У гості до Любавичського Ребе

«Севен севенті» – триповерховий будинок у Нью-Йорку на вулиці Істерн Парквей, 770 – відомий кожному єврею. І не лише тому, що тут розташована штаб-квартира руху ХАБАД. Головне – в ньому була резиденція Сьомого Любавичського Ребе. Тому відвідування «Севен Севенті» є великою подією для будь-якого хасида.

Нещодавно на ютуб-каналі «Менора» вийшов великий репортаж, у якому головний рабин Дніпра та Дніпропетровської області р.Шмуель Камінецький розповів і показав, як «Севен Севенті» виглядає зсередини: кабінет, де Ребе вивчав священні тексти; місце, з якого велися телефонні трансляції його фарбренгенів, автомобіль на якому Ребе їздив на оель. Природно, не змогли пройти повз таку подію і ми.

У Торі є такий вислів – «Кодеш а-Кодашим». Українською мовою він перекладається як «Свята святих» – найпотаємніше місце Скінії і Храму, де знаходилися Скрижалі Завіту. У загальному сенсі – це місце, де відчувається присутність Всевишнього. Є своя «Свята святих» і у «Севен Севенті». Це кабінет Ребе. З нього і розпочав екскурсію рав Шмуель Камінецький.

– Це невелика кімната. Але саме тут Ребе зустрічався з президентами і прем’єр-міністрами різних країн, відомими рабинами і простими людьми. І благословив безліч людей з різних куточків світу. Я теж відвідував це місце двічі, в дитинстві – 1976 року і 1978 року. Ми з мамою прийшли до Ребе о 4-й годині ранку. З ним хотіли зустрітися тисячі людей, і щоб потрапити на прийом, треба було записатися в чергу. Наша черга підійшла о 4-й ранку. І ми з ним зустрілися – отримали і благословення, і поради Ребе. Пригадую, що під час нашої зустрічі йому принесли чергову порцію листів. Сьомий Любавичський Ребе спав лише 2 години на добу. На той час не існувало електронної пошти і інших технологій, які є сьогодні. Люди писали йому листи. І нью-йоркські листоноші кожну годину чи дві доставляли Ребе великі мішки з кореспонденцією з усього світу. Він їх читав і на всі листи відповідав, – розповів головний рабин Дніпра та Дніпропетровської області р. Шмуель Камінецький під час поїздки до Нью-Йорка.

Не існувало на той час і відеотрансляцій. Тому фарбренгени, які Ребе регулярно проводив, транслювалися на весь світ телефоном.

–  Ребе ніколи не їздив у відпустку. Він майже весь час перебував у «Севен Севенті». Якось, коли його запросив на зустріч до Білого дому президент США Рональд Рейган, він відмовив навіть йому. Просто Ребе був дуже зайнятий, весь свій час витрачав на допомогу людям – майже кожну хвилину. А щоб люди могли його чути, було організовано спеціальний телефонний зв’язок. 400 телефонних ліній. Завдяки цьому його виступи могли слухати в Ізраїлі, Австралії, Аргентині, у Детройті, Лондоні та багатьох інших містах і країнах.

Я пам’ятаю, в дитинстві – мені було років п’ять, – щоб послухати звернення Ребе,  ми вставали о третій годині ночі. Ребе починав фарбренген о 9-й годині вечора за нью-йоркським часом, а в Ізраїлі в цей час було три години ночі. Але ми прокидалися і слухали Ребе протягом 4-5 годин, доки він говорив. Так проходило моє дитинство, – згадує р. Шмуель Камінецький.

День народження Ребе

Любавичський Ребе народився 11 нісана. Сьогодні це святковий день для євреїв усього світу. Але не тільки. У США особливий статус цього дня вже 46 років визнано на державному рівні. У 1978 році Конгрес США звернувся до президента США Джиммі Картера з проханням про заснування Національного дня освіти і обміну знаннями у день народження Любавичського Ребе, тобто 11 нісана. Що Джиммі Картер і зробив – на ознаменування вкладу Ребе у розвиток освіти: він виступав за надання всім дітям права на навчання, а його посланці організували тисячі єврейських шкіл і освітніх центрів у всьому світі, в тому числі і в США.

А оскільки єврейський і григоріанський календарі не збігаються, Національний день освіти Конгрес і президент США проголошують щороку – у період з 21 березня до 21 квітня. У 2024 році, наприклад, президент США Джон Байден підписав декларацію про відзначення Національного дня освіти та обміну знаннями 19 квітня.

«Севен Севенті», крім іншого, також є освітнім центром – на першому поверсі будівлі розташовані синагога і єшива. До речі, р. Шмуель Камінецький отримав сміху (звання рабина) саме тут –  в єшиві «Севен Севенті».

– Сьогодні тут готують посланців для майбутніх поколінь. Це молоді хлопці, які вивчають Тору і основи хасидизму. Це майбутнє єврейського народу і всього людства. Саме приміщення виглядає скромно, воно дуже просте. Але в ньому дуже багато святості. І для відображення важливості цього місця жодна фізична краса не потрібна. Тут Любавичський Ребе молився, вимовляв благословення, проводив свої фарбренгени.

Я також  тут навчався. І це відчуття не можна передати словами. Ребе був поруч із нами фізично – ми тричі на день молилися разом із ним, слухали його. Це були найкращі роки мого життя», – наголошує р. Шмуель Камінецький.

Все життя – у молитві

Для Ребе «Севен Севенті» була резиденцією у повному сенсі цього слова. Тут він жив, осягав мудрість Тори, ділився своїми знаннями з людьми. І молився.

– У 1988 році, коли ребецен Хая-Мушка покинула наш фізичний світ, Ребе цілий рік не виходив з дому, молився. Для цього була створена синагога. І тут молилася величезна кількість євреїв. Синагога ця зберіг­лася досі. Це унікальне святе місце. Щоправда, якщо придивитися, – може здатися, що час її не пощадив і синагога, можливо, навіть потребує якогось ремонту. Але насправді це не так – тут спеціально все залишили у незміненому вигляді, так, як це було за часів Ребе», – зазначає рав Шмуель Камінецький.

Крім «Севен Севенті» у Нью-Йорку є ще одне місце, священне для всіх євреїв. Це оель – єврейський цвинтар, на якому похований Шостий Любавичський Ребе. Сюди час від часу приїжджав і Ребе.

– До оелю Ребе завжди їздив своїм автомобілем – кадилаком. Під час поїздок його завжди супроводжував поліцейський кортеж – на знак поваги і для забезпечення безпеки. На оелі, стоячи перед могилою Шостого Любавичського Ребе, який доводився йому тестем, Ребе молився за всіх людей, які попросили його благословення.

Його доброта, його книги, вчення і філософія живі й сьогодні. 1994 року, коли Ребе покинув наш фізичний світ, у світі налічувалося 3,5 тис. шлухим – посланців Ребе. При цьому існувало побоювання, що згодом рух посланництва – Шліхут – ослабне через відсутність лідера. Але сталося все навпаки. З кожним роком воно міцніє. Зараз на щорічні збори посланників Ребе (Кінус а-Шлухім) в Нью-Йорку збираються біля 6 тис. посланців з усіх кінців світу. І в усьому світі відриваються нові центри Бейт Хабад,  – констатує ребе Камінецький.

Коли виконуються прохання?

Після відходу з фізичного світу на оелі в Нью-Йорку був похований і сам Любавичський Ребе. Його могила знаходиться поруч із могилою Шостого Любавичського Ребе. І тут практично завжди є люди.

– Євреї мають таке правило: коли ми хочемо звернутися до Всевишнього, ми просимо праведника, щоб він звернувся до Всевишнього від нашого імені – виступив перед Б-гом як наш адвокат. У Торі розповідається, що Рахель – дружина Іакова – померла в дорозі. І Іаков поховав її там же, поставивши пам’ятник, щоб євреї, що перебувають у дорозі, могли молитися за спасіння. Могила Любавичського Ребе знаходиться у Нью-Йорку. І, перебуваючи тут, ми приходимо до оелю, записуємо наші прохання в листах, адресованих Ребе. І знаємо, що Всевишній йому не відмовить, тому що Ребе – справжній праведник, – пояснює р. Шмуель Камінецький.

До могили Любавичського Ребе щороку приходять сотні тисяч людей. Це різні люди: інтелігентні, розумні, відомі і не дуже – нескінченний потік. Просто перед єврейським цвинтарем знаходиться аеропорт. І тут ви можете зустріти людину, яка прилетіла з Австралії, щоб помолитися перед могилою Ребе, і одразу ж летить назад. Тому що ця людина впевнена – його прохання буде почуте Всевишнім.

– Коли ми звертаємося з проханням до людини, ми можемо її роздратувати – якщо забагато попросимо. А Всевишній, навпаки, любить, коли ми до нього звертаємося у молитві і про щось просимо. Тому біля могили Ребе часто можна зустріти людей, які витрачають по кілька годин на написання розлогих листів до Ребе, потім зачитують їх, залишають, моляться і сподіваються отримати відповідь. І тут справді немає жодних обмежень. Ні у кількості прохань, ні у темах звернень. Я знаю людей, які приходять до оелю щодня, крім суботи, замість того, щоб піти в парк чи на прогулянку. Приходять цілими сім’ями, з дітьми – молитися і просити допомоги у Ребе, і з надією, що Всевишній почує їх, – зазначає ребе Камінецький.

При цьому є одна традиція, якої прийнято дотримуватися, перебуваючи поряд із могилою Ребе – принести із собою і залишити на бетонній плиті невеликий камінчик. Камінь – знак творіння. І приносячи камінці із собою, люди демонструють, що процес творіння і осягнення Тори триває.

– Коли я відвідую могилу Любавичського Ребе, я одночасно відві­дую і могили моїх батьків, які поховані поряд з ним – батька Реувена і матері Доби. І згадую історію, яка сталася 1985 року, коли мій тато сильно захворів. Того дня лікар мені повідомив, що ситуація безнадійна, і врятувати тата може тільки диво. Я взяв машину і о 9.44 приїхав до будинку Ребе,  до «Севен Севенті». Ребе вийшов із дому о 9.45. Я підійшов до нього, змалював ситуацію і попросив благословити батька, щоб він зміг одужати. Але Ребе мені тільки відповів: «Не хвилюйся, в нього вже все добре». Я спершу не зрозумів відповіді. Приїхав назад до лікарні, де дізнався, що тато помер о 9.43. Тобто коли я розмовляв з Ребе, він про це вже знав. І тому не міг благословити тата. Ось так Ребе бачив і продовжує бачити кожного з нас і наше минуле, і наше майбутнє, – резюмує реб Шмуель Камінецький.

Валентин Хорошун