Коли заходить свято Шавуот

Так називалася вистава, яку підготували учасники театральної студії будинку для людей похилого віку «Бейт Барух». Вистава відображала події, описані в Книзі Рут. Цю Книгу прийнято читати на свято Дарування Тори. Також прозвучали основні заповіді свята, закони та звичаї цього дня.

            Пісні на івриті нікого не залишили байдужими. Глядачі залюбки підспівували виконавцям, аплодували після особливо вдалих сцен. Наостанок прозвучали поздоровлення зі святом та побажання миру для землі, заповіданої нам Всевишнім, та закінчення війни для країни, де випало нам жити зараз. Оплески зірвали всі учасники: Алла Злобіна, Олена Лисенко, Наталя Максимова, Тетяна Нізевич, Борис Міневич, Галина Шуліка та Юрій Флешман. Вплела свій голос у виступ і музикальний керівник Галина Лєйкіна.

            Цього разу в гості до мешканців «Бейт Баруху» завітали учениці махону. Веселі, галасливі, непосидючі, вони справили враження на всіх. Можливо, було надто гучно, але скільки радості принесло людям похилого віку спілкування з цією гомінкою юрбою! Учениці шостого і сьомого класів виконали дві святкові пісні. Всім хотілося відповісти на запитання директорки «Бейт Баруху» Мальвіни Марксівни Рувінської про заповіді Шавуоту. За традицією присутніх пригостили смаколиками, які приготували майстрині будинку.

            Вистава пройшла у відремонтованій їдальні. Величезні вікна, в які зазирало літнє сонечко, дерев’яне оздоблення приміщення і величне панно із зображенням Котелю – святого місця на святій землі. Діти були вражені змінами у «Бейт Барусі». Не так давно вони відвідували людей похилого віку, чули про грандіозний ремонт, але навіть не могли уявити таких кардинальних змін. Всім хотілося зробити на пам’ять світлини у такій незвичній фотозоні.

            Прощалися дуже щиро. Обіцяли приїхати знову. Всю дорогу в автобусі співали пісні. Звучали слова фінальної пісні про Україну, де батьки дівчат виконують важку місію посланців Ребе. Наступного дня розпитували подробиці про акторів та стареньких людей, які привернули загальну увагу. Було приємно усвідомлювати, що зв’язок між поколіннями тісний – безтурботне дитинство разом із золотим похилим віком.

Ірина ЛАЗАРЄВА