Традиційною стала поїздка в Гадяч, на могилу засновника руху «Хабад Любавич», автора книги «Танія», праведника Алтер Ребе. В цьому році 24 тевета до паломницького центру «Адмор Азакен» прибули делегації з багатьох міст України. Дніпро не залишився осторонь цієї події. Голова Федерації єврейських громад України рабин Меєр Стамблер прибув зі студентами єшиви «Єшивас Любавич Україна». Але я хочу розповісти про мужніх жінок, які теж в цей день молилися на могилі праведника. Чому мужні? Судіть самі.

         Напередодні річниці, коли душа Шнеура-Залмана із Ляд покинула цей матеріальний світ, погода наче оскаженіла. Лютий холод, ожеледиця, затори на дорогах, безліч аварій. Жителів міста попередили, що краще залишатися вдома. Але хіба щось може зупинити нашу ребецен Хану Камінецьку? На вигляд тендітна, вона проявила тверду волю щодо поїздки.

І компанія жінок теж підібралася напрочуд сильна та міцна. Познайомтеся з їхніми враженнями, і ви зрозумієте, про що я кажу.

         Хана Камінецька:

         – Я відчула серцем, що потрібно їхати. А якщо серце не мовчить, то людина зобов’язана його слухати. По дорозі до Ребе дізналася декілька цікавих фактів з його життя. Так, інколи здається, що ти вже все знаєш про праведника. Але почала говорити невгамовна Малки Фельдман. І ми слухали її, затамувавши подих. Далека дорога не здалася важкою…

         Аж ось машина зупинилася. Що таке? На дорозі стоять величезні вантажівки. Проїзд закритий. Дорога, наче скло. Але ми вирішуємо їхати далі або йти пішки, якщо машина не в змозі буде подолати останні кіломет­ри. На нас всі дивляться з подивом, але нам байдуже! Ми чекали на цю зустріч, ми прочитали 12 псукім, ми знає­мо, що все буде добре. І ось вдалині – мета нашої поїздки.

         Як же кардинально змінилося місце поховання Алтер Ребе! Тридцять років тому не було дороги, не було зручних сходів, і ми просто з’їжджали вниз, мерзли і заходили у будинки місцевих жителів, щоб відігрітися. Зараз тут зручний центр, де можна помолитися, написати пан – лист з найпотаємнішими думками та бажаннями, – провести фарбренген…

         І ось знову дорога. Весь транс­порт стоїть, бо тепер через густий туман не роздивитись нічого. Але ми вчимо сіху Ребе, співаємо нігуни і розуміємо, що ця поїздка була благословенна. Тепла, духовна, вона наповнила нас впевненістю, що все буде добре. У нас, у наших близьких, у нашої громади, у нашої країни.

          Луїза Цицуашвілі:

         – Я багато разів була у Гадячі, але ця поїздка – надзвичайна. Емоції важко передати словами. Це духовне живлення і благословення. Коли їдеш до Алтер Ребе – молишся за всіх, хто у скруті, і дорога здається нескінченою та болісною. Адже ми розуміємо, у які важкі часи живемо. А ось після відвідування цього святого місця – зовсім інші емоції. Ми залишили свої прохання у Алтер Ребе, вони неодмінно дійдуть до Б-га (така сила є у праведників). Ми довірилися Всевишньому, переклали свої проблеми на плечі Творця і отримали, як це завжди буває, підтримку та благословення. Тому всю дорогу я дякувала Всевишньому за можливість відвідати могилу праведника. Ще хочу особливо подякувати ребецен Хані Камінецькій – чуйній, добрій, уважній. Всі знають її гостинність, а ось у поїздці ми знову оцінили нашу ребецен, її прихильність до кожної людини. Вона взяла із собою в дорогу воду, безліч фруктів, пиріжки з різноманітною начинкою. Ребецен Хана піклувалася про кожну з нас, хотіла, щоб ніхто не відчув труднощів дороги. Така вона завжди. Така і в незначних, на перший погляд, дрібницях, з яких складається все наше життя. Їй неможливо ні в чому відмовити. І вона ніколи не залишає людину наодинці з проблемами. Бажаю разом з нею, її сім’єю, всією нашою громадою зустріти Машиаха.

          Есті Зісліна:

         – Для мене велика честь розповісти про все, що з нами відбувалося в цей святковий день. З самого ранку був чудовий настрій. Перед дорогою ми дали цдаку, прочитали дорожню молитву, виїжджаючи за межі міста. З кожним кілометром ми розуміли, що попали у справжню зиму з заметіллю та сніговими заносами. І ось найнебезпечніший відрізок дороги. Всі автівки стоять, люди з подивом запитують, звідки ми і чому не боїмося рухатися веред. Але впевненість і внутрішнє світло кожної жінки роблять свою справу. Ми долаємо всі перешкоди та опиняємося на оелі Ребе. Молимося, читаємо священні тексти, пишемо найзаповітніші бажання, разом відчуваємо незвичайну єдність на жіночому фарбренгені. Це все наповнює нас спокоєм. По дорозі додому кожна жінка вибирає улюблений нігун, а ми всі його співаємо. Поїздка в Гадяч – важлива подія в житті кожної людини. Для когось вона перша. А для мене – можливість наповнення духовною силою в моїх подальших молитвах та прагненнях.

          Вікторія Кіжнер:

         – Коли я дізналася, що відбудеться поїздка в Гадяч, я ні хвилини не думала, їхати чи ні. Я вже багато років є активним членом єврейської громади, але якось не складалося поїхати до Алтер Ребе, хоча мріяла і багато думала про цю поїздку. І ось мрія здійснилася. Було дуже комфортно, відчувалася турбота сім’ї Камінецьких та заступництво Всевишнього. Я багато спілкувалася з жінками. Хана провела два пізнавальних уроки. Я дізналася багато нового і цікавого.

І ось Гадяч. На мій погляд, це місце – справжня прихована перлина хасидизму України. Невеличке містечко, де зустрілися разом історія і духовність. Нас дуже тепло зустрічали, ми пройшли ніби по червоній доріжці, як бажані гості. Кожної миті відчувалися духовність і умиротворення. Дякую сім’ї Камінецьких за неповторний день в моєму житті.

         Кожен день нашого життя неповторний. Але бувають моменти, які запам’ятовуються на довгий час. Такі дні наповнюють нас незламною вірою у милість Творця та безмежним терпінням, щоб побачити Його чудеса.

Ірина ЛАЗАРЄВА