Абі Варбург: єврей за походженням, гамбуржець серцем, флорентієць душею

Варбурги, що мешкали в Гамбурзі, у 1798 році заснували банк, швидко збагатіли та породичалися з відомими єврейськими родинами Франкфурта, Відня, Києва та Нью-Йорка. Як лідери єврейської громади Гамбурга, вони були активними благодійниками. Так, батько Абі купував акції Палестинського торговельного товариства для підтримки сіоністського руху. Водночас родина сприяла еміграції євреїв до США та фінансувала створення й розвиток єврейських колоній у СРСР.

Залученість Варбургів до німецької економіки була настільки значною, що брат ученого, який входив до правління Рейхсбанку, зберіг провідну роль до кінця 1930-х років. На тлі родини Абі старший син здавався маргіналом. Ще в дитинстві він зрозумів, що банківська справа не для нього, і в 13 років уклав найуспішнішу угоду в історії мистецтво­знавства: передав право на банківський бізнес брату Максу в обмін на те, що той купуватиме йому всі необхідні книги. Згодом це зобов’язання підтримали й інші члени родини.

Абі опинився в делікатному становищі: присвятивши себе історії мистецтва, він залежав фінансово від родичів, хоч і мав усі риси спадкоємця. Складність полягала і в тому, що Абі свідомо відійшов від юдаїзму і ставився до нього з упередженням. Він навіть відмовився читати кадиш після смерті батька, вважаючи, що «не може настільки демонстративно лицемірити». Відмова від віри предків не означала прагнення до асиміляції: «Як єврей, я веду болісну війну на два фронти». Один фронт – це родина, інший – науковий світ, де, попри асиміляцію у Німеччині, до євреїв все ще відчувалася певна ворожість.

З цієї причини Варбург перевівся з Бонна до Страсбурга для захисту дисертації про міфологічні полотна С.Боттічеллі. У 1888–1889 роках він працював у Флорентійському інституті історії мистецтв. Його головний інтерес полягав у застосуванні наукових методів до гуманітарних наук. Варбург виявив, що сюжети відомих картин Боттічеллі перегукуються з поемами його сучасника Поліціано. Аналізуючи зв’язок зображення й тексту, він поставив питання про розуміння античності епохою Відродження.

Отримавши ступінь доктора, Варбург на медичному факультеті Берлінського університету почав вивчати психологію. Восени 1895 року поїхав до США на весілля брата, але, поспілкувавшись з антропологами Смітсонівського інституту, вирушив у подорож до племені хопі. Він задумався над візуалізацією символу та його трансформацією в поколіннях. Варбург вважав символ засобом орієнтації у світі, що зберігає цілісність, не впадаючи в магію чи логос.

Після повернення Абі одружився з художницею М.Герц, яку спочатку не прийняла родина (вона була лютеранкою), але згодом підтримала її. У 1898 році Варбурги переїхали до Флоренції. Тут Абі відкинув естетизм у мистецтві, визначивши його як прояв інтелекту. Сім’я не надто його цікавила, він зосередився на дослід­женнях архівів, колекцій, бібліотек. Він став одним з перших, хто аналізував ілюстрації, ремісничі твори – те, що раніше не розглядалося в мистецтвознавстві.

Абі збирав книги з усіх напрямків гуманітаристики. З часом у його домі під вагою книжок почала прогинатися підлога. У 1900-х він повернувся до Гамбурга, де заснував науковий фонд, організував університет і став його професором. Варбург приділяв увагу динамізму у творах мистецтва – жестам, одягу, локонам – і дійшов висновку, що це спадок античності. Його дослідження «Nachleben der Antike» («Життя античності після античності») об’єднало історію мистецтва з іншими науками.

Родина не лише оплачувала рахунки, а й купила у 1909 році ділянку під бібліотеку. У 1913 році він запросив Ф. Заксля, що організував бібліотеку за науковими принципами. Після «флорентійських» праць авторитет Варбурга зріс, у 1909 році він став організатором Міжнародного конгресу з історії мистецтва.

У 1912 році через перевтому почалась депресія. Після Першої світової війни стан погіршився. У 1917 році Варбург потрапив до психіатричної клініки. У 1923 провів успішну лекцію про хопі, що дозволило йому залишити лікарню.

У 1926 році бібліо­теку реорганізували в «Kulturbibliothek Warburg» (KBW), класифіковану за чотирма темами: образ, слово, орієнтація, практика. Бібліо­тека стала дослідницьким центром.

У 1927–1929 роках Варбург подорожував Іта­лією, створивши проєкт «Мнемозина» – атлас образів, що мігрують між мистецтвом і життям.

У жовтні 1929 року його життя обірвав серцевий напад. Проєкт залишився незавершеним, але мав на меті стати «роботою на майбутнє».

Прихід нацистів поставив інститут під загрозу. У 1933 році сім’я евакуювала колекцію до Лондона – 60 тис. книжок і обладнання. Вже за два тижні нацисти заборонили вивезення культурних цінностей. У 1944 році Інститут Варбурга став частиною Лондонського університету.

Сьогодні це – провідний центр досліджень мистецтва. Варбург здобув репутацію загадкового генія, родоначальника іконології. Теорію оформили його учні, а головним твором Варбурга залишилась сама бібліотека – інструмент для наступних поколінь.

Популярність Варбурга зростає: у Гамбурзі засновано премію його імені, відкрито другий Інститут Варбурга, проводяться щорічні конференції.

Микола Буланий

Родина Варбургів

Атлас Варбурга