Наша гордість та надія

Які б страшні події не вирували в країні, – громада живе. Працюють усі довоєнні заклади, щоденно отримують допомогу всі, хто її потребує. Головне – відвідують дитсадочок малюки та навчаються діти в єврейському ліцеї, махоні, єшиві. І хай в цьому році небагато випускників, але вони гідно завершують своє навчання. Це мужні діти, що вистоя­ли під безперервними сиренами, вибухами та панічним страхом, який непомітно поселяється у душі.

            Вони були на уроках і під час повного блекауту, коли тільки ліхтарики висвітлювали постать вчителя. Вони слухали безсмертні слова Тори у бомбосховищі та молилися, коли металевий голос сповіщав про повітряні тривоги. Ці діти пережили і продовжують переживати разом зі своїми рідними нелегкі часи війни. Але ви не помітите розгубленості та паніки у їхніх очах. Вони справжні бійці, які довіряють Всевишньому своє майбутнє.

            Ось пригріло сонечко, і наші випускники вийшли на шкільне подвір’я. Дівчатка милуються квітами та спочивають на гойдалках. Хлопці розминають м’язи на численних тренажерах. Зараз пролунає дзвоник, і вони поринуть у дивовижний світ формул, термінів, понять та літературних творів. А на перерві знову будуть спілкуватися, сміятися, вигадувати щось незвичне та яскраве. Звичайні діти? Ні! Це наша надія на щасливе майбутнє, наша гордість, наша мрія про мирне життя. Вони такі різні, але їх об’єднує раннє становлення особистості та почуття відповідальності – за себе, за близьких, за країну, де довелося відчути себе дорослими.

            Класний керівник Олена (Нехама) Анатоліївна Раскіна не може стримати сліз:

            – Про моїх учнів можна говорити годинами тільки теплі слова. До війни це був найбільший клас єврейської школи. Зараз залишилися Лев-Арьє Горідько, Дарина Мазаль Кисленко, Артем Риженков та Стефанія Фрідман. Всі мої діти чудові, добрі, чуйні, порядні, завжди готові допомогти. Вони приймають активну участь у житті школи, громади. Відмінниця Дарина Кисленко — переможниця багатьох олімпіад, конкурсів, має величезну кількість нагород. Мої хлопчики стоять на військовому обліку, і це їхній свідомий вибір, а не примусовий обов’язок. Вони мають чітку громадянську позицію, збираються вступати до наших українських учбових закладів. Мені випала величезна честь бути з моїми дітьми з п’ятого класу. Мені радісно і боляче розлучатися з ними. Вони в моєму серці, в моїй душі, я читаю Тегілім, коли вони йдуть на екзамени. Вони – мої. Я — щасливий вчитель з такими дітьми!

            Махон теж закінчують чотири учениці.

            – Мої дівчатка дуже різні, але у них спільні інтереси та плани, – розповідає класний керівник Галина Мєлкова. – Рівка Нахшон – добра, чуйна, має нестандартне мислення. Натура творча, в неї прекрасний голос, який чарує присутніх на наших виставах. Хана Пшенична – врівноважена, доброзичлива, багато уваги приділяє дітям пансіону, опікується своєю молодшою сестрою, допомагає їй у навчанні. Зіві Смілянська – енергійна, з незвичайною пам’яттю, амбітна, ініціативна, вміє вибрати головне. Хана Юдович не боїться брати на себе відповідальність, вміє організувати колектив та розподілити обов’язки, дуже добре володіє комп’ютерними технологіями, може монтувати відеофільми. Цей клас завжди був дружним, вони підтримують зв’язки з тими, хто виїхав з країни. Веселий, творчий, здатний на вигадки колектив. Думаю, що в майбутньому кожна дівчинка реалізує свій потенціал.

            Хочу додати, що в цьому році Рівка Нахшон та Зіві Смілянська перемогли у Всеукраїнській олімпіаді з івриту та єврейської літератури.

            В єшиві цього року один випускник – Шнеор-Залман Лазарєв.

            – Скромний, вихований, відповідальний, порядний, безвідмовний, – таку характеристику дає учню класний керівник Наталія В’ячеславівна Міщенко.

            Користуючись нагодою,  хочу подякувати всім вчителям, які займалися моїм молодшим сином протягом одинадцяти років. Спочатку це була єврейська школа і прекрасний керівник Вікторія Львівна Плінер, яка за чотири роки змогла об’єднати дітей в дружний колектив. Величезна подяка вчителям традицій єшиви, що вклали душу у виховання справжнього єврейського хлопця. Низько вклоняюся перед викладачами загальних предметів за професіоналізм та витримку.

            Дев’ять випускників, дев’ять дорослих хлопців та дівчат, гордість та надія батьків, громади, країни. Попереду у них свято останнього дзвоника, випускні екзамени, прощання з рідною школою та нелегкий вибір свого шляху у країні, де точиться війна. Головне, що вони не відцуралися від свого єврейства в нелегкі часи зневіри. Вони виконують свою місію в тому місці, яке призначив Всевишній. Нехай вони будуть живі, здорові та щасливі.

Ірина ЛАЗАРЄВА