Наша людина в Найробі

Але вони цього й не знали. Їм теж було невтямки, що в цей самий час за три тисячі кілометрів звідси розгорталася найскладніша місія з їхнього порятунку. Так 16 січня 1976 року в Найробі завершувалася операція «Ізжога» – одна з найуспішніших і найбільш засекречених операцій «Моссада», що залишалася невідомою широкому загалу протягом 40 років.

Лише нещодавно двоє з безпосередніх учасників цієї історії – відставні офіцери ізраїльської служби зовнішньої розвідки «Моссад» – погодились поділитись подробицями цієї операції. Шмуель Горен очолював тоді в «Моссаді» відділ «Цомет», який відповідає за роботу з агентами, а його колега Еліезер Цафрір був оперативником, який накопичив чималий досвід як голова резидентур у Курдистані, Ірані та Бейруті.

* * *

З кінця 1975 року з надійних агентурних джерел надходила інформація про намір одного з найнебезпечніших арабських терористичних угруповань, що лідирує у викраданнях літаків та атаках на ізраїльтян за межами країни, здійснити теракт проти євреїв в Африці. Цим угрупованням, яке відкололося незадовго до того від Народного фронту звільнення Палестини, керував Ваді Хаддад. Агенти повідомляли, що Хаддад ретельно збирає відомості про рейси «Ель-Аль», що летять із Південної Африки до Ізраїлю через Найробі.

Нарешті, у середині січня 1976 року від одного з агентів надійшло повідомлення, що протягом кількох найближчих днів відбудеться теракт проти ізраїльського літака. Але докладну інформацію агент зможе передати лише в останній момент – напередодні акції. А незадовго до подій ізраїльським спецслужбам стало відомо, що в Найробі таємно були доставлені наплічні ракети «Стріла» (SA-7). Ось пазл і склався. У «Моссаді» не сумнівалися, що терористи збираються збити ізраїльський літак.

У ході термінової наради керівництво «Моссаду» ухвалило рішення відправити спецрейсом до Найробі групу співробітників, наділених найширшими повноваженнями. Вже на місці, з’ясувавши всі деталі, вони мали нейтралізувати загрозу в режимі реального часу. Бюджет цієї операції склав 35 тисяч доларів і на ті часи вимагав затвердження прем’єр-міністра,  яке глава уряду Іцхак Рабін, що відбував того ж дня з візитом до США, поспіхом давати відмовився. Мабуть,  вважав, що інформації вкрай мало, деталі операції недостатньо опрацьовані, а політичні та дипломатичні ризики надто великі. Можливо, глава «Моссаду» Іцхак Хофі зміг би отримати згоду прем’єра, та ось тільки він зовсім недоречно опинився в той момент у відрядженні за кордоном. До імовірного теракту залишалося менше двох днів.

Тоді Шмуель Горен, який очолював у «Моссаді» роботу із завербованою агентурою, зважився в обхід субординації звернутися до радника прем’єр-міністра з питань боротьби з терором генерал-майора Рехаваама Зеєва. Він був відомий як один із найінтелектуальніших аналітиків Армії оборони Ізраїлю і зміг миттєво усвідомити ступінь загрози. Він і переконав Ігаля Алона, який виконував, зважаючи на від’їзд Рабіна, обов’язки глави уряду,  дати дозвіл на операцію, яка врятувала, як з’ясувалося пізніше, більше сотні життів ізраїльтян.

У Найробі вилетіла група, до якої, крім Горена, Цафріра та оперативників «Моссаду», увійшли також  представники служби загальної безпеки ШАБАК та безпосередньо голова служби безпеки «Ель-Аля». Очолив її начальник відділу зв’язків із закордонними спецслужбами Нахум Адмоні, який згодом став керівником «Моссаду». Але, як на зло, через поломку одного з двигунів літак, що піднявся в повітря з групою, повернувся назад. У результаті до Найробі дісталися лише під ранок.

Благо група встигла увійти до офісу місцевого відділення «Ель-Аля» буквально за кілька хвилин до того, як пролунав вирішальний телефонний дзвінок від агента. Тепер стали відомі конкретні деталі: ціль, засоби та час. Бойовики Хаддада за допомогою двох ракет «Стріла» планували збити пасажирський рейс «Ель-Аля», що летить з Йоганнесбургу до Ізраїлю, під час його приземлення для дозаправки в Найробі. Стало також відомо, що в організації теракту задіяно п’ятьох бойовиків, а також номер машини, на якій вони пересуваються. Сам теракт мав відбутися наступного дня – у неділю.

Перед ізраїльською спецгрупою стояло зав­дання: перехопити терористів до того, як вони встигнуть випустити ракети. Але не можна було скидати з рахунків, що паралельно бойовики могли готувати ще один теракт: одночасні вибухи в різних місцях досі залишаються улюбленою практикою терористів, яка зараз демонструється в європейських містах.

Незважаючи на побоювання можливого витоку, Адмоні ризикнув зв’язатися з кенійськими спецслужбами, керівниц­тво яких він давно знав по своїй роботі. Заднім числом можна сказати, що рішення виявилося вірним. Разом з кенійцями ізраїльтяни почали прочісувати великі райо­ни навколо аеропорту, щоб відшукати імовірне місце, звідки терористи планували стріляти по літаку, що заходив на посадку.

Паралельно слід було знайти машину, яка належала терористам, що в місті з населенням 700 тисяч жителів за тогочасних технологій було рівносильно пошуку голки в стозі сіна. Ізраїльтянам і кенійцям неймовірно пощастило, що машину з п’ятьма терористами та двома «Стрілами» було несподівано виявлено прямо в центрі Найробі. А невдовзі на краю сафарі знайшлася і добре підготовлена для стрільця позиція. Як і попереджав агент, місце дійсно було позначене шматком червоної ганчірки, причепленої до великого кактуса.

У цього кактуса співробітники кенійської служби безпеки разом із представниками «Моссаду» і перехопили машину з п’ятьма арабськими терористами. А неподалік цього місця затримали ще трьох німців з терористичного угруповання «Фракція Червоної армії», які пройшли підготовку в тренувальному таборі Хаддада в єменському Адені. Вони взяли участь у підготовці теракту та мали прикривати групу виконавців.

На одразу вчиненому допиті головним було одне питання: чи існує ще одна група бойовиків, яка готує паралельно другий теракт проти ізраїльтян на випадок, якщо перша провалиться? І весь час, поки це питання з’ясовували, глава служби безпеки «Ель-Аль» затримував виліт рейсу з Йоганнесбургу. Пілоти отримали від нього лише найзагальніші вказівки, тому їх пояснення зовсім не задовольняли більше сотні пасажирів, що кипіли від обурення, не здогадувалися, що «вічно безладний» «Ель-Аль» у цей час рятує їхні життя.

* * *

Через сорок років Цафрір зізнався, що операція мала для нього й особистий аспект: за неймовірним збігом обставин у врятованому літаку летіла його власна племінниця, яка поверталася з ПАР до Ізраїлю. При цьому Цафрір знав, що племінниця має летіти в ці дні, але не міг через секретність попередити її про небезпеку.

Операція пройшла блискавично та успішно, згадує Горен. По мізерним розвідданим, отриманим буквально напередодні, діючи наввипередки з часом у незнайомому місці і без залучення дипломатичних каналів, ізраїльтяни зуміли запобігти тяжкому теракту. Багато рішень, за словами Горена, ухвалювалися прямо на ходу, з порушенням усіх протоколів і з ризиком для кар’єри та життя, але інакше катастрофи було не уникнути.

Така висока міра секретності операції вже після її завершення була пов’язана як з проханням кенійців, які не бажали зайвих проблем з арабами, так і з побоюваннями розкрити агентурне джерело, яке надало таку цінну послугу ізраїльтянам. Навіть зараз, через 40 років, Горен і Цафрір уникають розмов на цю тему, обмовившись лише, що агентом був один із керівників угруповання Хаддада, який протягом багатьох років передавав важливі відомості, завдяки чому вдалося запобігти чимало терактів.

Слідство та допити затриманих терористів кенійці проводили самі – у найкращих традиціях африканських країн, без особливого пієтету до прав людини, зате вкрай ефективно. Ізраїльтяни зі свого боку не втручалися. А заразом не стали повідомляти уряду Німеччини про трьох її громадян, також залишених кенійцям. У результаті всю створену Хаддадом в Африці мережу, що складалася з двох десятків терористів, було розкрито та заарештовано. Сам же Хаддад, який командував операцією та угрупованням зі своїх баз в Адені та Могадішо, залишився на волі.

Спочатку кенійці мали намір тихо ліквідувати всіх терористів. Однак Рабін був категорично проти цього розвитку подій, і в результаті терористи були доставлені до Ізраїлю і засуджені на десять років ув’язнення. Німеччина ж зрештою дізналася про арешт своїх громадян і добилася пом’якшення покарання для двох із них – їх було звільнено через 5 років. Інші терористи теж не досиділи свій термін до кінця і вийшли на волю в ході однієї із угод щодо обміну на захоплених у заручники ізраїльтян.

Через півроку після невдалого теракту Хаддад ініціював викрадення пасажирського літака авіакомпанії «Ейр Франс» до Уганди, який закінчився знаменитою операцією «Ентеббе». Тепер стало ясно, що цей теракт Хаддад організовував, сподіваючись обміняти взятих у заручники ізраїльтян на своїх засуджених бойовиків.

Ще через два роки Хаддад помер від важкої болісної хвороби в клініці Східної Німеччини. Лікарі припускали, що він мав лейкемію. Однак у 2006 році журналіст Аарон Кляйн опублікував книгу «Завдати удару у відповідь», в якій розповів, що, за наявними у нього даними, Хаддад був отруєний під час спецоперації «Моссада», який знову успішно відіграв і цей раунд протистояння.

Олександр Непомнящий,

Jewish.ru