Традиційні звернення головного рабина нашого міста реб Шмуеля Камінецького, як завжди, додають сили рухатися вірним шляхом і не боятися перешкод. Та просто – не боятися! Тому що кожний тижневий розділ Тори, який коментує наш рабин, дає нам впевненість у завтрашньому дні.

         Як часто ми гніваємося на іншу людину, не стримуємося і можемо наговорити страшних слів? Як це вплине на наші стосунки? Реб Шмуель розповів, що у вісімдесяті роки минулого століття жив у Нью-Йорку, місті тісному, густонаселеному, де часто виникали конфлікти між сусідами. Одного разу людина не втрималася і вбила свого сусіда через дрібничку: не туди викинув сміття. На суді вбивця задав одне питання: чому поряд не було того, хто зупинив би його від такого страшного кроку.

         У розділі «Вайєхі» перевагу первістка отримує не старший син Яакова, а Єгуда. Яаків пояснює, що Реувен – «нестримний, яка вода», і тому не може наслідувати як старший. Тобто, імпульсивність – не найкраща риса людини. Скільки зв’язків було порушено між чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми, між партнерами та сусідами через нестриманість! Люди втрачали контроль над собою, а потім шкодували про свої вчинки. Тому ми не звертаємо уваги на сьогоденні дрібниці. Вони прийдуть і підуть. А життя – найцінніше, що нам подароване. Тому не слід втрачати його через одну миттєву ситуацію.

         Коментуючи розділ «Ваера», реб Шмуель зупинився на дуже делікатній темі. Чи має подяка термін придатності? Яким чином віддячити тому, хто нам допоміг? Вистачить слів чи може треба готувати подарунки? А може краще не бентежити людину, яка зробила нам добро?

         Розділ «Ваера» розповідає про сім перших страт, що спіткали єгиптян. Всевишній заборонив Моше торкатися посохом води в Нілі, щоб вона перетворилися на кров. Чому? Тому що колись ця річка зберегла кошик з Моше-немовлям. Вісімдесят років пройшло, а Моше повинен пам’ятати добро. Та невже річці це важливо? Ні, це урок нам, людям: подяка не має терміну придатності. Ми вдячні нашим батькам, нашим близьким, нашим партнерам. І навіть коли вони більше не роблять нам добро, ми не повинні забувати навіть хвилинну допомогу.

         Рабин розповів майсу про те, як єврей звернувся до Ребе з проханням. Ребе вирішив його питання, але сказав, щоб той взяв декілька камінців, що лежали у футлярі на столі. Єврей здивувався: навіщо?

І Ребе пояснив, що може прийти той час, коли єврею заманеться кинути каміння у людину, яка йому допомогла. Та нехай це каміння буде маленьким. Тобто наша подяка повинна бути щоденною: від Всевишнього, який дарує кожну хвилину життя, до тих, хто зробив нам навіть маленьку послугу.

         Всевишній завжди дає нам шанс, але не завжди ми його використовуємо. Чому ми не хочемо покращити своє життя? На це є багато причин. У розділі «Бо» є епізод, пов’язаний з мацою, хлібом нашої бідності. Наші предки поставили тісто, та воно ще не підійшло, а потрібно було швидко виходити з Єгипту. Кому потрібно? Пройшло 210 років рабства, гноблення з одного боку і терпіння з іншого. Невже неможливо було почекати ще кілька годин? Ребе пояснює, що за цей час євреї почали б сумніватися, чи потрібно йти у невідомість? У кожному з нас живе страх. Страх перед майбутнім, страх змінити своє житло, почати виконувати нову роботу чи дотримуватися заповідей Тори. Але навіщо сумніви? Якщо ми можемо покращити своє життя, чому б не ризикнути це зробити? Так, треба порадитися з близькими людьми, з тими, хто тебе підтримає. Реб Шмуель навів дуже цікавий приклад. Якщо ти сидиш у теплій ванні, то тобі комфортно, але це застій, і через якійсь час ти навіть сам відчуєш поганий запах. Тому потрібно вибратися з теплої стоячої води і стрибнути у річку, у море, в океан. Навіщо? Щоб нудне, бідне безперспективне життя змінилося, щоб з’явилися нові можливості.

Ірина ЛАЗАРЄВА