Повсякденні дива

 Хочу розповісти дві історії із життя євреїв України, які сталися впродовж місяця. Вони вразили мене неможливістю пояснення того, що відбулося. Відомо, що тфілін має особливу силу. В Талмуді написано: «І побачать всі народи землі, що ім’я Г-спода наречено на тобі, і злякаються тебе». Напередодні Шестиденної війни становище Ізраїлю було дуже напружене. І тоді Любавичський Ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон проголосив початок великої акції – «Кампанії Тфілін». Він говорив: необхідно удостої­ти всіх євреїв виконати цю важливу заповідь, і особливо солдатів, які йдуть боротися. Ребе цитував мудреців Талмуда: «Кожен, хто накладає тфілін, – продовжує свої дні».

            Ці слова стали провідними для рабина Ужгороду та Закарпатської області. Рабин Мендел Вільгельм дізнався про єврейського бійця, який після важкого поранення опинився на реабілітації в одній з лікарень міста. Він одразу віддав належні розпорядження. Щоденно активні члени громади приходили у лікарню, одягали пораненому тфілін, приносили кошерну їжу та різні смаколики. Незважаючи на зайнятість, рабин особисто провідував бійця, вселяв віру у повне одужання. Мендел Вільгельм – наймолодший з рабинів Хабаду в Україні. Він очолює непросту громаду, де тісно співіснують євреї з угорським, румунським, чеським корінням. Непросто знайти підхід до кожного в цьому строкатому оточенні. Але, як і всі посланці Ребе у різних куточках планети, він щохвилинно виконує свою місію – наближати євреїв до своїх витоків.

            Над Ужгородом висить тонесенький місяць. Почався Адар – час нашої радості. Місяць заглядає в шибку, освітлює палату, де лежить боєць, який сьогодні одягав тфілін. Він впевнений, що тяжке поранення не зупинить у ньому жагу до життя, а тфілін продовжить його дні.

            За декілька годин до шабату дізналася, що наша приятелька, яка б’ється з ворогом в одному з найуспішніших підрозділів ВСУ, не виходить на зв’язок. Новини з фронту були дуже трагічні – третя штурмова бригада під Авдіівкою, де справжнє пекло. Що робити? Як допомогти? І тоді я пішла на відчайдушний крок: кинула у жіночу групу повідомлення з проханням молитися за подругу. Надії не було жодної. Коли запалювала свічки, нічого не просила. Боялася, що марно. Після шабату побачила повідомлення: жива, не поранена, але не розуміє, яким дивом вийшла з Авдіївки.

            Та що тут розуміти? Про силу колективного читання псалмів Давида можна розповідати годинами. Ось дива, які поруч з нами. Допомога, яку можна отримати в будь-якому куточку, де є Хабад. Тфілін, який подовжує життя. Колективне прохання багатьох жінок громади за життя незнайомки. І все це – реалії мого життя.

            Бувають історії, які промайнуть миттєво, але залишаться в пам’яті тих, хто став їхніми свідками. Зараз дуже непросто. Війна точиться у країні, де пройшли моє дитинство, юність, де я зустріла справжнє кохання та вірних друзів, пізнала радість бути матір’ю та бабусею. Зараз ми маємо бути сильними як ніколи. Що може додати сили? Насамперед, віра у Всевишнього та підтримка громади. А ще неймовірні історії, які більш схожі на дива. Дива, які трапляються з нами щоденно.

Ірина ЛАЗАРЄВА