Давид Мальцев: «Живопис ‒ це не розум. Це душа і серце!

Сезон 2024 року музей відкрив експозицією «Сатанів: загублений світ стародавнього єврейського цвинтаря». Навесні організував експозицію, присвячену століттю з дня народження скульптора Вадима Сідура. Влітку відбулася унікальна фотовиставка артефактів єврейської культури Крістіана Германа, восени – презентовано пантеон єврейських одеських письменників і поетів. А наприкінці грудня, нарешті, настала черга живопису. Фінальним акордом музейного сезону-2024 стала виставка молодого дніпровського художника Давида Мальцева «Шукаючи Його» (триватиме виставка до 15 січня).

У виборі теми й автора при організації фінальної події року музей не помилився. Усі ми якусь частину свого життя перебуваємо в пошуках себе. Іноді – все життя. У кожного є своє призначення. І свій шлях до Всевишнього. Власне, виставка саме про це.

«Щоб зрозуміти митця як особистість, потрібно побачити й пройнятися його роботами – це загальновідома істина. З цього ми й виходили – поставили перед собою мету вибрати роботи, які найкраще ілюструють творчий шлях автора. На мою думку, нам це вдалося. Роботи Давида Мальцева, представлені на виставці, передають внутрішній, емоційний стан автора, дають змогу зрозуміти, що його хвилювало під час роботи, що надихало. Але якими б не були реальні ситуації, які автор зобразив на своїх полотнах, очевидно, що глибинний сенс усіх його робіт – пізнання Б-жого задуму і призначення людини», – наголошує директорка музею Ірина Радченко.

Центральним елементом експозиції стала абстрактна картина, яку можна інтерпретувати як людину, що розчиняється у світі, розширюється до його меж, але водночас розривається на безкінечну кількість частинок. Саме ця робота привернула найбільшу увагу відвідувачів.

«Це дуже серйозна і важлива картина з глибоким змістом. По суті, у ній відображено взаємини людини з Б-гом. Ми живемо в непростий час, у світі, сповненому не тільки радості, але й страждань. Мистецтво ж переключає нашу увагу на важливіші речі. Це тепло, це благословення, натхнення від Всевишнього. Ми усі знаємо, що Б-г єдиний. Від нього ми отримуємо тепло і благословення. І кожен із нас після таких виставок приносить із собою додому іскорку тепла – своїм сім’ям і оточуючим. І зрештою кожен дім наповниться теплом і благом», – поділився своїми враженнями Хаїм Абушевич.

До речі, сам художник дотримується схожої думки.

«Я не прихильник якихось чітко окреслених концепцій у мистецтві. Не люблю концептуалізм. У живописі не існує слів. І з автором, і з глядачами картини говорять мовою емоцій. Живопис – не розум. Це серце. Що ж до концепції виставки – вона точно відображена в назві: «Шукаючи Його». І в кожного з нас свій шлях у житті, який ти спочатку маєш знайти, а потім маєш пройти. Не маючи духовного начала, зв’язку з Всевишнім зробити це неможливо», – пояснює Давид Мальцев.

Народився Давид у Запоріжжі. У дитинстві з батьками переїхав до Дніпра. Причому «винуватцем» переїзду багато в чому став саме він. Батьки хотіли дати дитині гарну освіту, з раннього віку долучити до єврейства. У Дніпрі для цього було набагато більше можливостей, ніж  у Запоріжжі. Осягати «єврейські університети» Давид почав із хедера. Потім закінчив школу, єшиву, факультет психології в «Бейт-Хані». Ще в дитинстві серйозно захопився малюванням.

Загалом у житті Давида Мальцева, як, утім, і в житті всієї його родини дивовижним чином переплелися три лінії: релігія, мистецтво і Дніпро. Точніше, Єврейська громада Дніпра.

Щоправда, брит-мілу, з об’єктивних причин,  Давиду зробили ще в Запоріжжі – він став першим за 80 років немовлям, якому в Запорізькій синагозі обрізання зробили легально. Відзначився майбутній художник і в Дніпрі – у хедері швидко опанував іврит і навіть заговорив з єрусалимським акцентом. А   після бар-міцви проявив себе в громаді як талановитий бааль коре – читач сувою Тори.

Додамо, що батько Давида, Іцхак Мальцев, сойфер у Єврейській громаді Дніпра. А старший брат Давида, Йонатан, теж художник – в Ізраїлі. Тільки він більше тяжіє до монументального живопису – муралам: розписує в Ізраїлі будинки.

«Серйозно зайнятися живописом Давид Мальцев вирішив у 17 років: відчув, що це не просто прагнення до чогось нового, а його життєвий шлях. Став учнем відомого дніпровського художника Михайла Новака – провчився три роки в його студії. А сьогодні у Давида вже є власна студія – в центрі Дніпра», – уточнює Ірина Радченко.

Експозиція «Шукаючи Його» організована за сприяння Об’єднаної єврейської громади України. На виставці представлені 20 робіт художника, створених ним у 2020-2024 роках і виконаних у різних стилях і жанрах. Для музею «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні» це дебют Мальцева. Для самого ж  художника це вже не перша персональна виставка. Перша – під назвою «Faces» («Обличчя») – відбулася чотири роки тому в дніпровському арт-центрі «Квартира». Тоді на виставці були представлені здебільшого портрети. За словами Давида Мальцева, йому подобається відтворювати на своїх картинах людські обличчя, тому що «це одна з найкрасивіших, дивовижних речей у природі. Обличчя у всіх дуже різні, і навіть однакові емоції, на людських обличчях завжди виражаються по-різному, особливо».

Ще одна персональна виставка робіт автора пройшла в приміщенні україно-єврейського громадського центра «Шатер Авраама». Були і деякі інші, зокрема групова виставка у тому ж «Шатрі Авраама» – у компанії з вчителем Михайлом Новаком, Шоломом Промисловським та Аароном Гейманом.

З часу проведення першої виставки минуло чотири роки, але художник залишився вірним собі. На виставці «Шукаючи Його» представлені різні роботи. Але переважно це портрети чи фігури людей. А ще художник періодично пише автопортрети.

«Багато художників пишуть автопортрети. Але помилковою є думка, що автопортрет – прояв «его» художника, його самолюбування. Насправді все навпаки. Автопортрети найчастіше пишуться в переломні моменти життя. Для мене, наприклад, автопортрети є засобом виходу зі ступору. Якщо я з якихось причин місяць був відірваний від живопису, одна з перших речей, яку я зроблю, найімовірніше, буде автопортрет. Крім того, автопортрети чудово передають відчуття часу, в якому були написані. На виставці представлені два моїх автопортрети. Але в кожного свій настрій, свій згусток емоцій», – пояснює Давид Мальцев.

Насправді картини художника не схожі одна на одну. Вони відрізняються навіть технікою живопису: одні написані олією, інші виконані олівцем або вугіллям. Зовсім різна й стилістика. Одні картини пробуджують асоціації з Врубелем, інші – з Ван-Гогом, треті – з абстракціоністами. Це,  до речі, одна з ознак таланту і якісного живопису. Хороша картина завжди пробуджує уяву. Кожен бачить у ній щось своє. Як і в людських обличчях.

«У моїх картинах складно вловити авторський стиль, побачити руку одного автора. Тривалий час мене це турбувало. Але потім я зрозумів, що хвилюватися нема про що. Я справді ще не виробив якогось певного, характерного стилю. І пов’язано це з тим, що я дуже люблю експериментувати. Не тільки в живописі – взагалі. Адже не обов’язково дивитися на речі під одним і тим самим кутом. За бажання завжди можна побачити щось нове. Подивіться на роботи того ж Пабло Пікассо – як змінювався його стиль із часом. Тому що змінювався сам Пікассо, його сприйняття світу й творчості, змінювалося саме життя. І я вважаю, що для художника це прекрасна риса – не зупинятися», – переконаний Давид Мальцев.

При всьому тому більшість картин художника наповнені буденністю єврейського життя в різних його проявах, але в центрі кожного – духовний світ людини. Це відображено навіть у назвах картин: «Споріднена душа», «Святкування життя», «Що ти обираєш, брате?», «Моше, Ребе (Тора)».

Особливе місце в творчості Давида Мальцева займають релігійні мотиви. Символічно, що день відкриття виставки збігся з дев’яносто шостою річницею хупи Сьомого Любавичського Ребе, яка відбулася 14 кислева 5689 року (1928) у Варшаві, і є важливою подією для всього єврейського світу. На одній із картин, представлених на виставці, хупа Ребе якраз і зображена. Ще на одній – Ребе, який вийшов зі свого кадилака і прямує, ймовірно, до своєї резиденції – у «Севен Севенті». Окрема інсталяція присвячена самій «Севен Севенті». Загалом, Сьомий Любавичський Ребе на виставці – центральний персонаж. Його Дмит­ро Мальцев зобразив на кількох полотнах.

«Сучасність задає нові тренди й віяння, що дає змогу нам розширювати і збагачувати кругозір. У мистецтві це проявляється найяскравіше, зокремав живописі – різні напрями перетинаються, трансформуються, еволюціонують. Але головне – дають змогу абстрагуватися від повсякденної реальності, доторкнутися до світу прекрасного й духовного. Виставка робіт Давида Мальцева – саме такий випадок – відкрите вікно у світ сучасного мистецтва, у якому минуле перетинається з теперішнім, а земне з Б-жественним», – резюмує Ірина Радченко.

А що стосується всього іншого, – батько Давида, Іцхак Мальцев, дав вичерпне формулювання ще після першої виставки художника:

«Ми прагнемо до цілісності. Мислимо, говоримо, діємо за законами Тори. Це найкраще, що єврейська сім’я може транслювати у наш світ, чому може навчити дітей. І тоді, що б не робив єврей – танцював удома зі своєю дружиною, грав на гітарі, публікував пости у Фейс­буці чи писав картини – це все діалог із Всевишнім».

Наталія Ларіонова