Володимир Хавкін: 165 років з дня народження

Вступив до Одеси на факультет природничих наук Новоросійського університету,  де його вчителями були І.М.Сєченов та І.І.Мечніков. Двічі був виключений з університету за зв’язки з революціонерами. Товаришував із народовольцями, спілкувався з Вірою Фігнер. Коли народовольці вбили одного із царських сатрапів, Хавкін вирішив, що шлях терору – не його покликання та порвав із революціонерами назавжди. У 1881 році, під час єврейського погрому в Одесі, був учасником єврейської самооборони та був поранений.

Будучи євреєм, Хавкін не мав можливості вести наукові дослідження у Росії. Університетське керівництво, прагнучи відкрити талановитому студенту дорогу до наукової кар’єри, запропонувало Хавкіну хреститися. Однак Хавкін відхилив цю пропозицію. Перші його роботи були в 1885-86 роки опубліковані в паризькому журналі «Аннали природничих наук». Хавкін обійняв посаду приват-доцента Лозаннського університету. Наступного року він за рекомендацією Мечникова став співробітником Пастерівського інституту в Парижі.

Тут Хавкін познайомився з Гілелем Яфе, лікарем та громадським діячем, який, переселившись у 1891 році в Ерець Ісраель, прославився своєю боротьбою з маля­рією (зокрема, він був ініціатором осушення малярійних боліт за допомогою евкаліптових дерев). Хавкіна зацікавили ідеї палестинофільського руху, а потім ідеї сіонізму, проте пропозиції Герцля – брати активну участь у роботі Сіоністської організації – він відхилив, боячись, що занадто захопиться громадською діяльністю та закине науку.

До 1892 року він створив першу ефективну вакцину проти холери, довівши на собі її безпеку для людини. До цього медицина та наука загалом були безсилі проти цієї хвороби. Британський уряд дозволив Хавкіну випробувати його вакцину в Індії, де в цей час лютувала епідемія холери, яка забирала сотні тисяч людських життів.

На початку 1893 року Хавкін вирушив до Калькутти як бактеріолог і за два роки, налагодив виробництво вакцини, особисто брав участь, об’їздивши для цього всю країну, у вакцинації понад 42 тис. осіб, скоротивши смертність у десятки разів.

Таким же вирішальним був внесок Хавкіна у боротьбу із чумою, епідемія якої вразила у 1896 році друге за розміром місто Індії Бомбей та його околиці. Прибувши туди на прохання влади, Хавкін з невеликим штатом співробітників за три місяці, працюючи по 12-14 годин на день, створив першу ефективну протичумну вакцину, знову довів її безпеку спочатку на собі, а потім протягом кількох років безпосередньо брав участь у вакцинації населення. Звіти представників низки країн, спрямованих до Індії спостерігати за епідемією чуми, про вражаючі результати використання вакцини Хавкіна сприяли її загальному визнанню.

Створена Хавкіним у 1896 році в Бомбеї невелика протичумна лабораторія стала згодом найбільшим у Південно-Східній Азії дослідницьким центром з бактеріо­логії та епідеміології та з 1925 року носить назву Інститут імені Хавкіна.

У 1897 році королева Вікторія нагородила Хавкіна одним із найвищих орденів імперії.

У тому ж 1897 р. Володимиру Хавкіну було надано британське підданство і вручено орден Індійської імперії. За проведену роботу з вакцинації проти холери у 1909 році вчений був удостоєний премії Паризької медичної академії. Він став почесним членом багатьох наукових товариств у Європі. В Індії Хавкін став героєм. Дослідника-чужинця назвали «махатма Хавкін» («велика душа Хавкін»).

Блискуча наукова кар’єра Хавкіна увінчалася тим, що у 1915 р. за його рекомендацією британські війська, які брали участь у бойових діях на фронтах Першої світової війни, вперше отримали щеплення потрійної вакцини (проти черевного тифу та двох основних різновидів паратифу).

Хавкін завжди вів аскетичне життя, був економним і ніколи не був одружений. Володимир Хавкін, був гранично скромний. Свої кошти він витрачав на філантропічні цілі, анонімно допомагаючи нужденним.

Весь його вигляд дихав скромністю і шляхетністю.

«Не пам’ятаю людину більш скромної, тонкої і розвиненої душі, настільки вірної своїм принципам», – писав про нього Гілель Яфе.

Після виходу на пенсію Володимир Хавкін почав боротися за права євреїв у всьому світі. Він відвідував єврейські громади та поселення в інших країнах. Замість наукових статей став писати про важливість релігії для свого народу, про проблеми євреїв у світі, про збереження іудейських традицій та мови.

Одна з найвідоміших публікацій, підписана «Мордехай-Зеев», – «Апологія ортодоксального юдаїзму». Вона починається словами:

«У турботі і тривозі за нас предки наші вчили і заповідали це вчення нащадкам, як зберегти єврейський народ… – далі розглядає багато проблем єврейського життя. Завершує її висновком – …Закони Тори, повідомлені євреям, і є єдиною можливою основою правильного, розумного, упорядкованого життя».

І ще, у цій статті сказано:

«Завжди, хоч би що я робив, я розумів, що тягар відповідальності, яку несе мій народ, постійно лежить і на моїх плечах. Ця думка була моїм дороговказом протягом усього життя».

Він був переконаний, що євреї мають створити свою державу у Палестині. Але вважав, що вона буде сильною лише тоді, якщо це буде не світська, а релігійна держава.

Він урятував мільйони життів, але на батьківщині залишився ізгоєм; з якихось причин навіть його вчитель І.І. Мечников не згадав Хавкіна у своїх спогадах. 1926 року він приїжджав і відвідав рідну Одесу, Польщу та Литву.

Одного разу, на його честь в Лондоні відбувся прийом, на якому були присутні найбільші англійські медики. Із вітальним словом виступив знаменитий хірург Лістер. Подякувавши Хавкіну за все, що той зробив для Індії та Англії, Лістер зауважив, що з усього мерзенного, що є у світі, найогидніше – антисемітизм.

Разом із друзями Хавкін написав роботу про права євреїв в Ерец Ісраель та діаспорі та запропонував її увазі учасників Женевської мирної конференції.

Ще в 1920 році він став членом центрального комітету Всесвітнього єврейського союзу (Альянсу), першої міжнародної єврейської організації, заснованої в 1860 році, яка переслідувала філантропічні та просвітницькі цілі. На цій посаді Хавкін боровся з асиміляторськими тенденціями, захищав громадянські права євреїв у країнах Східної Європи.

З 1928 року Хавкін постійно жив у Швейцарії, у Лозанні. Опублікована в 1930 році британським урядом так звана «Біла книга», яка різко обмежувала в’їзд євреїв до Ерец Ісраель, зовсім його приголомшила, хоча сам він давно передбачив такий обіг подій.

У квітні 1929 року Хавкін побував у Берліні. Він зайшов у бюро товариства «Езра», заснованого німецькими євреями ще в 1884 році для заохочення єврейської колонізації в Ерец Ісраель, і повідомив, що вклав у лозаннський банк гроші, які після його смерті повинні стати фондом матеріальної допомоги ієшивам Східної Європи. Хавкін запропонував керівникам «Езри» роль розпорядників фонду.

Володимир Хавкін помер у Лозанні 28 жовтня 1930 року та похований там на єврейському цвинтарі.

Після його смерті банк повідомив «Езру», що фонд допомоги єшивам має на своєму рахунку 1568852 швейцарських франків (близько 300 тисяч доларів). Хавкін залишив також величезний архів, що зберігається в Єврейському університеті в Єрусалимі (кампус Гіват Рам). Там, крім його праць, є щоденник, який він вів щодня все життя, від єшиви у Бердянську до останніх днів у Лозанні.

У 2016 році вулиця Фрунзе у Бердянську перейменована на вулицю Володимира Хавкіна. Така сама вулиця є й в Одесі. У Бердянську існує невеликий музей при сан­епідстанції. Та біля входу до першого корпусу Бердянського педагогічного університету, який розташовується в колишній будівлі чоловічої гімназії, яку закінчив майбутній вчений, встановили постамент із бюстом Володимира Хавкіна (чи зберігся він під владою окупантів автору, на жаль, невідомо).

Родичем доктора Хавкіна створено Фонд з популяризації імені вченого в Україні та інших країнах.

Про життя та долю доктора Хавкіна видано роман «Махатма», написаний Давидом Маркішем.

Підготував

Олександр БИСТРЯКОВ