Римма Аронова: «Не люблю рутини, мені потрібна дія»

Крім того, що Римма Семенівна має науковий ступінь кандидата педагогічних наук, вона цікава людина та чарівна жінка.

– Пощастило народитися у батьків, які, ось уже 66 років люблять один одного і мене, – розповідає Римма Семенівна. – Папа, Семен Павлович Іскольд, минулого року йому виповнилося 95 років. Мама, Лілія Айзиківна, скоро відзначатиме 88-річчя. Папа родом із Ротендорфа, старовинного єврейського села
у Запорізькій області. Звідти його батько і мій дід 42-го пішов на фронт і загинув у Білорусії. Пройшла всю війну в авіаційному полку і сестра діда. Інший дідусь, мамин батько, у війну служив начальником евакуаційно-санітарного потягу, яким він вивіз з майже окупованого фашистами Дніпропетровська свою родину. Тим самим врятував дружину з трьома маленькими дітьми, в тому числі з моєю майбутньою мамою, від гіркої долі, яка спіткала багатьох наших єврейських родичів, розстріляних у Дніпрі.

З дитинством у мене пов’язані найтепліші та найрайдужніші спогади. Часто батьки проводили зі мною, так би мовити, розмовні вечори. Мама розповідала про своє дитинство в евакуації в Узбекистані, про нелегке життя-буття в кибитках, що кишіли скорпіонами, про доброту та милосердя місцевих жителів. Тато розповідав про життя в колгоспі, про службу в армії. Любила рідкі вихідні тата, коли мама готувала щось смачненьке. Подобалися піонерські табори,  куди їздила
з великим задоволенням.

– Традиційне питання: коли почали сприймати себе єврейкою?

– Неусвідомлено, як само собою зрозуміле, – з малечку, бо батьки ніколи цього не приховували. А усвідомлено – коли мені про це нагадували. Страху не було, а ось друзів зав­жди було багато. Нав­чалася непогано, будь-який предмет давався легко, але тяжіла до гуманітарних. Дуже любила читати, часто за рахунок математики та фізики.

– У сім'ї дотримувалися єврейських традицій?

– Тоді батьки відрізнялися від середньостатистичної радянської сім’ї лише національністю. Але у вихованні дітей суворо дотримувалися єврейських традицій. Впевнена, лише завдяки такому вихованню багато євреїв стали успішними. Наприклад, мені батьки дозволяли пробувати, шукати себе в музиці, спорті, у десятку гуртків, навіть в театральному… Тато, бабуся та тітка непогано знали ідиш. Коли збиралися разом, часто розмовляли,  а тітка навіть співала на ідиші пісні. Батьки, звичайно, знали про шабат, кашрут, Песах, інші єврейські свята, але практично не дотримувалися. Натомість – фарширована риба, приготовлена мамою під татовим керівництвом, була присутня на всіх сімейних урочистостях. Нині ця сімейно-гастрономічна традиція перейшла до мене. Наприкінці 90-х тато вийшов на пенсію, почав відвідувати синагогу, став активним членом єврейської громади. Ось тоді, не тільки в батьківському, а й у нашому домі стали регулярно з’являтися маца, свічки, менори.

– Ким ви хотіли стати, ким бачили себе в юності?

– Як не дивно, – біологом, археологом, адвокатом і навіть літературознавцем… Словом, будь-ким, тільки не педагогом. На юриста треба було їхати до іншого міста, і цей шлях відпав. Подруга вмовила вступати до педучилища. За іронією долі, подружка не вступила, а я пройшла.

– Можна сказати: випадковість, іронія долі визначила ваш життєвий шлях.

– Саме так. Навчалася на відділенні дошкільного виховання. Під час проходження нав­чальної практики у дитячих садках виявилася досі прихована здатність налагоджувати контакт із дітьми.  Мої перші кроки дипломованого педагога-вихователя – шкільний вчитель шестирічок у групі продовженого дня. Робота в школі затвердила мене у правильності обраного шляху в галузі освіти. Але захотілось більше знати та вміти, та я продовжила навчання у Бердянському педі­нституті. Паралельно влаштувалася до рідного педучилища секретарем заочного відділення. Здобувши вищу освіту за спеціальністю «дошкільна педагогіка та психологія», почала викладати.

– А що включає дошкільна педагогіка?

– У дошкільній педагогіці існує безліч методик. Наприклад, як навчати дітей математики, як розвивати мову, як доступно сформувати
в дітях поняття про устрій світу… Як роздивитися
в дитині здібності та допомогти їх розвинути. Це мистецтво виховання дітей стало предметом моєї зацікавленості та викладання.

З 1995-го по 2000 рік працювала викладачем, наступні шість років – завідувала заочним відділенням, у 2007 році стала заступником директора з навчальної роботи. Ці призначення стали для мене визначальними не тільки у моїй педагогічній кар’єрі, але й в кар’єрі керівника. Адже у коледжі, де працювало понад сто викладачів, мене пам’ятали студенткою. Уявляєте, скільки потрібно було докласти зусиль, щоб довести, що ти гідна керівних посад. Тим більше що педагогічний коледж під час мого перебування був одним із найбільших середньо-спеціальних навчальних закладів області. Мені подобалися всі посади, на яких працювала. Адже знала кожен «гвинтик» у своїй роботі, бо пройшла шлях від студентки та викладача до завідувачки відділення та заступниці директора з навчальної роботи. Загальний стаж моєї роботи в коледжі – 25 років, у тому числі дев’ять років на посаді заступника директора.

– Крім усього іншого, у вас є науковий ступінь.

– В якийсь момент я зрозуміла: те, чим зай­маюсь, я вивчила досконально та придбала відповідну компетенцію. А хотілось рости далі. Тому вступила в Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук в Києві. Після закінчення здобула спеціальність «керівник закладу освіти». Навчальний процес був цікавим, склад викладачів – відмінним, результат мені сподобався, і це пробудило
в мене бажання зайнятися наукою. Там же вступила до аспірантури. Тему дисертації взяла безпосередньо пов’язану з моєю роботою – розробка моделі формування професійної компетентності майбутніх вихователів в педагогічному коледжі. Мені хотілось модернізувати систему підготовки вихователів, зробивши її більш сучасною, змістовною, студентоцентрованою. Адже вихователь – перша людина поза сімейним колом, яка зустріне дитину та почне її формування як особистості. Якщо хтось гадає, що вихователь – це просто, – повірте, це не так. Вихователь  – це серйозно та відповідально. Ні в якому іншому віці людина не переживає такого бурхливого розвитку й таких стрибків зростання, як від народження до 6 років.

– Мабуть, ваші педагогічні ідеї, сподівання вдалося реалізувати лише ставши ректором «Бейт-Хани»?

– Пропозиція про ректорство мені надійшла 2016 року. До речі, вперше мене запрошували до «Бейт-Хани» викладати ще 1995-го, у рік відкриття. Я резонно відмовилася, бо тільки-но закінчила педінститут і практично не мала педагогічного досвіду… Вдруге прийняла пропозицію від президента та одного з засновників «Бейт-Хани» р. Меїра Стамблера цілком свідомо. Мені було до душі ті цілі, що ставили переді мною: розвиток інституту, відповідність сучасним стандартам освіти, створеня іміджу, організація науково-практичної діяльності, підтримка й популяризація традицій єврейського виховання, єврейського життя.

– Як вас тут прийняли?

– Дуже дружелюбно. Звичайно, мені довелося звикати до нової обстановки, традицій, що склалися в колективі.

– Що вдалося здійснити та плани на майбутнє?

– Ми отримали ліцензію Міністерства освіти та науки України на підготовку магістрів. Це означає, що «Бейт-Хана» стала навчальним закладом вищої освіти, що готує і бакалаврів, і магістрів у сфері початкової освіти та психології. У планах – відкриття магістратури дошкільної освіти та аспірантури. Випускники «Бейт-Хани» отримують дипломи про вищу освіту державного зразка, а їх власники вносяться до єдиної електронної бази вищої держосвіти.

Дипломи нашого інституту, в відповідності до світових конвенцій, визнаються у всьому світі. Саме тому в нас навчаються студенти з Франції, Ізраїлю, інших країн. А введене в практику дистанційне навчання, створення контенту для асинхронного навчання дозволяють навчатися студентам зі США, Австралії.

Додаткову можливість нашим студентам дає програма «Вчитель діаспори». Вона представлена на сайті інституту. Наші студенти конкурентоспроможні, оскільки отримують не лише професії педагога або психолога, а й готові до роботи в єврейській діаспорі будь-якої країни світу. Це забезпечує їм знання івриту, методики його викладання, єврейських традицій, етики юдаїзму.

На базі інституту відкрили гуманітарний профільний ліцей ім. Хаї-Мушки Шнеєрсон, який входить до освітнього холдингу «Бейт-Хани». У ньому можуть навчатися і дівчатка, й хлопчики з 8-го по 11-й клас.

Ще є безліч задумів, до реалізації яких ми прагнемо.

– Більш широку розповідь про унікальність «Бейт-Хани» ми приурочимо до 30-ї річниці її утворення. А зараз трохи про вашу родину, захоп­лення…

– З майбутнім чоловіком познайомилася ще студенткою, в театрі, і в минулому році відсвяткували 35-річчя спільного життя. В нас чудова доросла донька, та в неї вже своя гарна родина. Мої захоплення – книги, музика, мандрівки – словом все, що хвилює та радує душу

Розмовляв

Євген ЄВШТЕЙН