Нові уроки для нашого життя

Тора нескінченна та безмежна. Щороку ми знову і знову повертаємося до кожного тижневого розділу і знаходимо нові глибини. Ми знову і знову робимо нові відкриття. Саме про це протягом місяця розповідав головний рабин Дніпра реб Шмуель Камінецький у своїх відеозверненнях до громади.

            Ми почали вивчати третю книгу Тори «Ваікра». Теми жертвоприношення у Храмі можуть здаватися неактуальними в наш час. Але це глибокі духовні уроки кожному єврею. Для храмового жертвоприношення виконувалися чотири дії: вибирали тварину в залежності від виду спокути або подяки, різали її за правилами шхіти, кропили кров’ю жертовник та спалювали жир. Що це може означати для нас? Кожна сучасна людина має в собі тваринну душу. Ця душа призводить до виникнення заздрощів, ненависті, лінощів та інших пагубних звичок. Людина повин­на усвідомити, що саме тваринна душа заважає жити повноцінно, та «зарізати» (контролювати) в собі її прояви. Ті пристрасті, які вирують у нашій душі, потрібно направити на добрі справи. І не потурати прояву задоволень, що призводять до погіршення нашого стану. Таким чином можна вирішити безліч проблем. Вивчення Тори та дотримання її заповідей – ось вірний шлях приборкати нашу тваринну душу.

            На жертовнику у Храмі горів вічний вогонь від Всевишнього. Але щоранку первосвященик підкладав у нього дрова. Навіщо він це робив? Для Б-га важлива саме наша участь у повсякденних ділах. Вогонь, що горить вічно, – наше серце. Але йому потрібна підтримка: молитва, цдака, добрі справи. Отримав спадщину і нічого не робиш – скоро все втратиш. Не вкладаєш свої емоції, свою любов в сім’ю, у відносини з друзями, колегами – залишишся самотнім. У тижневому розділі «Цав» також розповідається, що після священної роботи коен переодягався і прибирав жертовник та територію навкруги. Первосвященик був на найвищому рівні святості, але не гидував чорною роботою. Реб Шмуель розповів з цього приводу цікаву історію. Одного разу до відомого рабина звернувся учень колелю і з обуренням сказав, що його дружина просить його виносити сміття на смітник. Рабин не дав чоловіку ніякої поради, а прийшов наступного дня до нього, щоб самому винести сміття. Це важливий урок для нас: нехай амбіції і честолюбство не заважають нам виконувати повсякденну роботу. Немає роботи, яка не для нас, на якому б рівни ми не знаходилися.

            Розділ «Тазріа» торкається дуже болючої теми. Євреї, які мають ознаки прокази (цаарат) на тілі, повинні жити на самоті за містом. Достатньо неприємний момент в житті людини – соромно, страшно, самотньо. За що ж було таке покарання? В першу чергу, за злий язик та розповсюдження пліток. Це була духовна хвороба, коли людина відчувала себе на місці того, про кого говорила щось погане. Свої болячки на шкірі єврей повинен був показати коену. Коен приймав рішення тільки через деякий час. Чому? Священник дізнавався про обставини виникнення хвороби і реалії сьогодення. Якщо перед ним наречений, то своє покарання він відбував після весілля. Якщо було свято, євреї спокутували свою провину пізніше. Навіщо псувати людям радість? Який урок для нас? Бачимо щось недобре в людині? Хочемо зробити її життя кращим? Потрібно дуже ретельно вибирати час та слова для поради, щоб не нашкодити, не дати волю своєму злому язику. Плітки та чутки, які ми слухаємо або розповсюджуємо, в першу чергу торкнуться нашого життя. І ми отримаємо те, що казали про інших, відчуємо себе так, як відчувала людина, на яку звели наклеп.

            Завжди в шабат читають Афтару, яка тісно пов’язана з тижневим розділом Тори. В цю суботу, перед святом Песах, на розділ «Мецора» припадає Афтара від Пророків про чотирьох прокажених. Вони сиділи за межами Самарії, спокутуючи свої гріхи, коли в місті почався страшенний голод. Нещасні хворі зрозуміли, що повертатись немає куди. Може піти кудись у пошуках їжі? Але по дорозі вони побачили римське військо, яке мало намір оточити Самарію. Тоді прокажені не роздумуючи пішли вперед, сподіваючись хоча б поїсти. Римляни подумали, що назустріч їм йде багато воїнів, і швидко відступили, залишивши багато необхідних речей. Прокажені наїлися, нагодували жителів Самарії і стали справжніми рятувальниками для тисяч людей. Який урок з цієї Афтари? Ми не повинні втрачати зв’язок з тими людьми, що з якихось причин ізольовані від суспільства. Вони не випадково опинилися в ізоляції. Можливо, саме їхній досвід буде корисним для всієї громади. Герої Афтари впевнено та гучно йшли на ризик, і Всевишній прийшов їм на допомогу.

            Сподіваємося на благословення Б-га? Хочемо, щоб Він був з нами? Не скиглимо, вважаючи ситуацію безнадійною. Навіть ризикуючи, сміливо йдемо вперед і чекаємо на прихід Машиаха!

Ірина ЛАЗАРЄВА