На першій лінії

Коли вчитель досягає справжньої результативності? На мій погляд, це відбувається, якщо твої учні стають самодостатніми та успішними. Приємно також, коли вони теж вибирають професію вчителя. І ти слідкуєш за їхніми досягненнями, радієш і пишаєшся одночасно.

Ось в учительській сидить за комп’ютером Хана Стамблер. Нещодавно вона закінчила махон, а тепер сама дає уроки єврейських традицій. Але їй підкоряється не тільки навчальна діяльність. Популярна програма «Шура рішона — перша лінія» в цьому році грає новими фарбами. Безліч цікавих зав­дань, звіти про виконання єврейських законів, гнучка система балів —

і ось практично на кожній перерві дівчата заповнюють кольорові картки. Це пізнавально й цікаво. Дух справжніх змагань буквально розлитий по махону. Та ось настає фінал. Підраховуються бали, і переможці отримують незвичайну нагороду. За тиждень до Шавуоту вони збирають речі і їдуть до Кам’янського.

Випускниця цього року Роза Нахшон емоційно розповідає про цю незвичну подорож:

«Спочатку хочу похвалити себе і дівчат, які досягли успіху. Ми виконували багато зав­дань, робили добрі справи, і це перетворило рутину повсякденного життя на свято. Тому ми заслужили цей подарунок. Громадський центр Кам’янсього — це копія синагоги Ребе у Нью-Йорку. Нас тепло зустріли і провели цікаву екскурсію. Ребецен Діна Ерентрой дала справж­ній майстер-класс з приготування молочних страв. Це було дуже доречно, тому що кожна дівчина на свято хоче порадувати своїми виробами близьких людей та численних гостей.

Слово «урок» інколи викликає у нас негативні емоції. Особ­ливо наприкінці учбового року. Але ребецен Діна Стамблер знає, як зацікавити своїми заняттями. Насправді те, що відбувалося в Кам’янському, більше нагадувало живу бесіду, щиру розмову на теми, що хвилюють кожного. А щоб дівчата не соромилися, можна було задавати питання анонімно. Питання життєві, інколи болючі. Про віру, про цніют, про відносини з оточенням. Ребецен Діна Стамблер і ребецен Діна Ерентрой — дві Діни — розгортали записки, читали питання та відповідали чесно.

Оскільки ми залишалися у Кам’янському ночувати, то вечір перетворився на відвертість. Сіли у коло і згадали всі сердечні моменти, пов’язані з програмою. Співали пісні, які колись звучали у дівчачих таборах. Згадували моменти найвищого щастя. І плакали. Це були сльози радості та надії. Саме в цей час за вікном вили сирени, навіть лунали вибухи. Але ми були впевнені, що уроки про емуну та бітахон (віру і довіру) дали нам сили для життя, для подальшого служіння Всевишньому та людям».

Дівчата повернулися задоволені та щасливі. Попереду екзамени до вищих учбових закладів у випускниць та літній відпочинок для старшокласниць. Хоча багато хто з них буде працювати вожатими у таборах. А сили й натхнення? Та ось вони — у поїздці, яка стала своєрідною нагородою за повсякденну працю.

Знову за роботу. Знову на першій лінії. І не можна інакше. Бо це і є високе звання посланниці Ребе.

Ірина ЛАЗАРЄВА