Полтавець – президент Ізраїлю

Пізніше він суттєво допоміг у викупі відомого актора-кріпака Михайла Щепкіна. У Полтаві народилися: один з діячів сіонізму В.Португалов, керівник партії «Поалей-Ціон» Яков Зерубавель, другий президент Держави Ізраїль Іцхак Бен-Цві (Шимшилевич), художник-карикатурист Юлій Ганф, перша після Другої світової війни жінка-рабин у Німеччині Аліна Трейгер.

6 грудня 1884 року тут, у єврейській сім’ї Шимшилевич народився Іцхак Бен-Цві (Іцхак Шимшилевич) – ізраїльський державний діяч, другий президент Ізраїлю, один із засновників Держави Ізраїль.

Бен-Цві вдома навчався у хедері, потім у гімназії. Вступив до Київського університету, але провчившись там чотири роки, покинув його. 1904 року Іцхак Шимшилевич вперше відвідав Ерець-Ісраель як турист.

Разом із Яковом Віт­кіним (Зерубавелем) він взяв активну участь у єврейських загонах самооборони під час погромів 1905 року.

1906 року брав участь в установчій конференції партії «Поалей Ціон» у Полтаві. Тоді ж разом із Б. Бороховим склав програму партії.

1906 року поліція виявила у будинку Шимшилевичів у Полтаві склад зброї, призначеної для єврейської самооборони. Вся родина була заарештована, батька – Цві Шимшилелвича – заслали до Сибіру. Самому Іцхаку вдалося втекти до міста Вільни (Вільнюс), яке стало після арешту Борохова центром руху «Поалей Ціон».

1907 року він оселився в Ерець-Ісраель, взявши ім’я Бен-Цві. Він був обраний делегатом «Поалей Ціон» на 8-й Сіоністський конгрес у Гаазі. Разом з Рахеллю Янаіт Бен-Цві брав участь у створенні організації «Ха-Шомер» в Яффо. Вони у 1909 році організували єврейську гімназію в Єрусалимі. Після навчання в ліцеї «Галатасарай» у Стамбулі, Бен-Цві у 1912–1914 роках вивчав право у Стамбульському університеті разом із Давидом Бен-Гуріоном. Бен-Цві, Рахель Янаіт, Зеєв Ашур та інші у 1910 році заснували перший в Ерець-Ісраель соціалістичний журнал на івриті «Ахдут». Бен Цві переконав Бен Гуріона приєднатися до видання в якості коректора та перекладача. Через п’ять років журнал був закритий турецькою владою, а Бен-Цві та Бен-Гуріон були заарештовані та вислані з Палестини.

Вони виїхали до США, де започаткували молодіжний соціалістичний рух «Хе-Халуц». Перед початком британського наступу на Ерец-Ісраель Бен-Гуріон і Бен-Цві розгорнули в США агітацію за вступ   до добровольчих єврейських батальйонів у лавах британської армії і самі були серед перших добровольців. У 1918 році вони прибули до Єгипту, а звідти вирушили в Ерец-Ісраель як солдати Єврейського легіону.

У коханні Бен-Цві пощастило, він був щасливим однолюбом. Рахель Янаїт (ім’я при народженні Голда Лишанська) була його землячкою з українського міста Малин (Житомирська область). Голда була під стать йому: прагнула багато вчитися і працювати на благо суспільства та свого народу. Вона давала приватні уроки івриту ще в Україні та водночас займалася політикою. Також заснувала у Києві партію «Поалей-Ціон», за активну діяльність якої її також запроторили до в’язниці. Після цього вона поїхала освоювати зоо­логію та ботаніку до Йенського університету в Німеччині, а потім і до Парижа – навчатися на аграрного інженера.

1918 роцку Іцхак і Рахель одружилися. 1922-го у них народився первісток Амрам, а ще через два роки на світ з’явився і другий син – Елі. На жаль, молодший син не дожив до свого весілля лише п’ять днів. Він був убитий разом із шістьма товаришами під час нападу арабів у громадянській війні в кібуці Бейт-Кешет. Все своє життя сім’я займалася увічненням пам’яті сина та присвячувала свої перемоги йому.

Під час арабських заворушень у Єрусалимі 1920 року Бен-Цві активно діяв у лавах «Хагани». Він і Рахель Янаіт були серед засновників партії «Ахдут ха-авода». Бен-Цві брав участь у Всесвітній конференції «Поалей Ціон» у Відні, де стався розкол, оскільки частина членів цього руху підпала під вплив російського більшовизму. Він відіграв важливу роль у реорганізації руху на твердій сіоністській платформі.

Між 1925 та 1928 роками Бен-Цві випускав сіоністську щотижневу газету арабською мовою під назвою «аль-Умма» («Робоча єдність»). Бен-Цві добре знав арабську мову і відповідав за політику щодо арабів, а також наполягав на збереженні нормальних стосунків з арабами Ізраїлю.

Бен Цві був обраний до міської ради Єрусалиму. До 1931 року обій­мав посаду президента Єврейської національної ради, тіньового уряду єврейського ішува та єврейської громади підмандатної Палестини.

Бен-Цві був обраний до секретаріату Хістадруту. З моменту створення представницького органу єврейської громади британської підмандатної Палестини – «Ваада Леу­мі» – в 1920 році Бен-Цві спочатку був його членом, потім головою і, нарешті, президентом – з 1945 року. Брав участь у всіх сіоністських конгресах 1920-х років. Бен-Цві був депутатом від робітничої партії «Мапай» у Кнесеті 1-го та 2-го скликань. Він був переконаним демократом. У своїй парламентській діяльності він закликав до статевої рівноправності,

захисту ув’язнених у в’язницях, вимагав надати самаритянам право в’їзду до Ізраїлю. За час перебування у Кнесеті він 45 разів отримував дозвіл на пленарні засідання.

Бен-Цві заснував та очолив 1948 року Інститут дослідження єврейських громад на Близькому Сході, якому пізніше надали його ім’я. Його наукові праці присвячені головним чином життю східних єврейських громад та різних єврейських сект (самаритян, караїмів, саббатіанців). Власна праця Бен-Цві також   залишила великий слід у науковій літературі Ізраїлю. Його зібрання творів складає п’ять томів. Найвідоміша його робота – «Ерець-Ісраель та її єврейське населення в період османського панування».

Іцхак Бен-Цві був одним із тих, хто підписав Декларацію про Незалежність Ізраїлю в п’ятницю 14 травня 1948 року. Після смерті першого президента Ізраїлю Хаїма Вейцмана цю посаду запропонували Альберту Ейнштейну. Після його відмови Давид Бен-Гуріон запропонував Бен-Цві стати кандидатом  на пост президента країни від партії «Мапай». Під час таємного голосування Бен-Цві переміг Йосефа Шапрінзека з перевагою у 14 голосів. Іцхак Бен-Цві був обраний президентом 8 грудня 1952 і залишався на цій посаді до своєї смерті в 1963 році. 1953 року Бен-Цві був удостоєний премії Хаїма Бяліка.

Бен-Цві вважав, що президент має бути пуб­лічною фігурою, а його житло – бути скромним. Протягом 26 років він жив зі своєю сім’єю у дерев’яному будиночку в єрусалимському районі Рехавія. Потім держава викупила сусідній будинок, аби покращити умови у президентській резиденції. Іцхак та Рахель Бен-Цві відмовилися переїхати зі свого будинку до престижної та представницької резиденції.

Його дружина Рахель, зі схвалення чоловіка, у рамках офіційної діяльності заснувала фонд Президентського дому для дітей Ізраїлю.

Президент часто відвідував різні країни з візитами.

Бен-Цві через посередників не раз намагався переконати зберігачів у Алеппо передати Ізраїлю «Корону – Кодекс Алеппо» – рукопис Танаха, написаний на початку X століття н. е. у Тверії. 1958 року Кодекс був таємно вивезений сирійським євреєм Мудадом Фахамом і переданий президентові Бен-Цві. Кодекс нині знаходиться у Храмі Книги у Музеї Ізраїлю.

Бен-Цві 31 травня 1962 року відхилив прохання про помилування підсудного Ейхмана у його справі про злочини проти єврейського народу, і той наступного дня був страчений.

Іцхак Бен-Цві помер незадовго до Дня Незалежності Ізраїлю 23 квітня 1963 року. У День Незалежності як державні, так і приватні прапори були приспущені,  а декоративні прапори були з чорною стрічкою на знак скорботи. Також прапор ООН у Нью-Йорку був спущений, і 110 країн-членів ООН не піднімали своїх прапорів. На похороні у своїй промові Бен-Гуріон сказав про Іцхака:

– Нехай його душа буде пов’язана пучком життя з душами царів з дому Давида і постане перед Ізраїлем… Я ніколи не знав людину, яка має багато вчинків і великий дух, і водночас скромної, смиренної і простої у всіх своїх шляхах із великими…

Рахель була лауреатом Державної премії Ізраїлю. Після смерті чоловіка активно співпрацювала в «Яд Бен-Цві» – інституті, присвяченому пам’яті Іцхака Бен-Цві.

У 2008 році дерев’яну хатину Іцхака Бен-Цві перевезли до кібуца Бейт-Кешет, який допоміг заснувати його син, а інтер’єр був відреставрований з оригінальними меблями. Будинок у районі Рехавія був визначений історичним будинком, що охороняється законом щодо збереження історичних місць.

Портрет Бен-Цві був поміщений на купюрі у 100 шекелів. Багато вулиць та бульварів у містах Ізраїлю носять ім’я Бен-Цві.

Дружина його прожила ще 16 років і стала почесною мешканкою Єрусалиму. Під час нагородження Рахелі, у своїй промові мер міста зазначив: у серці Єрусалима, що відроджується, «ваша сім’я служила символом першопрохідників, єврейської простоти і скромності, вірності нашому народу»…

Іцхак та його родина жили у дерев’яному будиночку, а сам президент відмовлявся купувати зайвий раз нове взуття чи одяг, жертвуючи кошти на користь бідних. 1962 року стався курйозний випадок, коли Кнесет почав вигадувати способи, як підняти Бен-Цві зарплату проти його волі, бо навіть його водій заробляв на 40% більше президента. Проте фінансовий комітет підвищив йому зарплату. На що президент Ізраїлю відповів жестом шляхетності: ці гроші він просто пожертвував до фонду вивчення та публікації історії єврейського народу.

Підготував

Олександр БИСТРЯКОВ