ДГУ: театр двох тисячоліть

Свій 30-річний ювілей театр відзначив наприкінці травня. У серпні прийшла черга ретроспектив, спогадів та авторських зустрічей з «батьками-засновниками» – Григорієм Гельфером та Євгеном Гендіним. Назва заходу витала в повітрі, чим організатори не забули скористатися. Хронометрично «Два тисячоліття театру ДГУ» вилилися у двогодинний марафон. А заразом – в одну із найяскравіших подій останнього часу в дніпровській тусовці поціновувачів справжнього мистецтва, гумору та таланту. Ми, звісно, такий шанс упустити не могли.

Проте переказ своїх вражень почнемо з кінця.

У свій ювілейний рік театр не втомлюється підносити глядачам сюрпризи. Кілька місяців тому репертуар театру поповнився великою повноцінною виставою за п’єсою Григорія Гельфера «СНЕ» – «майже біблійною історією» про вихід євреїв з Єгипту. У новому театральному сезоні, який традиційно стартує у вересні, за словами Євгена Гендіна, глядачі знову побачать і «СНЕ», і унікальну імерсивну моновиставу «Пані Блаватська» – постановку у формі реального чаювання на 12 персон-глядачів.

Місто відомих людей

«Вже кілька років я не розлучаюсь із мрією – поставити серію вистав, присвячених відомим людям, життя яких було пов’язане з нашим містом. Олена Блаватська, безумовно, із цієї категорії людей. Могутня постать, філософ-містик світового рівня, що створила теософію. Історію, яка у результаті перетворилася на моновиставу, ми задумали спільно з керівником театру «Вірим» Володимиром Петренком. П’єса написана на основі щоденників Блаватської. У спектаклі її роль виконує Олена Володіна, яка на свою героїню схожа не лише на сцені, а й у житті»,

– розповідає Григорій Гельфер.

Прем’єра «Пані Блаватської» у Дніпрі відбулася три роки тому і була тепло зустрінута глядачами. П’єса «СНЕ» – взагалі достойна сцен великих театрів. Впевнені, не розчарують дніпрян і нові вистави Театру ДГУ.

У найближчих планах театру, за словами Григорія Гельфера, дві теат­ральні прем’єри. Обидві – про видатних уродженців Катеринослава. Одна з п’єс уже написана.

«Є задум – поставити виставу про Хаїма Грановського. Він народився в нашому місті наприкінці позаминулого століття. Потім вивчився на художника, переїхав до Парижу, став відомою людиною, товаришував з Модільяні і Пікассо. Під час окупації Франції попав під облаву, був інтернований до концтабору і страчений в Освенцимі. Сподіваюсь, незабаром п’єса буде представлена на сцені»,

 – підкреслює худрук Театру ДГУ.

Друга вистава, прем’єрний показ якої в театрі планують організувати до кінця року, – про Вадима Сідура. Урочисті заходи, присвячені 100-річчю скульптора, у Дніпрі, як відомо, вже пройшли. Але насправді естафета подій, пов’язаних з видатним дніпрянином, триває. І повноформатна вистава про Сідура має всі шанси стати яскравим фінальним акордом святкування 100-річного ювілею майстра.

Робота над п’єсою про Сідура зараз у самому розпалі. Пишуть її Григорій Гельфер і Євген Гендін – спільно.

З вершини «Менори» все чутно!

А  взагалі голоси акторів справжнього театру, як відомо, чути за тисячі кілометрів. Голоси акторів Театру ДГУ – точно. Особ­ливо, коли звучать вони з оглядового майданчика на даху дніпровської «Менори». Цей вокальний експеримент ДГУ успішно провів ще у 2018 році, коли Ізраїль відзначав своє 70-річчя – Театр відгукнувся на урочисту подію спеціально написаною з цієї нагоди піснею «Обращение Днепра в Израиль». Щоправда, тоді колектив більше позиціонував себе не як театр,  а як Кабаре «Веселий ПесецЪ». Але це не важливо. Важливо, що кліп «Обращения» було знято саме на даху «Менори». І до адресата воно, звісно, дійшло: в Ізраїлі пісню почули. Тим більше, що у зйомках кліпу взяв участь головний рабин Дніпра та Дніпропетровської області р.Шмуель Камінецький. А він, як нескладно здогадатися, з рядового приводу на дах «Менори» не піднімається.

Що ж  до самих артистів, судячи зі слів пісні, вони з вершини головної будівлі Єврейської громади Дніпра примудрилися навіть заглянути за обрій:

«Увидишь все ты с этой точки.
И даль, и высь, и ширину.
А если встать тут на носочки,
Увидишь ты одну страну…
Ах эта пряная страна,
как удивительно юна.
Всего ей 70. Привет!
Плюс 3-4 тыщи лет».

До речі, реб Шмуель Камінецький взяв участь у зйомці ще одного знакового у творчості ДГУ кліпу – «Детка, это Днепр!», який майже одразу набув статусу неофіційного гімну міста. Насправді це відмінна риса колективу – якщо вже творити, то яскраво, красиво і «на віки».

Показовий випадок стався 2015 року після прем’єри пісні-кліпу «Бар Тагіл».

«Ми вже відчували, що йде війна, що відносини з нашим божевільним сусідом будуть тільки погіршуватися, і написали пісню. Сюжет пісні простий: завсідникам російського бару «телевізор дає наказ:… Їдьте, хлопчики, на Донбас». По суті ж, автори, спародіювали російську пропаганду того періоду – про «розіп’ятих хлопчиків», криваву хунту тощо»,

– уточнює Григорій Гельфер.

Приспів пісні звучить так:

«Секс – потом, пиво – потом,
Враги, ребята, подожгли наш дом,
Они у себя подожгли наш дом,
И мы туда все гасить пойдем».

На самих тагільчан твір справив приголомш­ливий ефект. Міський сайт Нижнього Тагіла – а від Дніпра до цього уральського міста, між іншим, 2,5 тис. кілометрів – навіть присвятив пісні окрему статтю, головним посиланням якої стало риторичне запитання «А про нас за що?». Ось вона, сила справжнього мистецтва!

Гамлетів багато не буває

За роки свого існування Театр ДГУ пережив кілька трансформацій. Спочатку це була команда КВН ДГУ, сформована майже 40 років тому – 1987 року. Проте вже тоді колектив тяжів до театральних форм та смислів мистецтва. Один із ранніх номерів колективу Олександр Масляков після перегляду так і охарактеризував: «Це не КВН». В результаті фраза стала крилатою. А учасники команди КВН ДГУ ще частіше стали створювати «не КВН», і нарешті заслужили від Маслякова ще один епітет: «Це взагалі якийсь театр», як він класифікував номер «Емманюель». Закінчилося все підготовкою великого номера, який на сцені КВН так і не було показано. Зате в репертуарі колективу з’явився власний «Гамлет».

«Після виступу з номером «Еманюэль» ми вирішили: якщо нас вже «обізвали» театром, то ми й вчиняти маємо відповідні речі. А будь-який справжній театр повинен ставити «Гамлета». На тому й порішили. У нашому колективі було сім акторів. Отже, сім Гамлетів, кожен – з черепом в руці. І одна Офелія, бо дівчина в колективі була тільки одна – Ірина Йолкіна. Робота, дійсно, вийшла величезна, суто театральна – тривалістю аж 17 хвилин. Ми привезли номер на фестиваль КВН. Масляков терпляче його переглянув і підсумував: «Обов’язково покажіть це… у себе в Дніпропет­ровську». На фестиваль наш «Гамлет» тоді не потрапив, але до поради ми прислухалися. Так в 1994 році в місті і народився «Театр КВН ДГУ»,  відкриття якого перетворилося в потужний захід. До нас приїхало багато гостей, навіть Олександр Ширвіндт»,

– згадує Григорий Гельфер.

Був КВН, да весь вийшов

Втім, і «Театр КВН ДГУ» згодом еволюціонував. Спочатку – у 2012 році – у Кабаре «Веселий ПесецЪ», а у 2024-му – в «Театр ДГУ», все без «префікса-суфікса» «КВН» у назві. Більше того, колектив, по суті, провів ребрендинг.

«ДГУ – це абревіатура: Дніпро – Гордість України. А КВН з назви вилучили, тому що ці три літери асоціюються з передачею, яка нам давно вже не близька. І можна навіть сказати – ворожа»,

– підкреслює Григорій Гельфер.

Що особливо примітно, колектив Театру ДГУ, як виявилося, має справжній пророчий дар. Перші проблиски його виявилися ще 1990 року, коли команда КВН ДГУ виступила з номером «Біловежська Пуща» на мелодію однойменної пісні – за півтора року до відомих біловежських подій.

1992 року в номері «Пісня про щастя» дніпровці пророкували вже багато всього різного, зокрема, олімпійську невдачу в Барселоні Сергію Бубці. У 1992 році він знаходився у чудовій спортивній формі,  встановив три світові рекорди, підкорив висоту 6,13 м. А на Олімпіаді не зміг стрибнути навіть на 5,7 метра. Тобто, прорахувати,  що він залишиться без медалі було неможливо. Пророцтво в чистому вигляді.

«Це були важкі часи, але пронизані оптимізмом, надією що попереду – якесь світле майбутнє, і все буде класно. Оцей оптимізм ми й вклали в нашу пісню. На жаль, він виявився не таким вже й виправданим, але відображав стан нашої душі»,

– додає Григорій Гельфер.

Є на сцені свої пророки

До речі, без пророцтва не обійшлося і у знаковому «Гамлеті» ДГУ. Є в ньому такі рядки:

«Войдут ли в Тамбов украинские танки?
Начнет ли Россия пулять в Украину?
Но трудно представить…Да, трудно, но можно.
И это пугает».

Повторимо. Написаний цей монолог тридцять років тому, коли навіть фантастам картина «пуляння» Росією в Україну видавалася надто фантастичною. Подібні пророцтва, мабуть, і є маркерами справжнього мистецтва.

«Я не можу сказати, що ми тоді написали це тільки для червоного слівця, що це просто стіб. Було й якесь внутрішнє відчуття. Ми маємо ще один номер, написаний приблизно в той же час: «Прощання російської горілки з українським салом». У ньому горілка звертається до сала зі словами: «Ой, боюся, заведеш собі гривні». А сало відповідає: «Чую, ти мені наставиш ракети»»,

– згадує Євген Гендін.

Хто на початку дев’яностих міг уявити, що ці слова виявляться пророчими? Тож  не дивно, що у Театрі ДГУ ймовірність виникнення другого українського Майдану теж окреслили заздалегідь – ще за півтора роки до подій осені 2013 року. У репертуарі колективу є номер «Я пам’ятник собі», написаний у квітні 2012 року. Дійові особи – Пушкін та портрет Віктора Януковича.

Фраза з тексту номера:

«Еще один звонок,
и – опа! – декабристы,
причем не будут ждать
ребята декабря».

Воістину, у справжньому жарті частка правди набагато більша, ніж у стрічках новин та прогнозах титулованих політологів.

Але закінчимо ми таки оптимістичною нотою.

«Історія виходу євреїв з Єгипту видалася мені співзвучною нашому часу, –.– Єврейський народ тоді пройшов довгий і важкий шлях, але своєї мети досяг – знайшов землю обітовану»,

— пояснює Григорій Гельфер, як у нього виник задум написати п’єсу «СНЕ».

Так от, хотілося б вірити, що і п’єса «СНЕ» стане пророчою – для всіх нас.

Валентин Хорошун