви, що означає ізраїльський прапор?.. Він білий із двома синіми смугами. Ці дві смуги символізують дві річки, а між ними — Ізраїль. Річки — це Ніл і Євфрат».

Таке трактування не відповідає історії створення прапора, пов’язаній із єврейським молитовним покривалом і сіоністським рухом.

Негативне ставлення до ізраїльського прапора виявлялося і в публічних акціях. У 2019 році грецькі футбольні вболівальники протестували проти ізраїльської команди «Гапоель Єрусалим», спалюючи ізраїльські прапори та розмахуючи прапорами «Хезболли».

У липні 2020 року парламент Німеччини оголосив спалення ізраїльських прапорів незаконним. Це рішення було ухвалене після кількох випадків, коли антисемітські натовпи спалювали їх у німецьких містах, демонструючи ненависть до євреїв та Ізраїлю.

7. П’ять тисяч прапорів із побажаннями миру

У 2018 році, до 70-річчя Держави Ізраїль, відбувся міжнародний проєкт, який об’єднав близько 200 тисяч людей, що хотіли висловити свою підтримку єврейській державі.

Люди різного віку й суспільного становища — культурні, духовні та політичні діячі, дорослі й діти — залишили свої підписи, благословення та добрі побажання на п’яти тисячах ізраїльських прапорів. Написи були зроблені різними мовами, зокрема китайською, російською та арабською. До ініціативи долучилися учасники з Європи, Азії, Африки, Австралії та Америки.

Підписані прапори помістили в капсулу часу на пагорбі боєприпасів у Єрусалимі — місці запеклих боїв під час Війни за Незалежність. Її планують відкрити у 2048 році, коли Ізраїль відзначатиме сторіччя свого існування.

Один з організаторів проєкту Алон Вальд пояснив цей задум так: прапор має символізувати не лише поля битв і загиблих, а й щасливе майбутнє країни.

Підтримка сотень тисяч людей з усього світу глибоко зворушила організаторів.

«Двісті тисяч благословень не можуть минути безслідно й не принести належного результату», — сказав Вальд про п’ять тисяч прапорів, на яких залишили свої побажання учасники проєкту.

Так біло-блакитний прапор, що виріс із давньої єврейської традиції та став символом національного відродження, продовжує об’єднувати людей навколо історії, пам’яті й надії на майбутнє.

За матеріалами

Imrey Noam

[https://imrey.org]