Р. Шмуель Камінецький про Сьомого Любавицького Ребе.

У цей день Музей «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» презентував перший фільм-інтерв’ю з нового циклу відео «Видатні євреї Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра». Присвячений прем’єрний фільм саме Менахему-Мендлу Шнеєрсону, чиє дитинство і юність минули у нашому місті. Життя родини Шнеєрсонів було тісно переплетене з життям місцевої громади, а також наповнене випробуваннями першої половини ХХ ст. Про це, а також інші малознані грані життя і особистості Сьомого Любавицького Ребе розповів його учень – Головний рабин Дніпра і Дніпровського регіону – Шмуель Камінецький.

- Ваше перше знайомство з Ребе?

— Я б не назвав це знайомством. Це з народження. Ми завжди знали, що для нас – це головна людина, центр нашого життя. Коли ми тільки почали розуміти, що таке життя, ми завжди цікавилися, що Ребе говорив цього дня, які заходи були пов’язані з ним.

І ось так ми жили все життя. Це не називається знайомством. Він же величний глава покоління. Але наше життя було поряд з ним і довкола руху, який він очолював.

У дитинстві я жив в Ізраїлі. І двічі їздив до США, кожного разу на три місяці. Це було в 1976 і 1978 роках. Тоді я його побачив особисто. І міг брати участь в його фарбренгені. Там було багато людей, але мені пощастило: мої родичі, які постійно жили в Америці, мали хороші місця неподалік від нього. А ці бесіди були зазвичай в Шабат, коли не можна використовувати мікрофон, тому ті, хто сидів близько, чули і все розуміли.

У мене була особиста аудієнція у нього, коли я зайшов до його кабінету (це було в 1976 р., мені тоді було 11 років), він ставив мені питання, а я відповідав. Коли ми були з ним наодинці, незважаючи на те, що він – глава покоління всіх євреїв світу, було відчуття, ніби крім нас нікого більше немає, що я його єдиний син. Ці кілька хвилин він був зі мною. Я цього ніколи не забуду.

Потім, у 1980 р. я жив 10 років у Нью-Йорку, поряд з ним, не пропустив жодного заходу і жодної бесіди, які проводив Ребе. Там також було дуже важливо, хто і де стоїть. Я був прямо навпроти нього, він бачив мене, а я його. Я дуже добре його слухав і повторював іншим, які стояли далеко та не могли чути, що він казав (бесіда відбувалася в Шабат). Це були найкращі роки мого життя, коли я знаходився поряд з ним. Так було 10 років, до 1990 р. Я був близько до нього і відчував, що він теж мене бачить і знає.

Це відчуття і те, що він потім прислав мене до його рідного міста – свідчило: він дійсно знав про мене. У мене не було таких планів, я мав залишитися у Нью-Йорку за сімейними обставинами. Були інші кандидати, які мали сюди їхати (6 осіб) і Ребе писав щодо них: «Не підходить», «Не підходить».

Коли він відправив мене сюди – це було для мене щастям. Протягом цих 10 років, коли я знаходився там, він побачив у мені учня, який заслуговує бути рабином на місці його батька, у цьому місті. Для мене це був комплімент і величезна відповідальність.

Я 30 років сиджу і думаю: «Що Ребе від мене хоче зараз? Якби він зі мною говорив, що б він сказав?» Про це я думаю весь час, щоб не підвести його.

- Що вас вразило в історії життя Ребе?

— Мене вразило те, що коли Ребе розповідав про себе, він говорив про своїх батьків: що вони зробили для єврейської громади, про їхню самопожертву. Вони ж боролися з комунізмом, нацизмом, Сталіним, голодом, війнами, було багато біженців. Але Ребе ніколи не говорив про себе, завжди тільки про батьків: Ребе Леві-Іцхака і Ребецн Хану.

Коли я приїхав сюди, дізнався, що в ті роки, коли Ребе [Менахем-Мендл] був молодим (17–18 років), в Україні були єврейські погроми, і він організував групу молодих людей, які захищали євреїв від антисемітів. І якщо ми подивимося, скільки в цей час в Україні від погромів загинуло людей, і порівняємо з Дніпропетровськом —  у Дніпропетровську загинуло значно менше. І ніхто не говорив нам причину. І Ребе ніколи не говорив, що це він організував.

Ми приїхали сюди і зустріли євреїв, які розповідали, що вони були в загонах Мендла (вони назвали його ім’я, пам’ятали його з дитинства). Потім ми дізналися, що і в Ізраїлі є люди, які в цьому брали участь. Оце мене сильно здивувало: Ребе був героєм, організував загони самооборони, хоч і без вогнепальної зброї. Ребе мав зброю. Ми знайшли його пістолет на вул. Миронова, 9 у стіні біля місця, де він сидів. Оце мене здивувало, що Ребе з нами ніколи не поділився про свій героїзм, про те, що він зробив для євреїв цього міста.

- Коло спілкування родини Шнеєрсон в Катеринославі-Дніпропетровську.

— У них тут було багато родичів. Рабин товаришує з усіма євреями, навіть якщо єврей не хоче з ним товаришувати, він все одно намагається дружити. Тому в них було дуже багато друзів, вони допомогли багатьом. Ребецн Хана в ті важкі роки очолювала фонд допомоги нужденним, біженцям. Тому я вважаю, що коло їхнього спілкування – десятки, тисячі людей. Але завжди для такої людини євреї, які щодня молилися з ним у синагозі, щодня слухали його уроки з Кабали, і родичі, які тут були, думаю – це були найближчі люди. Коли ми приїхали сюди, познайомилися з такими людьми, вони нам розповідали про життя у ці роки.

А з ким я товаришую? У мене 50 тисяч друзів, усі євреї міста – мої друзі!

- Яким було ставлення Ребе до більшовицького перевороту та подій Громадянської війни?

— Як нам відомо, вони ніколи нічого не боялися. КДБ це дуже не подобалося. Вони жили своїм життям – і це було головне, що вони не боялися робити свою справу, те, що нам доручив Вс-вишній.

Ребе Леві-Іцхак був посланцем Ребе Рашаба, П’ятого Любавицького Ребе. Він його призначив рабином. Тому, щодо всього, що він робив, він радився і дотримувався порад П’ятого Любавицького Ребе, який жив і в Любавичах, і в Ростові-на-Дону. Він був його представником.

Люди, які їх пам’ятали, говорили одне: ніколи не бачили їх заляканими, у паніці, вони не висловлювали претензій до Б-га, тільки впевненість, ентузіазм і оптимізм.

- Чому Ребе залишив місто?

— Він поїхав до Шостого Любавицького Ребе, бо був його хасидом. Леві-Іцхак не був Ребе, він був рабином. А ми завжди прагнемо бути поряд з Ребе. Так само, як я колись поїхав з Ізраїлю до Нью-Йорку, аби бути поряд з Ребе, незважаючи на те, що мої рідні залишилися в Ізраїлі. Але я хотів бути поруч з ним, аби вчитися, бути поряд, бачити його.

Окрім того, щоб поїхати до Ребе, Менахем-Мендл мав й іншу причину: він став зятем Шостого Любавицького Ребе, одружився з його донькою Ребецн Хаєю-Мушкою. Але коли він поїхав, я не знаю, чи було вже вирішено, що він стане зятем і буде Сьомим Любавицьким Ребе. Він поїхав вивчати Тору у Шостого Любавицького Ребе.

- Спадкоємець Шостого Любавицького Ребе.

— Він взяв від нього дуже багато. Основу своєї ідеології, як Ребе, як лідера, він отримав від Шостого Любавицького Ребе. Він дуже багато говорив про це з нами: про його досвід, навчання.

Дуже часто він згадував, що знає це, бачив у Шостого Любавицького Ребе, як він потім його звав – «Учитель мій, тесть мій». У них були досить близькі відносини. І жодного разу не було такого, що він проводив бесіди і не згадав про Шостого Любавицького Ребе. Крім цього, він через кожні кілька днів їздив до нього на могилу в Нью-Йорку, молився там кілька годин.

Тобто, Шостий Любавицький Ребе був присутній у нашому житті, коли ми були поряд із Сьомим Любавицьким Ребе, з нашим Ребе.

- Чому він залишив Радянський Союз?

— Його батьки повністю схвалили його рішення залишитися з дружиною. Вони все узгодили і розуміли. Ми це знаємо з листів. Вони не були проти його вибору і одруження, що він буде йти своїм шляхом. Ми навіть маємо листи, які Ребе і його дружина Ребецн Хая-Мушка писали своїм батькам. Вони писали про своє життя в Європі, є листи з Парижу, Берліну. І є листи від їхніх батьків.

- Весілля без нареченого і нареченої.

— Весілля було дуже веселим, а водночас і сумним без батьків, їх не пустили. А батьки на вул. Миронова організували весілля без нареченого і нареченої, так, ніби вони були. І танцювали всю ніч, і гуляли. Коли я приїхав у Дніпропетровськ в 1990 р., я зустрів людей, які були тоді тут на цьому весіллі. А у Варшаві було дуже гучне весілля, приїхали лідери з усього світу. Про це є багато інформації.

- Рішення про здобуття світської освіти.

— Він сам вирішив. Я впевнений, що він сам ухвалив рішення, але отримав благословення від Шостого Любавицького Ребе. У нас все робиться з дозволу.

Як для майбутнього лідера єврейського народу, вони розуміли, що йому потрібна ця освіта, це знання, тому що лідер повинен знати все. І ми бачимо, що потім ці знання, які він отримав, допомогли йому бути лідером у сучасному світі до останніх днів. І ми знаємо, що його дружина Ребецн Хая-Мушка схвалила це навчання.

Є дуже багато людей, які навчалися з ним в університеті, і бачили, що він сидів на лекціях завжди із Талмудом. Тобто він сидів на лекціях і вивчав Тору під час занять.

Йому було все зрозуміло і не треба було витрачати час на навчання, але сидіти треба було. Тоді не так, як сьогодні, не можна було вчитися дистанційно.

- Як і чому відбувся переїзд в США?

— Найбільша єврейська діаспора була в США, і Ребе повинен бути там, де живе найбільше євреїв, і де він потрібен.

Саме там, де жило багато євреїв, почалася асиміляція, і багато євреїв втрачали свою традицію, переривалися єврейські роди. Вплинула і трагедія Голокосту. Люди хотіли відійти від свого єврейства, і тому треба було зупинятися в Америці. Окрім цього євреї жили в усьому світу.

Якби Ребе був в Ізраїлі, він би не зміг спілкуватися з євреями, які жили в країнах, що не мали дипломатичних відносин з Ізраїлем. А США мали дипломатичні відносини з Тунісом, Марокко, Сирією та ін. Тому глава єврейського покоління повинен був мешкати в США.

- Чи знав Ребе про долю батьків в СРСР?

— Він все знав і переживав. Як син, зробив усе, що було треба. Вони використали усі свої зв’язки, аби полегшити батькові вирок: його не заслали до Сибіру, а відправили в Казахстан.

Це було дуже погано, але могло бути й гірше. Це був результат впливу нашого руху, який очолив його тесть. У ті роки, коли вже був Шостий Любавицький Ребе, вони допомогли. Повернутися сюди вони вже не могли, не могли фізично допомогти, але звідти змогли вплинути. Ситуація могла бути набагато гіршою.

- Переїзд Ребецн Хани

Єврейська громада в США через зв’язки допомогла, їй зробили запрошення. Аби отримати громадянство, потрібно особисто йти до спеціального суду і скласти присягу. А у родини Шнеєрсон була особлива протекція і, навпаки, до них приїхали. Вони нікуди не їхали, приїхав представник в 770 Eastern Parkway, вони склали присягу і отримали громадянство.

Влада США до них поставилася з повагою, цінувала їхній переїзд і таким чином висловила свою прихильність.

- Чому Ребе жодного разу не відвідав Ерец-Ісраель?

— Якби Ребе приїхав в Ізраїль, він би не зміг виїхати. Праведник не може покинути Ізраїль. Тому він ніколи не приїжджав в Ізраїль і взагалі зі свого офісу, синагоги нікуди не виїжджав. Окрім одного разу, коли поїхав у дитячий табір. І ще на цвинтар до свого тестя, це півгодини від міста.

А так він завжди був у себе, ніколи нікуди не їздив, не відпочивав. А причина в Ізраїлі та, що Праведник не може приїхати і поїхати. Тому він туди не поїхав, але дуже хотів і сумував, сподівався, що коли прийде Машиах – він зможе поїхати.Але він не встиг.

- Ставлення Ребе до розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності?

— Він передбачав це. Ребе говорив, що все це скоро зруйнується. Усе буде добре і євреї зможуть їхати, куди хочуть, і бути євреями. Це було його пророцтво, він обіцяв, що так буде, і так сталося.

Коли Україна здобула незалежність, він дуже зрадів, бо це ж його батьківщина. Тому він одразу відправив в Україну своїх посланців і особисто брав участь у відродженні цієї общини. Він говорив нам, що треба зробити, як усе організувати, мати любов до кожного, радувати кожного і не лише євреїв.

Його метою було допомогти кожній людині радіти, надихнути її, аби вона була щасливою, раділа життю.

Є таке слово на івриті – бесімха. Ребе був бесімха. Це була його тема. Його ставлення завжди було таким, що всім довкола нього було затишно, зручно. Можна було до нього прийти, незважаючи на те, що він був величним, Праведником, але ніколи не було напруги, він завжди давав усім відчути, що вони найближчі і найрідніші.

Його мета була радувати людей, і у нього вийшло. У світі мільйони людей, яких він сьогодні радує через своїх посланців.