Бабині Яри України. Забувати неприпустимо!

Трагедії Бабиного Яру присвячено цілу низку художніх і документальних стрічок. На початку 2000-х років на кіностудії ім. Довженка було знято фільм, який так і називається – «Бабин Яр»: історія про дів­чинку, яка вижила під час масового розстрілу євреїв у Києві 1941 року і через 60 років повертається до міста, щоб знайти українську жінку, яка врятувала їй життя. Приблизно водночас з цим фільмом на екрани вийшла німецько-білоруська стрічка «Бабин Яр. Забутий злочин», автор сценарію якої, Артур Браунер, сам втратив кількох родичів в Україні під час Голокосту. Це історія двох київських сімей – української і єврейської. Сьогодні фільм зберігається у колекції Єврейського музею у Берліні. 2018 року в Києві відбулася прем’єра фільму ізраїльського кінодокументаліста Бориса Мафцира «Дорога до Бабиного Яру». Мафцир зняв про Голокост документальний цикл із 9 фільмів – про перші місяці Голокосту на території Радянського Союзу –  до зими 1942 року. Одним із фільмів цього циклу якраз і є «Дорога до Бабиного Яру», роботу над якою режисер завершив у 2017 році. 2021 року документальний фільм українського режисера Сергія Лозниці «Бабин Яр. Контекст» було включено до програми показів Канського фестивалю. Власне, документальні фільми про Бабин Яр, незважаючи на те, що тема Голокосту в СРСР ретельно нівелювалася та цензурувалася, в Україні почали знімати ще на початку 1980-х. Зокрема, на кіностудії «Укртелефільм». Наприклад, фільм «Бабин Яр. Уроки історії», знятий 1981 року.

Але у художньому радянському кінематографі першим фільмом, стрижневою ідеєю якого був Бабин Яр, став саме «Дамський кравець». Це була дебютна режисерська робота Леоніда Горовця. Проте фільм не залишився непоміченим. Через рік після виходу – 1991 року – він був удостоєний одразу трьох нагород: кінопремії «Ніка» і двох призів Міжнародного кінофестивалю авторського кіно у Сан-Ремо – за найкращу чоловічу роль, яку виконав Інокентій Смоктуновський, і за найкращий режисерський дебют.

– «Дамський кравець» – не новий фільм. І безпосередньо про Бабин Яр ви в ньому нічого не почуєте і не побачите. Тим не менш, це дуже примітна і, можна навіть сказати, знакова стрічка. Оскільки вона демонструє і доказує, що неофіційна, народна пам’ять рано чи пізно проривається через будь-які перепони і греблі. У тому числі і офіційне трактування подій німецької окупації України під час Другої світової війни, що було характерним для Радянського Союзу. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру вирвалася фактично відразу після звільнення Києва в 1943 році, але постійно наштовхувалась на різноманітні перепони. Фільм «Дамський кравець» фактично відкрив нову трагічну тему в художньому кінематографі на схилі радянської епохи», – підкреслює заступник директора дніпровського музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» Єгор Врадій.

А день осінній прозорий, повільний, вічний…

Епіграфом до фільму «Дамський кравець» цілком можуть бути рядки з поеми Лева Озерова «Бабин Яр», написаної у Києві 1943 року після звільнення міста:

А день осенний прозрачен, медлителен, вечен.
Толпы текут –
темные на свету.
Тихо дрожат тополей
последние свечи,
И в воздухе:
– Где мы? Куда нас ведут?
– Куда нас ведут? Куда нас ведут сегодня?
– Куда? – вопрошают глаза в последней мольбе.
И процессия длинная
и безысходная
Идет на похороны к себе.

Фільм «Дамський кравець» знято за мотивами п’єси Олександра Борщаговського. Це відомий радянський письменник та драматург. Найвідомішою екранізацією його творів є фільм Тетяни Ліознової «Три тополі на Плющісі». «Дамський кравець» – теж відома п’єса. Є кілька її театральних постановок.

Що ж до фільму, це більше арт-хаус, ніж масове кіно. У своєму фільмі Леонід Горовець прагнув максимально відтворити атмосферу Києва напередодні трагедії. І це йому вдалось. Але не за рахунок спец­ефектів чи сцен жорстокості, а інструментами драматургії – за допомогою колоритних діалогів, живих героїв, деталей побуту. У фільмі герої говорять так, як говорили б у реальному житті – без театральщини, не цураючись жаргонізмів та слів на ідиш:

– А жилет у вас від холоду?

– Від бідності.

– Папа каже, що німці дуже пристойні люди, тільки зі зіпсованою єврейською мовою.

Сюжет фільму простий. Це один день із життя єврейської родини і літнього кравця Ісаака, напередодні трагедії. Місто вже обклеєне наказами німецької комендатури: «усім жидам» через добу під загрозою розстрілу прийти з речами на збірний пункт біля міського цвинтаря. Але ніхто з героїв картини, включаючи кравця Ісака, навіть уявити не може, що планують зробити з євреями фашисти. Своє­рідний «Останній день Помпеї». Відповідна і розв’язка – головний герой і його родина гинуть. Зрештою зло перемагає. Але фільм все одно залишає надію на те, що людство одумається. Фінальна сцена – колона євреїв, які йдуть на страту вулицею міста під звук своїх кроків – пронизливий заклик не допустити повторення трагедії Бабиного Яру.

До речі, незважаючи на те, що «Дамський кравець» було знято 1990 року, його показ у Дніпрі можна сміливо зарахувати до прем’єр. Фільм вперше був показаний у перекладі українською мовою – щоправда, у вигляді субтитрів, підготовлених колективом музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні».

Взагалі, незважаючи на невизнання Радянським Союзом Голокосту як трагедії саме єврейського народу, у радянському кінематографі тема Голокосту періодично виникала. Більше того, саме в СРСР було знято один із перших фільмів про переслідування євреїв нацистами. Це фільм «Професор Мамлок», знятий у 1938 році – за 55 років до «Списку Шиндлера». А фільм «Нескорені», знятий на Київській кіностудії 1945 року, взагалі став першим художнім фільмом у світі, в якому прямо було показано Голокост – масове вбивство євреїв цілого міста. Причому сцену розстрілу було знято саме в Києві і саме в Бабиному Яру.

Пізніше з’явилися фільми «Доля людини», «Східний коридор», «Сходження», «Отче наш» та інші, в яких режисери торкнулися теми Голокосту тією чи іншою мірою.

Однак саме «Дамський кравець» став першим і останнім радянським художнім фільмом, у якому було голосно заявлено про трагедію Бабиного Яру. Не просто як про жахливий епізод війни, а саме як про екзистенційну трагедію, яка потребує вирішення.

– Бабин Яр – це один із символів Голокосту на території України. Мабуть, найвідоміший як в самій Україні, так і за її межами. Про існування Бабиного Яру знає багато людей

в різних країнах світу. Але навіть серед них лише невелика частка розуміє масштаби трагедії, тобто те, що відносно України цілком справедливим є вислів «Бабини Яри». Оскільки майже кожний населений пункт в Україні має власний Бабин Яр. У нього, звісно, якась інша назва, але суть та сама. На території України знаходиться понад 2,5 тисячи місць масового вбивства людей під час Другої світової війни. Деякі з них не позначені на мапі, або навіть не знайдені. Але про цю трагедію людства не можна забувати. Хоча б заради людяності і наступних поколінь, – резюмує Єгор Врадій.

Є свій Бабин Яр і в Дніпрі, де в жовтні 1941 року було знищено близько 11 тисяч євреїв. Щороку, 13-14 жовтня, у місті вшановують пам’ять жертв, розстріляних на території Ботанічного саду. Не став винятком і 2024 рік. Біля пам’ятника, встановленого біля місця розстрілу євреїв, відбувся жалобний мітинг. Рабин Ісроель Ар’є-Лейб Гуревич прочитав поминальну молитву за шістьма мільйонами жертв нацизму. А завершилася церемонія запаленням шести «Свічок пам’яті», які символізують шість мільйонів жертв Голокосту.

– Єдине, що ми можемо зробити, – це пам’ятати про тих, кого, на жаль, з нами вже немає, – додає Єгор Врадій.

Валентин Хорошун