Барди співають про євреїв

У кінці 1950-х — на початку 1960-х років, у період «відлиги», почав поширюватися рух авторської пісні. Цьому сприяла поява побутових магнітофонів — виникли «магнітвидави» й «квартирники» (домашні концерти). Авторські пісні часто мали протестний характер. Також «відлига» відкрила єврейську тему віршем Євгена Євтушенка «Бабин Яр» (1961). Хоча слід зазначити, що першим на цю тему написав Микола Бажан у 1943 році у вірші «Яр».

Поширився рух клубів самодіяльної пісні (КСП) та клубів авторської пісні. До 1980 року їх було закрито. Проводилися фестивалі авторської пісні, найвідоміший — Грушинський, під Самарою. У 2000-х роках він збирав до 200 тисяч гостей.

Фестивалі проходили і в Дніпрі. Так, у жовтні 2017 року на фестивалі виступали понад 20 українських бардів.

Засновниками сучасного жанру авторської пісні були Олександр Галич, Булат Окуджава та Володимир Ви­соцький. Усі вони були пов’язані з гітарою.

Олександр Аркадійович Галич (Олександр Аронович Гінзбург) народився в Катеринославі в 1918 році. З 1923-го родина жила в Москві. З восьми років він відвідував гурток Едуарда Багрицького. Вступив до Літінституту, залишив його, перейшов у студію Станіславського. Потім відвідував театр-студію Арбузова.

У роки Другої світової війни працював у фронтовому театрі. За 20 повоєнних років було поставлено 80 його п’єс. Пісня з вистави «Походный марш» — «До свиданья, мама, не горюй…» стала шлягером. У ті ж   роки писав сценарії та брав участь у створенні низки фільмів, зокрема «Верные друзья».

На початку 60-х з’явилися його перші авторські пісні. «Кадиш» — пам’яті Януша Корчака, «Памяти Бориса Пастернака», «Облака». Програмна пісня «Старательский вальсок»:

«Сколько раз мы молчали по-разному,

но не против, а за.

Вот как просто попасть в палачи…»

Будучи в гостях у Соломона Міхоелса напередодні його поїздки до Мінська,  де той загине від рук чекістів, Галич побачив фотографії повстання у Варшавському гетто. Він пообіцяв Міхоелсу не забути про це і написав пісню «Поїзд»:

«Уходит наш поезд в Освенцим.

Сегодня и ежедневно».

Лунали його пісні «От беды моей пустяковой», «Баллада о вечном огне», «Реквием по неубитым», «Засыпая и просыпаясь», «Предостережение» («Ой! Не шейте вы, евреи, ливреи»), «Песня исхода» — про виїзд із СРСР, «Песок Израиля»:

«Гори, гори, моя звезда,

шестиконечная звезда!

Гори на рукаве и на груди».

Радянська влада змусила його покинути країну. Жив у Парижі, де й помер за дивних обставин. Справу про його смерть засекречено до 2027 року.

Галич писав:

«Я поэт. Я пишу свои стихи, которые притворяются песнями, а я также притворяюсь, что их пою»…

Булат Шалвович Окуджава (1924—1997). Батько — грузин, з єврейським іменем Шалва (від «Шалом»), мати, за деякими даними, єврейка. Обох було репресовано.

Прадід по батьковій лінії, колишній кантоніст,  —  пише Окуджава,  — після 25 років служби оселився в Грузії.

«Кто он был — то ли исконный русак, то ли мордвин, то ли еврей из кантонистов — сведений не сохранилось, дагерротипов тоже».

Та переважно в кантоністи забирали євреїв.

Окуджава воював із 1942 по 1944 рік. Репресії, єврейське походження та війна знайшли відображення в його творчості. Почав виступати з піснями у 1956 році. Перший офіційний концерт відбувся в Харкові в 1961-му. Багато виступав у літературному об’єднанні «Магістраль» (засновник і керівник — Григорій Левін). Звідти пісні Окуджави розповсюджувалися по всій країні. Багато його пісень прозвучали у фільмах. Перша платівка вийшла в Парижі у 1968 році. У СРСР — через вісім років.

Створив 32 пісні разом із композитором Іса­аком Шварцем. Написав багато прозових творів про війну, декабристів, тощо.

Еміграція євреїв, а по суті — вихід із батьківщини, не залишила його байдужим. Він писав:

«Под крики толпы угрожающей,

храпящей и стонущей вслед,

последний еврей уезжающий

погасит на станции свет».

А також інші вірші: «Над площадью базарной», «В Иерусалиме первый снег», «Тель-авивская харчевня», «Рахели», «Песенка о стекольщике».

Він зневажав антисемітів. Про це говорив в інтерв’ю російському радіо в Нью-Йорку. Це проявилося і під час його роботи у 50-ті роки у видавництві «Молода Гвардія». Він займався перекладами віршів пое­тів народів СРСР на російську мову. Окуджава залишив це молодіжне видавництво після закидів у тому, що в списку перекладачів, яким він давав роботу, були переважно російські поети-євреї. Тепер їх знають усі любителі поезії й не тільки: Юрій Левітанський, Давид Самойлов, Юлій Даніель,  Анатолій Найман. Йому тоді сказали: «У нас русское издательство… Нужна пропорция…»

Володимир Семенович Висоцький (1938—1980) народився в родині Ніни Максимівни та Семена Володимировича Висоцьких. Батьками його батька були Вольф Шломович Висоцький і Дебора Євсеївна Бронштейн. Висоцький писав: «Во мне живут гены гетто».

Деякий час жив на оспіваному ним Великому Каретному, де спілкувався з видатними людьми: Іллею Глазуновим, Василем Шукшиним, Людмилою Гурченко, Арсенієм Тарковським та іншими, які сформували його світогляд.

У 1955 році вступив до Московського будівельного інституту, який залишив у січні наступного року… Вступив до Школи-студії МХАТ, диплом отримав у 1960 році. Працював у багатьох театрах, а з 1964-го — у «Театрі на Таганці». Саме тоді розпочалася його пісенна творчість. Багато років виступав неофіційно, активно діяв «магнітвидав». Він написав понад 600 пісень.

Величезний архів якісних записів зібрав Костянтин Мустафіді, мабуть, перша людина, яка присвятила себе збереженню творчої спадщини Володимира Висоцького ще за його життя. Як друг, він особисто записав близько трьохсот пісень барда.

Закордонні поїздки стали можливими після того, як його дружиною стала Марина Владі. За життя Висоцький не дочекався публікації збірок своїх пісень. Вони виходили лише за кордоном.

Він співав для всіх і про все. Єврейські сюжети відображені в низці пісень: «Мишка Шифман», «Баллада о детстве», «Куда все делось и откуда что берется», «Вот кончился процесс» (про справу А. Синявського та Ю. Даніеля), «В Риме жили евреи Высоцкие», «Он был хирургом,  даже нейро», «Казалось мне…», «Лекция о международном положении», «Песенка о слухах», «Антисемиты».

У 1970 році, заповнюючи анкету, на запитання: «Чи хочеш ти бути великим і чому?» — він відповів: «Хочу й буду»!

До трьох бардів варто додати автора-виконавця власних пісень — Олександра Мойсейовича Городницького — першого лауреа­та премії імені Булата Окуджави. Його перші пісні з’явилися у 1953 році. Збірка «Атланты» була надрукована в 1967-му. Автор понад 50 книг. Серед них — «Остров Израиль», «Семисвечник на ветру» з віршами «Печальные евреи», «Берген-Бельзен», «Когда Михоэлса убили» та інші. У його репертуарі пісні: «У евреев сегодня праздник», «Рахиль», «Освенцим», «Беженцы», «Двадцать первый тревожный век».

Українська тема відображена в творах «Тарас Бульба» та «Майдан».

Городницький відмовився отримувати медаль «за визволення Криму» і засудив напад росії на Україну.

Підготував Олександр Бистряков

*Назви творів та цитати наведені, в основ­ному, російською мовою, якою ці твори й були написані.