Що таке мацейва для єврея?

– Мацейва – це символ духовного зв’язку між батьками та дітьми, чоловіком та дружиною. Це зв’язок, не підвладний смерті, – розповідає наукова співробітниця музею «Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні» д-рка Олена Іщенко на спеціально присвяченому цій темі занятті.

            – Душа померлого, вважає юдаїзм, піднявшись високо вгору, спостерігає за тими, з ким була близькою в земному житті. Якщо через рік після похорону близькі починають часто приходити на могилу, згадують ім’я померлого в своїх молитвах – це сприяє піднесенню душі в більш високі сфери. «Саме таке усвідомлення сутності смерті, її, так би мовити, позитивного аспекту, дозволяє перейти від травми смерті до умиротворення і спокою, – розповідає пані Олена.

Як виглядає мацейва?

            За формою мацейва може бути класично прямокутною, зі зрізаними кутами, овальною. Але принципово важливо, що на мацейві не може бути вміщено ані портрета, ані фотографії, лише слова івритом і образи, які діють як метафора.

            Все, що написано на мацейві, називається епітафією. Вона починається універсальною формулою: «тут похована (похований)». Далі – єврейське ім’я померлого. Це саме те ім’я, за яким його будуть поминати в молитвах. Далі обов’язково фіксуються імена батьків. Це може бути одне покоління батьків, якщо це звичайна родина, і багато поколінь, – якщо родина видатна, в ній є визначні мудреці, видатні люди. Тому це ціле генеалогічне древо на камені.

            Фіксується становище людини в громаді, її статус – якщо вона цей статус має. Наприклад: рабин, сойфер, шойхет, хазан,  меламед. Для призначення статусу людини може бути вжито слово, а може – зображення. Скажімо, рабина може символізувати сувій Тори, у меламеда – розкрита книжка, гусяче перо – у сойфера, тощо.

            Згадується і заняття, яким людина заробляла на хліб в земному житті, це також частіше робиться через предмет: якщо ми бачимо на мацейві ножиці, то нам не важко здогадатися, що під нею лежить швець. Якщо це ювелірна прикраса – відповідно, ювелір.

            Якщо чоловік був дуже-дуже такий «характерний», то в центр епітафії поміщають зображення тварини. Для юдея, який добре знає Талмуд і трактування тварин в Талмуді, – кожне таке зображення багато може розовісти про померлого: чи то була лисиця, чи змія, чи то був лев.

Чим відрізняються чоловіча і жіноча мацейви?

            На жіночих не може бути зооморфних картин, натомість може бути зображений кущ з плодами. Причому кількість плодів – це кількість народжених дітей. Якщо дівчина померла молодою, не встигла вийти заміж  і народити дітей, – це квітучий кущ, на якому кожен бутон означає прожитий рік – отака символіка.

            В жіночих похованнях часто зустрічаються зображення, які свідчать про праведність. Наприклад суботні свічки, які перед шабатом запалює саме жінка. Або цдака, і над нею – рука,   яка подає милостиню. Причому для жінок це зазвичай означає її особисту щедрість. А точно така ж цдака на чоловічій мацейві частіше свідчить про щось, більш глобальне – наприклад, про те, що це член піклувальної ради, який брав участь у багатьох проектах громади.

Побажання для душі

            Останнє, що записано на мацейві, – це благословення, де говориться про побажання душі померлого приєднатися до сонму праведників. Для чоловіка згадуються Авраам, Іцхак, Яаков, для жінок – Сарра, Лєя, Рахель.

Жорна Голокосту

            Серед експонатів – жорна, зроблені з мацейв. Їх подарував музею декілька років тому Володимир Музиченко з Володимира-Волинського, краєзнавець-ентузіаст, який почав збирати мацейви тоді, коли натрапив на них просто в полі.

            – Чому жорна – оці кола кам’яні – опинилися тут, поряд з мацейвами? Справа в тому, що вони зроблені в повоєнний час, після Голокосту, зі справжніх мацейв, – розказує пані Олена. – Повоєнні селяни бачили, що єврейські кладовища приходять в занепад. А сталося так тому, що більше як півтора мільйони євреїв були вбиті на українських землях під час Голокосту. До багатьох могил не було кому приходити, про них не дбали, – і прості люди почали розтягувати ці пам’ятники. З них мостили дороги, робили свинарники, корівники, сараї і таке інше.

            Здавалося б, це може бути в дуже бідному суспільстві – саме на це часто посилаються ті, хто слухає мене на екскурсіях. Історики додають про те, що кожна цивілізація, як океанська хвиля, змітає всю попередню цивілізацію і живиться всім, що вона знаходить. Дійсно, селяни були дуже бідними. Вони могли навіть не дуже усвідомлювати, що роблять, – вважає докторка Олена Іщенко. – Але для мене дуже виразний інший приклад. На початку 1990-х років у Львові демонтували одним з перших пам’ятник Леніну прямо в центрі Львова. Виявилося,  що постамент цього пам’ятника створений з десятків мацейв, поцуплених з єврейського цвинтаря. Це дивно – бо до спорудження цього пам’ятника в повоєнну добу були дотичні скульп­тори, організатори простору, інженери, партійна інтелігенція – тобто люди всі з вищою освітою, і вони вже могли б знати, на відміну від простих селян, з чим вони мають справу. Але все-таки вони наважилися зробити такі речі, які погано поєднуються з будь-якою людською етикою. Вони порушили спокій померлих людей. Вони порушили кладовище і використали надгробки в інших цілях, – розповідає наукова співробітниця.

«Ми будемо не виживати, а жити»

            Повністю усе заняття ми не можемо перенести на шпальти газети. Але нагадаємо, що єврейська громада Дніпра на чолі

з головним рабином міста і регіону равом Шмуелем Камінецьким опікується єдиним вцілілим в Дніпрі єврейським цвинтарем на Західному.

            – Вже багато років наше товариство «Хевра Кадіша» веде там роботи з впорядкування території, з відновлення надгробків. До цього активно залучається молодь. Саме в цьому наше сподівання на те, що ми будемо не виживати, а жити, відчуваючи велику місію, яка покладається на кожну людину, – вважає Олена Іщенко.

Записала Наталя Ларіонова