Перша леді ХАБАДу

До 125-річчя з дня народження Хаї-Мушки Шнеерсон. Десятки тисяч людей притягувала до себе синагога на Істерн-Парквей, 770, у Нью-Йорку. Вони йшли, щоб отримати благословення, пораду, просто щоб подихати одним повітрям із лідером покоління — раббі Менахемом-Мендлом Шнеєрсоном, Любавичським Ребе.

Ребецен Хая-Мушка, його дружина, могла б користуватися всіма перевагами дружини світової знаменитості. Але вона обрала інший шлях — залишилася в тіні. Хоча була високоосвіченою, самодостатньою особистістю.

Дитинство

Хая-Мушка народилася в Бабиновичах — містечку по сусідству з Любавичами — в одну із субот місяця адар 1901 року, в родині раббі Йосефа-Іцхака, майбутнього Шостого Любавичського Ребе, та ребецен Нехами-Діни. Ім’я для новонародженої запропонував дідусь, П’ятий Любавичський Ребе Шолом-Дов-Бер. Так звали її прабабусю, дружину Третього Любавичського Ребе, на прізвисько Цемах-Цедек.

Раннє дитинство Хаї-Мушки минуло в Любавичах, у домі батьків і діда. Той плекав до онуки особливі почуття й справив на неї величезний вплив. Уже на схилі літ вона згадувала:

«Його молитви, спов­нені справжнього почуття, назавжди залишилися в моїй пам’яті. Я можу повторити кожне сказане ним слово».

Юність

Цей час припав на важкі роки революції та червоного терору, коли все, пов’язане з єврейством або релігією, жорстоко придушувалося. У 1920 році, після смерті ребе Шолома-Дов-Бера, її батько став лідером руху ХаБаД, а в ті роки це означало — лідером єврейського опору загалом. Він засновував на території комуністичної Росії підпільні хедери, єшиви, мікви. Хая-Мушка була вірною хасидкою і помічницею батька, брала активну участь у його ризикованій роботі. Про цю таємну діяльність нині відомо далеко не все. Але ось один випадок: дівчина протягом півроку носила свічки та їжу в підпільну єшиву.Пізніше, коли родина переїхала до Петрограда, ребе Йосеф-Іцхак видав доньці довіреність на отримання будь-якої офіційної й неофі­ційної пошти на його ім’я з правом передоручення. Це означало дві речі: по-перше, Хая-Мушка була членом підпілля, та їй можна було довіряти. По-друге, отримуючи батькову пошту, вона йшла на ризик. Батько вірив у її мужність і здатність виплутуватися з найтяжчих ситуацій.

Заміжжя

Ще в ранній юності, з ініціативи тітки, Хая-Мушка стала нареченою Менахема-Мендла Шнеєрсона, прямого нащадка Ребе Цемах-Цедека. У 1928 році, після того, як родині вдалося вибратися з радянської Росії, у Варшаві відбулося весілля. Були присутні всі найвідоміші рабини Польщі, лідери хасидських дворів, глави єшив, єврейські громадські діячі. Але навряд чи хтось із них уявляв, яке значення має ця подія насправді: трохи більше, ніж через два десятиліття зять ребе Йосефа-Іцхака стане його наступником, лідером руху ХаБаД, який змінить єврейський, та й не лише єврейський світ.

У палаючій Європі

Після весілля молоді жили в Берліні, а після приходу до влади нацистів переїхали до Парижа. Очевидці згадують про суворе дотримання родиною Шнеєрсон законів кошерного харчування в умовах, коли дістати такі продукти було вкрай складно. Ребецен кілька кілометрів ішла пішки в передмістя Парижа, щоб бути присутньою під час доїння корів (це робить молоко «єврейським»). Неможливо було купити мацу, яка відповідала б високим вимогам родини Шнеєрсон щодо її кошерності. Тому ребецен власноруч перебирала пшеницю, зернятко до зернятка, молола її на ручному млині й пекла мацу.

Після початку Другої світової війни почалися поневіряння: Ніцца, Марсель… Але й ставши біженцями, Ребе і Ребецен не йшли на компроміс, продовжуючи дотримуватися єврейських законів і звичаїв у найсуворіший спосіб. Пізніше Хая-Мушка згадувала один з епізодів цієї втечі. Під час бомбардування їй довелося штовхнути на землю розгубленого єврея, який опинився поруч. «Звісно, я штовхнула його, щоб урятувати йому життя, — говорила вона з усмішкою, — але, тим не менш, я штовхнула єврея. А отже, я мала покаятися і попросити пробачення».

За океаном

У 1940 році, після багатьох зусиль, докладених єврейською громадськістю в усьому світі, Ребе Йосеф-Іцхак був урятований із захопленої нацистами Європи й прибув до США. Він одразу ж почав робити кроки для порятунку доньки та зятя. Невдовзі обоє дісталися американського берега.

Після смерті Ребе Йосефа-Іцхака більшість хасидів вимагали, щоб ребе Менахем-Мендл змінив його на посаді лідера

ХаБаДу. У 1961 році, в першу річницю відходу Ребе, раббі Менахем-Мендл пуб­лічно виголосив свій перший маамар — дослідження Б-жественного, яке може робити лише Ребе. Ребецен була серед тих, хто домагався від раббі зайняти пост Ребе. Вона розуміла, що це означає для неї: у чоловіка не буде особистого часу, він перестане належати собі й родині. Але вона зросла

в домі, де самопожертва була повсякденністю. І вона розуміла, що її чоловік — єдина людина, здатна продовжити й розширити справу батька, Ребе Йосефа-Іцхака.

Дружина Ребе

Сорок п’ять років прожила ребецен у світовому центрі руху ХаБаД, у самому серці жвавого єврейського району Нью-Йорка, і все ж, попри це, про неї та її життя поруч із Ребе відомо дуже мало. Вона жодного разу не брала участі в громадських урочистостях чи зібраннях, ніколи не з’являлася на людях. Робила покупки лише в тих магазинах, де її не знали в обличчя й ставилися, як до всіх покупців. Відомий випадок, коли вона зіткнулася в магазині з дружиною лідера одного з хасидських дворів, і та, захоплено привітавшись із нею, повідомила продавцям, з ким має честь. Не завершивши покупок, ребецен пішла з магазину й більше ніколи в ньому не з’являлася.

Те, що ми знаємо про ребецен Хаю-Мушку, розповіли після її смерті люди, близькі до родини Ребе або ті, хто працював у його домі. Вони, зокрема, повідали про надзвичайні стосунки між подружжям. У ті ночі, коли Ребе затримувався на фарбренгенах або приймав людей, а це інколи тривало до світанку, ребецен не лягала спати, чекаючи на нього. В останні роки, страждаючи від тяжкої хвороби, робила все, щоб приховати це від чоловіка. І це при тому, що євреї з усіх кінців світу розповідали йому про свої біди й просили благословення. Один із близьких запитав ребецен, чому вона не попросить у свого великого чоловіка благословення на одужання. «Мені важливо не засмучувати його», — була відповідь.

Якось група хабадських жінок надіслала ребецен букет квітів до дня народження, а разом із ним — конверт з іменами людей, які потребували благословення. Секретар передала букет ребецен, а конверт — Ребе. Той прочитав на конверті ім’я дружини й запитав, чому його принесли йому. Секретар пояснив, що в ньому лежить список людей, які потребують благословення. «Ну то вона теж може благословляти», — цілком серйозно відповів Ребе.

Ребецен називали доброю чарівницею єврейського світу. Вона надавала допомогу тисячам нужденних, робила це щиро й відповідально. Словом, була взірцем того, якою має бути єврейська дружина.

Якось до ребецен в гості прийшла хасидська пара. Іхні маленькі діти пішли мандрувати квартирою. Повернувшись до вітальні, один із них запитав: «А де ж ваші діти?». Інший, почувши запитання брата, відповів: «Ти ж бачиш, іграшок ніде немає. Напевно, діти виросли й поїхали». Батьки знітилися, почувши таке нетактовне запитання. Ребецен же помовчала, обійняла малюків і сказала: «Ось ви і є мої діти». Іншого разу на таке саме запитання відповідь була: «Усі хасиди — мої діти».

Відхід…

В останній тиждень перед смертю ребецен зателефонувала всім своїм близьким і знайомим і з кожним довго розмовляла, ніби знала… Відчувши слабкість, викликала лікаря. Після огляду їй запропонували лягти до лікарні на обстеження. Наступного дня вона туди приїхала. Черговий лікар почав заповнювати анкету, ставив запитання. Ребецен попросила пити. Їй принесли склянку води. Вона промовила благословення, зробила ковток і зблідла. «Усе гаразд?» — запитав лікар. Вона кивнула. За кілька миттєвостей знову зблідла. Лікар знову запитав: «Усе гаразд?». Але вона не відповіла… Це був вечір напередодні 22 швата (10 лютого) 1988 року.

Похорон відбувся наступного дня. Провести ребецен в останню путь прийшли 15 тисяч осіб.

Невдовзі в усьому світі почали відкриватися єврейські освітні заклади для жінок і дівчат, що носять її ім’я. Є такий і в нашому місті — махон «Бейс Хая-Мушка».

Щороку в місяці шват на пам’ять про ребецен Хаю-Мушку в Нью-Йорку проходить всесвітній з’їзд (кінус) посланниць Ребе. Її образ є для них і для багатьох інших єврейських жінок прикладом самопожертви та скромності. Ця жінка розділила зі своїм народом усі найтяжчі події минулого століття.

За матеріалами інтернету підготував

Ігор МАНЕВИЧ