Михайло Каршенбаум – у серцях рідних, пам’яті друзів, спогадах колег

Тож згодом формат Дня пам’яті трохи змінився. І зараз цього дня згадують усіх журналістів, чий земний шлях нещодавно завершився. У Дніпрі у третю п’ятницю вересня обласна організація НСЖУ провела традиційну акцію «Запали Свічку Пам’яті»: зібрала журналістів, щоб згадати добрим словом 20 колег, які пішли за останній рік. Серед них і незмінний головний редактор газети «Шабат шалом» Михайло Каршенбаум.

Михайла Олександровича немає з нами вже 10 місяців. Але якщо трохи перефразувати Гамлета – пам’ять про нього продовжує жити «в очах наших душ». Втім, до цієї фрази сміливо можна додати ще одну – продовжує жити у спогадах близьких та колег, у справах та проектах, у науці, в історії Єврейської громади Дніпра та, звісно, на сторінках газети «Шабат шалом».

Під час акції «Запали Свічку Пам’яті» пролунало багато теплих та добрих слів про Михайла Каршенбаума. Але ключова думка – він був не просто професіоналом, добрим другом, чуйним керівником і справжнім журналістом, а ще і освіченою, культурною, різнобічно розвиненою людиною: кандидат технічних наук, затятий театрал, експерт з живопису, талановитий організатор.

Прекрасне поряд

Наприклад, подорож стрічкою повідомлень на сторінці Михайла Каршенбаума у Фейсбуці і сьогодні цілком може замінити екскурсію якимось великим європейським художнім музеєм. Принаймні відкриття у світі живопису вам гарантовані. Анатолій Звєрєв, Абрам Мінчин, Моріс де Вламінк, Фріц ван ден Берге, Метт Талберт, Едвард Мунк та багато інших – це лише мізерна частка прізвищ творців, про яких в своїх постах згадував Михайло Олександрович. І сьогодні цей путівник по світу живопису, складений Михайлом Каршенбаумом, продовжує жити. Тому що створений з душею, любов’ю та досконалим знанням теми.

Сила слова

Те саме можна сказати і про журналістику. Невипадково першу єврейську газету в Дніпрі заснував саме Михайло Каршенбаум. Перший номер «Шабат шалом» вийшов у квітні 1991 року неабияким на той час тиражем у 10 тис. екземплярів. На той момент ідея створення у Дніпропетровську єврейської газети буквально витала у повітрі. Роком раніше єврейські газети з’явилися у Кривому Розі, Донецьку, Чернівцях, Львові, Сімферополі: у Донецьку – «Алеф», а у Кривому Розі – «Шалом Алейхем», у Львові та Чернівцях – «Шофар». Ще раніше у Києві вийшов сигнальний номер газети «Хадашот». А першу єврейську газету на території України – «Шахар» – взагалі видали ще до скасування кріпосного права, 1860 року, в Одесі.

Катеринославові з єврейськими газетами не пощастило. У Дніпропетровську єврейська газета також народжувалась непросто. На втілення ідеї Михайлу Каршенбауму знадобилося півтора роки. Але те, що першовідкривачем єврейської преси у Дніпрі став саме він, – закономірно та показово.

Загалом у 1991 році вийшло чотири номери газети. Один із них восени, після святкування у Дніпропетровську Рош а-Шана – настання 5752 року, – який у 1991 році припав на 8 вересня.

У душі в кожного було відчуття ще одного свята – кожен цього вечора почував себе євреєм. Радо було бачити за столами більше двохсот людей, що сиділи разом однією великою родиною… І над залом лилася пісня… «Гинэ ма тов ума наим шевет ахим гам яхад». І справді, не скажеш краще, ніж  сказав цар Давид три тисячі років тому: «Як добре і як приємно сидіти братам усім разом», – цій цитаті із газети «Шабат шалом» № 3 уже 33 роки. Але відчуття свята вона передає анітрохи не гірше, ніж репортаж про Рош а-Шана-5785. Чарівна сила слова.

Тож у вогні та часі не згоряють не лише рукописи та священні тексти, а й газети, створені з душею та серцем, до яких, безперечно, належить і «Шабат шалом», – як і все інше, що робив Михайло Каршенбаум.

Інакше газета навряд чи проіснувала б три десятиліття. Тим більше, що «Шабат шалом» ніколи не була бізнес-проектом. З першого дня газета, як Земля на стародавніх картинках: спиралася на своїх «трьох китів»: читацьку аудіторію,  меценатів та енергію і оптимізм Михайла Каршенбаума.

За минулий час у Дніпрі виходили у світ і тираж різні єврейські періодичні видання: «Шалом Хаверім», «Ткума», дитячий журнал «Еладім», барвисте видання «Наші люди» та інші. Але більшість із них проіснувала кілька років. А ідея, втілена Михайлом Каршенбаумом, живе – наочним доказом чого є номер «Шабат шалом», який ви зараз тримаєте в руках або читаєте на дисплеї телефона/екрані комп’ютера.

Як стають політиками?

Загалом, за що б не брався Михайло Каршенбаум, він усе робив з пов­ною віддачею. І результат завжди отримував відповідний.

– З Михайлом Каршенбаумом я спочатку познайомилася заочно, наприкінці 90-х. Це була одна з передвиборчих телетрансляцій:

у студії сиділа група журналістів, мабуть, чоловік 15, які балотувалися до місцевих рад різного рівня. На екрані демонструвалися світлини кандидатів, такі, як на паспорт. А самі кандидати розповідали, що планують зробити і як будуть працювати після обрання. Але, коли черга дійшла до Каршенбаума, він обмежився кількома невиразними фразами. І все. Наче був зненацька настигнутий телекамерою. Я тоді ще подумала: «Хто ж  віддасть свій голос за такого чоловіка?» І яке ж було моє здивування, коли я дізналася, що з тих 15 чоловік до міської ради обрали саме Михайла Каршенбаума!

А відповідь на своє питання я отримала після того, як познайомилася з ним очно і побачила, що Михайло Каршенбаум дійсно інтелігентна, розумна, добра і багатогранна людина, яка захоплюється багатьма речами. Зокрема, театром і живописом. І до речі, ще до створення газети «Шабат шалом» він був одним з родоначальників дніпропетровської газети «Торговий дім» і працював у ній комерційним директором. Це була класна газета, шкода, що вона не витримала іспиту часом»,

– пригадала відома дніпровська журналістка Тетяна Колядинська.

Шлях до світів Вадима Сідура

Не можна не згадати і про те, що Михайло Каршенбаум не дожив лише кілька місяців до відкриття у Дніпрі «Пам’ятника загиблим від бомб» Вадима Сідура. Це була його мрія та ідея. Взагалі до творчості Вадима Сидура Михайло Олександрович мав особливе ставлення. Він закінчив 33 дніпропетровську школу – як і Вадим Сідур. Особисто зі скульптором Михайло Каршенбаум познайомитися не встиг, але, будучи вже голов­ним редактором «Шабат шалом», познайомився з його однокласницею. І з того часу був не просто поціновувачем його творчості, а популяризатором і провідником у світи Вадима Сідура, його амбасадором у Дніпрі: робив усе можливе, щоб дніпряни більше дізналися про свого видатного земляка. Каршенбаум активно контактував із дослідниками творчості Вадима Сідура, познайомився з близьким другом та колекціонером робіт скульптора Карлом Аймермахером. З ним Михайло Олександрович і листувався, і зустрічався. І робив ще безліч інших речей, націлених на вшанування пам’яті Сідура в його рідному місті.

Тож у тому, що у 2024 році 100-річчя від дня народження Вадима Сідура в Україні відзначається на державному рівні, а у Дніпрі пройшла ціла низка заходів, приурочених до знаменної дати, і вже кілька років працює музей Вадима Сідура,  є заслуга і Михайла Каршенбаума .

Люди втрачають, люди знаходять

Ну і на завершення коротка сценка із життя.

Якось увечері дорогою додому я упустив газету «Шабат шалом». Схаменувся буквально через кілька хвилин після зникнення, тож повернувся

і пройшов відрізок шляху, де ймовірно втратив газету. Пошуки виявилися безуспішними, але на останньому перехресті перед будинком,  де живу, несподівано побачив чоловіка з газетою в руках, який розглядав її у світлі вуличного ліхтаря. Я підійшов і переконався, що це моя втрата. Ми познайомились. І ось тут з’ясувалося, що людина, яка підняла газету з тротуару, зробила це не випадково. І довго розповідати їй про наше видання не довелося – за словами перехожого, він був приємно вражений знахідкою, бо «Шабат шалом» читає вже багато років, і наша газета йому подобається. Загалом, ми розлучилися з ним друзями. Я – з почуттям виконаного обов’язку, він – зі свіжим номером газети. І обидва у чудовому настрої. Чим не диво?

Тож доки живі люди, які пам’ятають Михайла Каршенбаума, живий і він.

Валентин ХОРОШУН