Театр ДГУ: «Січеславна-2025» та інші перспективи

Одна з них – «СНЕ» за п’єсою художнього керівника Театру ДГУ Григорія Гельфера. Про виставу ми детально розповідали ще рік тому. А напередодні фінального показу «СНЕ» розпитали Григорія Аркадійовича про участь у фестивалі, майбутні прем’єри та творчі плани.

– Прем’єра вистави «СНЕ» відбулася рік тому. Що було потім?

– З травня минулого року ми показали «СНЕ» на нашій сцені близько 10 разів. Крім того, відбулася прем’єра вистави на малій сцені у Дніпропетровській філармонії ім. Л. Когана. Отже покази «СНЕ» відбувалися щомісяця. Я вважаю, що у нас вийшла міцна вистава. Свого глядача вона знайшла. Відгуки про виставу позитивні – як з боку глядачів, так і з боку експертів.

Після того, як ми виставили «СНЕ» на конкурс «Січеславна-2025», оцінку виставі дала експертна рада з представників різних теат­рів нашого регіону: Дніпра, Кривого Рогу, Кам’янського, Запоріжжя. Це був незалежний, неупереджений погляд на виставу ззовні. Експерти тепло відгукнулися про нашу роботу, і в підсумку до шорт-листа конкурсу «СНЕ» було включено.

– Як виникла ідея подати заявку на участь у «Січеславні-2025»?

– Це не стільки ідея, скільки природний процес. У Театра ДГУ легендарне минуле. Але зараз ми – міський театр і розширюємо свій репертуар. «СНЕ» – наша перша велика класична теат­ральна постановка. Участь у фестивалі-конкурсі «Січе­славна-2025» – це просто нагадування, що ми є театром, і що у нас є своя вистава. Звичайно, було хвилювання, – адже класичні постановки для нас – новий жанр. Але театральна спільнота прий­няла нас дуже тепло. Тепер слово за професійним журі.

– А яких результатів ви очікуєте від участі у фестивалі-конкурсі?

– У театральних конкурсах головне не перемога, а участь, тобто можливість заявити про себе і залучити нових глядачів. Присудження місць – прерогатива журі. Хоча в рамках «Січеславни-2025» призові місця традиційно будуть присуджуватися в різних номінаціях. Тому є надія, що в якійсь із номінацій буде відзначений і «СНЕ».

Але, повторюю, для нас головне – не призи, а кількість людей, які побачили наші вистави і у яких залишилися приємні спогади про них. Наприклад, у Гельсінкі в рамках «Днів Дніпра», які стартують через кілька днів, ми представимо на суд публіки театральний ескіз про Вадима Сідура. Повноцінна вистава про Сідура теж буде, але пізніше. Зараз вона на стадії підготовки. Ставить виставу режисер-постановник, добре відомий дніпрянам, – великий друг нашого театру Володимир Петренко. «СНЕ», до речі, теж його режисерська робота.

– Фестиваль-конкурс завершиться. Що далі?

– Одне можу сказати точно – «СНЕ» як вистава відбулася. Тож театральне майбутнє у неї точно є. Наприклад, на червень у нас запланована поїздка до Нетанії, яка для Дніпра є таким самим містом-партнером, як Кельн чи Гельсінкі. Одна з цілей поїздки – обговорити проведення в Нетанії «Днів Дніпра». І є дуже висока ймовірність, що виставу «СНЕ» ми зможемо показати нашим ізраїльським друзям. Тобто саме там, де відбувається дія нашої вистави, – «майже біблійна історія про Мойсея, Палаючий Кущ, норовливих євреїв і підступних єгиптян».

– А на якому етапі перебуває п’єса про Вадима Сідура?

– Сподіваємось, прем’є­­ра вистави про Сідура відбудеться восени. Можливо, вже у вересні.

Щодо інших проектів, свого часу чекає п’єса про Хаїма Грановського. Крім того, цього року я написав ще дві невеликі п’єси. Одна з них присвячена Валер’яну Підмогильному. Це наш земляк, видатний український письменник, один із найяскравіших представників «Розстріляного Відродження», який став жертвою сталінських репресій. П’єса про нього і про «Розстріляне Відродження». Загалом, драматургічні роботи я намагаюся присвячувати людям, пов’язаним із Дніп­ром, – маємо відповідати: абревіатура ДГУ в назві нашого театру – це ж «Дніпро – гордість України».

Друга п’єса, «Мамаша Кураж і снайпер Лютий» – ви, мабуть, перший, кому я про неї розповідаю, – теж присвячена дніпрянину, Олександру Мельнику. Це випускник істфаку нашого університету, який загинув на війні. Його загибель наштовхнула мене на думку написати п’єсу про Мамашу Кураж.

– Надихнулися п’є­сою Брехта?

– Я б навіть сказав, що це своєрідний сиквел – продовження відомої п’єси Брехта. Сюжет моєї п’єси будується на тому, що Мамаша Кураж потрапляє в наш час і зустрічається з представником сучасного українського покоління, снайпером Лютим. У результаті між героями виникають драматичні взаємини. Мамаша Кураж втратила на війні найдорожче – усіх своїх дітей, але без війни жити не може, тому що вона її годує. Але зустріч із Лютим вона сприймає як подарунок Всевишнього, своєрідну компенсацію за втрачених дітей. На цьому тлі й виникає конфлікт. Снайпер Лютий теж учасник війни. Але у нього є чітка мета, він знає, заради чого і з ким воює. Це освічена людина, він закінчив істфак і добре розуміє Мамашу Кураж. А ось вона не розуміє причин сучасної війни, не розуміє, що рухає людьми, які взяли до рук зброю. Снайпер Лютий допомагає їй у цьому розібратися. Але, звісно, такі п’єси краще сприймати у сценічному втіленні. На пальцях усього не поясниш.

– У такому разі, чекатимемо прем’єри. Дякую за інтерв’ю.

Бесіду вів

Валентин Хорошун