Зміна керівництва у Хеседі: чому і що далі

– Олеже, скажіть це ви пішли з Хеседа чи «пішли» вас?

– Гарне питання, на яке важко відповісти однозначно. Ініціатива належала «Джойнту», але я з нею погодився, і ми разом узгодили процедуру. Скажу чесно без бажання «Джойнта» я, напевно, не пішов би до кінця війни, але, швидше за все, після її закінчення з власної ініціативи завершив би свою роботу на цій посаді. Але ж «Джойнт» вважає, що час вже настав і, власне кажучи, у цьому вся справа – стосовно того, що зараз відбувається і наскільки воєнний час впливає на роботу Хеседа.

– Але Хесед дуже успішно працює зараз, у воєнний час, і підопічні та громада, наскільки нам відомо, задоволені вашою роботою.

– «Джойнт» теж  задоволений моєю роботою у воєнний час. Я виявився потрібною людиною у потрібний час. Власне, мене й запросили на посаду директора, щоб я утримав Хесед у критичному стані після трагічного уходу Анатолія Плескачевського та більш ніж піврічних пошуків директора Хеседа. Я прийшов на прохання «Джойнта» і громади як кризовий менеджер і зараз, залишаючи цю посаду, передаю організацію, що стабільно працює,  добре робить свою справу, навіть в таких складних умовах. Хесед зберіг досягнуте та отримав сталий розвиток. З іншого боку, у питанні майбутнього ми з «Джойнтом» маємо суттєві розбіжності, як у питаннях стратегії, так і в питаннях тактики, а також у позиціонуванні Хеседа в єврейському житті Дніпра. Втім, ці розбіжності в нас були завжди, ще до того, як я став директором Хеседа, просто під час роботи на цій посаді я дотримувався правил «Джойнта», але це не означає, що я з ним завжди був згоден.

– А в чому ці розбіжності?

– Давайте на конкретному прикладі. Я вітав і вважав цілком правильним, коли «Джойнт» з початку повномасштабних бойових дій зняв безліч обмежень на використання допомоги підопічним – було дозволено переказ допомоги на особисті карти, знято обмеження на використання цієї допомоги тощо. Починаючи з кінця 2023 року ці обмеження повертаються і я вважаю це неправильним. Я вважаю неправильним рішення про надання матеріальної допомоги підопічним раз на квартал, а не щомісяця, але водночас вважаю, що той, хто дає кошти, має право визначати, як і за якими правилами їх можна використовувати. Це приклад тактичних суперечностей. Приклад більш суттєвий, принциповий – я сприймаю Хесед як частину громади, яка закриває певну важливу нішу за рахунок зовнішнього ресурсу – насамперед «Джойнта», а також інших зовнішніх джерел, і завдяки цьому громада може зосере­дити зусилля на інших напрямках. «Джойнт» бачить Хесед своїм підрозділом, оператором його програм на місці, який, навпаки, має використовувати громаду як ресурс для своєї діяльності. Ця розбіжність дедалі більше перестає носити теоретичний характер і переходить в практичну площину, що викликано наближенням завершення роботи з «Кляймс Конференс».

– Що ви маєте на увазі?

– Основним завданням Хеседа довгі роки було надання допомоги підопічним, які мають статус «жертв нацизму», за рахунок програм, що фінансуються «Кляймс Конференс». Власне кажучи, це була головна робота Хеседа, а решта – допомога підопічним, які не мають такого статусу, була доповненням. Але роки минають, люди зі статусом «жертви нацизму» йдуть з життя, хоча ми робимо все для того, щоб його продовжити, а літні люди без статусу «ЖН» стають основною, при­найм­ні за кількістю, цільовою аудиторією Хеседа. Усі розуміють, що пройде не дуже багато часу та програми допомоги від «Кляймс Конференц» для жертв нацизму завершаться з природних причин. І що тоді? Вже зараз ми маємо парадоксальну ситуацію – основне фінансування призначене лише для суттєвої меншості наших підопічних, і ця диспропорція у найближчі два-три роки лише наростатиме. Це треба якось вирішувати, і зараз йдуть пошуки – як. Моє бачення того, коли саме треба вирішувати це питання, розходиться з баченням «Джойнта».

– А що ви думаєте?

– Я думаю, що, перш за все, війна триває, і це головне, що має визначати наші дії до її закінчення та встановлення сталого миру. Ми не можемо зараз уявити собі обставини, в яких ми опинимося після війни, ми маємо зараз реагувати на ті виклики, які стоять перед нами. Я вважаю, що, якщо «Кляймс Конференс» через незрозумілі мені причини ставить обмеження на допомогу «жертвам нацизму», то штучне обмеження іншим підопічним треба знімати. Наприклад, зимову допомогу треба надавати на особисті карти підопічних або на карти Хеседа, щоб підопічні могли самі вирішувати, як її витрачати. Я припускаю, що «Кляймс Конференс», з огляду на вік людей зі статусом «жертви нацизму», намагаються ухвалити рішення за них, сплативши їм комунальні витрати, припускаючи, що самим їм це зробити буде важко або вони не схочуть витрачати ці гроші на ці цілі. Але решта цілком дієздатних і відповідальних людей можуть самі визначити, що і як їм важливіше для того, щоб вижити цієї зими. Я вважаю, що зараз набагато важливіша реальна допомога людям – матеріальна, соціальна, медична, продуктова, а пошуки нового місця Хеседа в майбутньому – це справа, якою треба зайнятися після того, як ми зрозуміємо, у якому світі нам жити. Я категорично не згоден із прагненням зробити вигляд, що війни нема , що ми не знаходимось в умовах надзвичайних, майже катастрофічних, а просто перебуваємо в ускладненому періоді, коли треба думати про майбутній розвиток. Запитання, яким я бачу Хесед через п’ять років, для мене не є коректним, для мене це схоже на те, якби ми обговорювали майбутнє людини, яка перебуває в реанімації, через п’ять років, – але ж нам треба, щоб вона вижила і була максимально здоровою, щоб були ці п’ять років.

– А «Джойнт» має іншу думку?

– Мені здається, про це треба запитати у «Джойнта», і це повинно мати публічне обговорення. Одна з речей, яку я вважаю своєю заслугою на посаді директора Хеседа – це запровадження практики обговорення складних питань, прямого спілкування та максимальної відкритості, у формі регулярних «Актуальних розмов», зустрічей із підопічними, з лідерами громади, з пресою. Мені здається, такий відкритий діалог  – це дуже важливо, щоб Хесед був не лише пунктом роздачі допомоги, а й став майданчиком для суспільних дискусій, щоб у Хеседа з’явилася суб’єктність. Мені вдалося досить багато зробити для цього в єврейській громаді, а от на рівні міста ми тільки-но почали.

– А що ще ви вважає­те своїми здобутками?

– Я не дуже люблю говорити про те, що зроб­лено, писати звіти, мемуари і вдаватися до спогадів, мені куди цікавіше те, що треба зробити, те, що має бути. У Хеседі велика папка подяк на мою адресу – я їх ніколи не читав, мене завжди цікавили скарги, критика та зауваження, бо з ними треба працювати. Але багато здобутків було – можу згадати і величезну кількість продуктової та речової допомоги у 2022 році та й у наступні роки,  і створення унікальної для Дніпра українсько-єврейської бібліотеки (дякую Леоніду Фінбергу), і безліч інтеграційних проектів з єврейськими структурами, і наша взаємодія із чудовими організаціями, такими як Федерація єврейських громад України, «Ваад України», WJR та багатьма іншими, з нашими неєврейськими друзями та партнерами – фондами «Християни за Ізраїль», «Евен Езер» та «Евен Езер Гамбург», такими структурами, як «Карітас» та «Еліас» , фондами «Океан Добра», «Вгору, Вгору, Україно» та багатьма іншими. Але, звичайно ж, головна подяка за можливість зробити стільки добрих справ – Єврейській громаді Дніпра, частиною якої є Хесед, та головному спонсору Хеседа  – Американському Єврейському Об’єднаному Розподільчому Комітету «Джойнт».

– Як ви думаєте, що буде далі з Хеседом?

– Мені невідоме майбутнє, воно недетерміноване, ми робимо його щодня. Я бажаю успіху Вікторії Новосьоловій, яка зараз очолює Хесед, я бажаю успіху тому директорові, який прийде. У Хеседа чудовий колектив, яким я пишаюся. Це чудові люди, які працювали в найкритичніших умовах, які працюють дуже добре, і я сподіваюся, три роки нашої спільної роботи вони будуть згадувати з добрим почуттям. На Хесед чекають непрості часи, але коли ж це вони були простими? Принаймні я радий, що залишаю цей корабель у доброму стані, з гарною та злагодженою командою, а куди його поведе новий капітан, – цього нам поки що знати не дано. Свою точку зору на майбутнє Хеседа я висловив «Джойнту», гадаю, що висловлю ще не одноразово, бо я пішов тільки з посади директора Хеседа, але залишаюся членом його правління, членом Єврейської громади Дніпра і сам собою.

– А що буде з вами?

– Майбутнє приховано, ніхто не може знати відповідь на це запитання. Зараз у мене немає жодних уявлень про те, чим я займатимусь далі, бо я був зайнятий тим, що повинен був добре завершити важливий період мого життя. У мене є думки про розвиток мого відеопроекту «Ukraine In Progress»; зрозуміло, я продовжуватиму свою громадську та волонтерську діяльність, у міру сил допомагатиму ЗСУ та Україні. Мені здається, зараз це найголовніше, важливіше за все інше, важливіше за наші особисті проблеми. Я був частиною Хеседа, а Хесед – це частина громади, а громада  – частина Дніпра, а Дніпро – частина України, і найважливіше в цьому  – це Україна. Україна понад усе!

Розмовляла

Аліса ЄРЬОМІНА