Волаючий крізь час

Видатні художники – космополіти. Їх можна фізично утримувати на території однієї країни,  вони смертні, як і всі люди. Але безглуздо намагатися втиснути в якісь рамки часу, простору та стилю їхню творчість. Вона знайде вихід із будь-якого лабіринту і подолає будь-яку заборону чи «залізну завісу». Творчість Вадима Сідура – цьому наочне свідчення і доказ. Його роботи за сім останніх десятиліть не тільки не застаріли, а, навпаки, стали більш актуальними та злободенними.

Символічно, що першу велику скульптуру майстра – «Пам’ятник загиблим від насильства» – було встановлено в рік п’ятдесятиліття Вадима Сідура, півсторіччя тому – у німецькому Касселі,  майже за 1 тис. км від СРСР, у якому про встановлення подібної скульптури не можна було навіть мріяти. До речі, згідно з трактатом «Піркей Авот», 50 років – вік повної інтелектуальної зрілості,  коли людина вже може давати поради іншим. Щоправда,  модель пам’ятника Вадим виготовив задовго до цієї дати – в 1965 році. Повноцінного втілення ідеї йому довелося чекати 9 років. Але це саме той випадок, коли час не має значення,  важливий результат.

І ось тепер, ще через 50 років, велика чотириметрова скульптура Вадима Сідура – «Пам’ятник загиб­лим від бомб» – з’явилася і в Дніпрі, на батьківщині скульптора. Пам’ятник урочисто відкрито у день сторіччя Сідура – 28 червня 2024 року. До речі,  це теж  звернення скульптора до нащадків із далекого 1965 року.

Оберіг втілений

Розміщено пам’ятник на «сідурівському п’ятачку» міста – на Троїцькій площі, навпроти Дніпровського ліцею №33, де колись навчався Вадим Сідур і де у 2021 році було відкрито Музей Сідура, а в 2022-му на фасаді будівлі з’явилася і міні-скульптура «Юля і Кіт», виконана за однойменною графічною роботою майстра. Поблизу донедавна розташовувалась і школа мистецтв ім. Вадима Сідура. І ось тепер – «Пам’ятник загиблим від бомб».

-Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження нашого видатного земляка. Його скульптури встановлені у багатьох містах світу. «Пам’ятник загиблим від бомб» – перша повнорозмірна скульптура Вадима Сідура, встановлена в Украї­ні, в Дніпрі. У цей трагічний час, який переживаємо всі ми, роботи Сідура особливо актуальні. Більшість із них повна трагізму. Але водночас це своєрідні обереги, символічний протест проти воєн, агресії та насильства. Тепер один із таких оберегів є і в Дніпрі. І я вірю, що він нас захищатиме і допоможе нам перемогти,

– наголосив під час урочистого відкриття пам’ятника керівник фонду «Культурна столиця» Григорій Гельфер.

Подія державного масштабу

Взагалі, те, що 100-річний ювілей Вадима Сідура у Дніпрі не пройде непоміченим,  стало зрозумілим ще наприкінці минулого року, коли Кабмін включив до переліку пам’ятних дат та ювілеїв, що відзначаються на державному рівні,  28.06.2024 – сторіччя від дня народження Вадима Сідура,  «художника, графіка, скульптора, письменника, учасника вигнання нацистів із території України».

У Дніпрі святкування ювілею насправді відбулося з розмахом. Напередодні Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» на своєму ютуб-каналі провів віртуальну екскурсію експозицією, присвяченою Вадиму Сідуру.

А безпосередньо в день ювілею Театр ДГУ презентував театральний ескіз «Планета Сідур», в якому, зокрема, пролунали фрагменти автобіографічного твору Вадима Сідура «Пам’ятник сучасному стану». Крім того, у Дніпрі пройшла прем’єра документальної стрічки «Сідур. Вічне повернення». А у Дніпровському художньому музеї відкрилася виставка графіки та скульптур Вадима Сідура, присвячена ювілею.

На виставці представлені графічні роботи майстра та обидві оригінальні моделі пам’ятників Сідура, подаровані Дніпру його другом, німецьким професором славістики Карлом Аймермахером – «Треблінка» та «Пам’ятник загиблим дітям».

Отже, свято відбулося.

Звернення до макроскопічної проекції

Що ж до великого пам’ятника Вадима Сідура – про його встановлення у Дніпрі вперше заговорили ще в 2022 році, після передачі у дар місту скульптури «Пам’ятник загиблим дітям». Це «прототип майбутньої трьох-п’яти метрової інсталяції, яка прикрасить одну із площ Дніпра після нашої перемоги», – написав тоді Геннадій Корбан. Однак у січні 2023 року сталася трагічна подія – ракетний удар по 9-поверховому житловому будинку, внаслідок якого загинуло близько 50 осіб і понад 80 отримали поранення.

Тож,  зрештою,  вибір ліг на «Пам’ятник загиблим від бомб». І встановити його вирішили,  не чекаючи на закінчення військових дій, оскільки в Україні люди продовжують гинути від бомб і снарядів практично щодня. Досить сказати, що навіть у день відкриття пам’ятника російська ракета влучила ще в один 9-поверховий житловий будинок в Дніпрі.

– Модель «Пам’ятника загиблим від бомб» Вадим Сідур зробив багато років тому. Ідея встановити цей пам’ятник у Дніпрі виникла у головного редактора газети «Шабат шалом» Михайла Каршенбаума – відомої в Дніпрі людини, якої, на жаль, вже немає серед нас. Фонд «Культурна столиця» ініціативу підтримав, і нам вдалося втілити задумане. Тож все круто. Але загалом це, звичайно, результат колективних зусиль. Нас підтримав міський голова Дніп­ра Борис Філатов, надали допомогу комунальні служби та команда головного архітектора міста. Реалізація проекту була б неможливою без мецената – корпорації «Біосфера», і без чудового дніпровського скульптора Гарника Хачатряна, який пам’ятник зробив,

– наголошує Григорій Гельфер.

Залишається додати, що сама пам’ятка виконана в масштабі 11:1. Розмір оригінальної скульптури Вадима Сідура – 35 сантиметрів. Відповідно висота пам’ятника, встановленого у Дніпрі,  разом із основою – близько 4 метрів. І насправді це вже друге «макровтілення» «Пам’ятника загиблим від бомб». У 1993 році практично такий самий монумент був встановлений у Вюрцбурзі, в Німеччині. Різниця лише в тому, що у Німеччині пам’ятник виготовлений із алюмінію, а у Дніпрі із заліза.

Але обидва волають про одне – про неприпустимість насильства. Цю ідею Вадим Сідур проніс через усю свою творчість.

«Сотні, тисячі, мільйони людей загинули від насильства. Кулі, шибениці, бомби, газові камери, концтабори, тортури, смертна кара – це перерахування неможливо продовжувати, бо воно нескінченне. Здається, мусить це колись припинитися! Але людство, як би позбавлене розуму, нічого не навчається»,

– сформулював скульптор своє творче світосприйняття.

«Людина цієї Землі,
Хто б ти не була,
Звідки б ти не з’явилася,
Куди б ти не йшла,
Пам’ятай:
Б-г Всемогутній
позичив тобі це життя,
щоб навчити відрізняти
добро від зла.
Використовуй своє життя,
щоб творити добро»,

 – говорить напис, накреслений на «Пам’ятнику загиблим від насильства» у Касселі. Але насправді він співзвучний з більшістю робіт видатного скульп­тора – від ранніх робіт та циклу «Пам’ятники», створеного Вадимом Сідуром у 1965–1972 роках до проекту «Ляльки», над яким він працював останніми місяцями свого життя.

Ну і на завершення невелика ремінісценція.

В 1997 році в газеті «Дзеркало тижня» вийшла велика стаття Володимира Платонова про Вадима Сідура. У ній між іншим підкреслювалося, що в Дніпропетровську нічого не нагадує про славнозвісного земляка.

Сьогодні це вже давно не так. Минулий ювілей показав, що у місті Вадима Сідура і знають, і пам’ятають, і цінують.

– Я впевнений, що Вадим Сідур щиро зрадів би, якби дізнався, що в його рідному місті встановлено його «Пам’ятник загиблим від бомб». Але це саме той випадок, коли словами неможливо передати всі емоції. Пам’ятник треба бачити. Це більше будь-яких слів,

– підбив підсумок на урочистій церемонії головний художник Дніпра Сергій Білопольський.

Фото автора