Пам’яті Залмана Градовського. Попіл Освенцима

Народився в містечку під Гродно. Коли прийшли німці,  йому було трохи більше тридцяти. Вся сім’я загинула в Освенцимі. Окрім нього: молодий, здоровий, він був потрібен Рейху живим. До пори…

Тому його включили до табірної зондеркоманди, яка обслуговувала весь конвеєр смерті. Саме ця команда з ув’язнених євреїв витягувала трупи з газових камер, завантажувала в крематорій, вивантажувала та ховала попіл – те, що залишалося від нещасних. Кожен із них розумів, що приречений, – рано чи пізно вони пройдуть цим самим скорботним шляхом. Але вони вирішили інакше, і
7 жовтня 1944 року смертники підняли повстання в Біркенау, де цілодобово працювали чотири з п’яти табірних крематоріїв. Одним із двох керівників повстання був Залман Градовський.

Члени команди здобули не лише зброю, а й вибухівку – вони підірвали один крематорій, який так більше й не запрацював. Ніхто не сподівався вижити. Усі були вбиті або страчені. Градовський загинув у нерівному бою.

Але ще до повстання він здійснив неможливе в тих умовах. Майже рік вів щоденник та інші записи про те, що відбувалося в цьому пеклі, ставши грізним і неупередженим обвинувачем табірного жаху. І друге, не менш важливе й дивовижне – Градовському вдалося надійно сховати написане, зберігши все для нащадків.

До нас дійшли дві його рукописи мовою їдиш. Вони вперше побачили світ у 70-х роках. Українською чи російською, звісно, не публікувалися. Їх виявив разом із перекладом історик Павло Полян.

Ось уривок із рукописів Залмана Градовського:

«Я написав це, перебуваючи в “зондеркомандо”. Я хотів залишити ці, як і багато інших, записки на згадку для майбутнього мирного світу, щоб він знав, що тут відбувалося. Я закопав це в яму з попелом, як у найбезпечнішому місці, де, ймовірно, будуть проводити розкопки, щоб знайти сліди мільйонів загиблих. Але останнім часом вони почали замітати сліди, і там, де був лише попіл, вони наказали розмолоти його на дрібний порошок, вивезти до Вісли й пустити за течією. Багато ям ми викопали. І тепер дві такі відкриті ями знаходяться на території крематоріїв 1–2. Декілька ям ще повні попелу. Вони про них забули або приховали від вищого начальства, оскільки наказ був – знищити всі сліди якнайшвидше, а не виконавши його, вони вирішили це приховати. Таким чином, є ще дві великі ями попелу в крематоріях 1–2. Але багато попелу сотень тисяч євреїв, росіян, поляків засипано й запахано на території крематорію. У крематоріях 3–4 також залишилося трохи попелу. Там його одразу перемелювали й вивозили до Вісли, бо територію займали «місця для спалювання». Книжка, як і інші, лежала в ямах і ввібрала кров, залишки напівзгорілих кісток і шматків плоті. Запах можна впізнати одразу. Дорогий шукачу, шукай скрізь. На кожному клаптику землі. Там закопані десятки моїх та інших документів, які проллють світло на те, що тут відбувалося. Тут також закопано багато зубів. Ми, робоча команда, розсипали їх якнайдалі територією, щоб світ знайшов живі сліди мільйонів убитих. Ми самі не сподіваємось дожити до моменту свободи. Попри гарні новини, які до нас доходять, ми бачимо, що світ дозволяє варварам широким жестом знищувати залишки єврейського народу. Ми, «зондеркомандо», давно хотіли покінчити з нашою жахливою роботою, продиктованою страхом смерті. Ми хотіли зробити велику справу. Але люди з табору, частина євреїв, росіян і поляків, усіма силами стримували нас і змусили відкласти повстання. День близький – можливо, сьогодні або завтра.Я пишу ці рядки в момент найбільшої небезпеки й збудження. Нехай майбутнє винесе над нами вирок на основі моїх записів, і нехай світ побачить у них хоча б краплю страшного світла смерті, в якому ми жили».

Залман Градовський. 06.09.1944

Гірко й боляче читати зітхання безстрашного в’язня про незрозумілу для нього бездіяльність союзників щодо концтаборів – місць масового знищення мільйонів невинних людей, передусім євреїв.

Навіть перебуваючи в таких екстремальних, нелюдських умовах, Зал­ман не міг змиритися з цією абсурдною ситуацією.

Байдужість? Безсердечність? Так, але не лише це. На жаль, переважали певні «політичні інтереси».

З яких міркувань авіація союзників не бомбила залізничні колії, якими вдень і вночі переганяли товарні вагони з «контингентом» табору? Чому не знищували з повітря печі й газові камери – цей безперервний конвеєр смерті, що мав продуктивність близько 4,5 тисячі трупів на добу?

Досі незрозуміло, чому концтабори та великі гетто ігнорували учасники руху Опору, партизанські загони?

Відомі випадки, коли окремі відчайдушно мужні люди інкогніто проникали в ці місця, знайомилися з ситуацією й так само нелегально покидали їх. Потім, ризикуючи життям, добиралися до керівників єврейських громадських організацій і повідомляли їм про жахливе становище їхніх співвітчизників.

Друга світова війна ще зберігає чимало таємниць…

Підготував Ігор Маневич