Що дає людині душевну рівновагу у світі хаосу та безнадії? Те, що залишається незмінним у будь-які часи, з будь-якими випробуваннями. Громада, без якої важко уявити життя єврея Дніпра.
Рабин реб Шмуель Камінецький, який з нами у найскрутніші часи. Посланці Ребе у нашому місті, які впродовж року невпинно працюють, навчають, лікують, несуть світло і повертають людей до їхніх витоків. І звісно, єврейське життя, до якого належить і гідний відпочинок.
Щорічно керівництво громади планує і втілює в життя відпочинок у комплексі «Kohavi Forest Club». Щоразу реб Шмуель знаходить для цього немалі кошти. А незмінна директорка табору Лея Брез починає заздалегідь продумувати кожну дрібницю відпочинку. Цього року стартував дитячий табір «Ган Ісроель Леві-Іцхак», де діти відпочивали разом з батьками.
Мальовничі краєвиди комплексу «Kohavi Forest Club» відомі з реклами. Містяни вважають за честь відпочити тут. Для дитячого табору комплекс віддали на три тижні. Розповім про перший тиждень відпочинку.
Відкриття першої зміни почалося з виступу Леї Брез, яка повідомила про нововведення та представила вожатих на чолі з Шейною Сегал. Вони створили цікаву програму для дітей. Ранкові молитви, творчі завдання, інтерактивні ігри, Ребе-тайм. Діти заробляли бали, які потім перетворювалися у конвертовану валюту. У кінці партії за ці «гроші» діти вибирали цінні подарунки в імпровізованій крамниці.

Кожен казковий день починався зі скрипу старих сосен, хвойного аромату, співу птахів та голосу зозулі. Вона обіцяла кожному з нас мінімум до 120 років. Звичайно, були басейн та річка. На території басейну з’явилися нові захисні тенти. Галаслива юрба дітлахів щохвилини лізла на гірку. Підлітки стрибали в воду, грали з м’ячем, змагалися на швидкість, просто бешкетували. Навіть місячні малюки насолоджувалися водними процедурами. Річка дарувала теплий пісок, приємну вологу, можливість випробувати себе на каяках та сапах.
Окрема пісня — їдальня. Цього року у форс-мажорній ситуації поваром тимчасово стала директорка «Kohavi Forest Club». Були нові страви, смачна випічка і небувала різноманітність. До їдальні заскакували будь-коли, бо, як відомо, апетит посилюється на свіжому повітрі. З Естер-Леєю Маєвською малеча і дорослі відкривали в собі таланти художників та дизайнерів. Ввечері жінки приходили на посиденьки з рабаніт Ханою Камінецькою. А потім гуляли доглянутою територією комплексу.
Шабат в таборі — це неймовірна насолода від спокою і спілкування, якого не вистачає серед божевільної буденності. Здавалося, ти знаєш усіх, бо громада — такий собі штетл посеред мегаполісу. Але скільки відкриттів приготували ці бесіди! Саме вони розкрили нові грані людських душ, подарували співрозмовників та однодумців не тільки на період відпочинку. Справжнє диво — шабатні трапези, де домінував незмінний ведучий Зеліг Брез. Його блискучі експромти пам’ятають і цитують при нагоді. На шабат до табору приїхали гості з інших міст та навіть країн. Війна розкидала нас по світу. Та всі, хто приїхав до табору, розповідали, що сумують за громадою, як би прекрасно не склалося їхнє життя.
Швидко промайнув тиждень. І ось закриття першої зміни. Виступ реб Шмуеля Камінецького — особлива тема. Він завжди торкається тонких струн людської душі. А у неформальній обстановці його слова глибоко проникали у серце. Прозвучали слова подяки організації «Jewish Relief Network Ukraine» (JRNU) за постійну підтримку, єврейській громаді, головному рабину Дніпра реб Шмуелю Камінецькому, директорці табору Леї Брез та її незмінній помічниці Естер-Леї Маєвській.
Ні піст 17 Тамуза, ні зливи, ні постійні тривоги, ні винищувачі прямо над головою — ніщо не зіпсувало відпочинок. На який чекали. Який додає сили для подальшої роботи. Який подарував наснагу і впевненість у майбутньому. Але головне, що саме цей відпочинок дав життєве гасло сьогодення: світ створений для мене. Мені подарував Всевишній щастя народитися від єврейської матері. Мені випала честь бути частиною громади: жити, працювати, відпочивати разом з іншими євреями. Для мене створений цей світ! Його створив Всевишній для кожного з нас!
Ірина ЛАЗАРЄВА
Фото djc.com.ua





ЩЕ СТАТТІ
Мій тато Марик
«Чай Висоцького, цукор Бродського»
Тора об’єднує міста