Назавжди 76…

Папа Міша… 15 грудня 2023 року, о 23:45, перестало битися серце мого тата, Михайла Олександровича Каршенбаума. Я постійно думаю про нього та відчуваю його допомогу зверху.

Історія кохання моїх батьків почалася в далекі 70-ті роки. Дата весілля 24 серпня 1974 завжди була в моїй пам’яті, а з 1992 цю дату почала відзначати вся країна, як День незалежності України.

Я росла з моїм братом Олегом у чудовій люблячій єврейській родині. Папа був для мене невичерпним джерелом оптимізму та сил, він вирізнявся неймовірними якостями чесності та справедливості, делікатності та скромності.

З татовим відходом і туга по мамі посилилася, і тепер не слабшає туга за батьками. За цей рік було чимало моментів, коли мені нестерпно хотілося почути його голос.

Я б хотіла, щоб він пишався моєю сім’єю та сім’єю мого брата Олега.

За цей рік відбулися також важливі події у житті його онуків.

Його старша онука Мілочка відзначила 16-річчя. А онук Маорчик відзначив своє повноліття – 13-річчя, Бар-Міцву, та піднявся до Тори. Його довгоочікувана внучка Фрадочка пішла до першого класу! Навіть молодший онук Мирончик відзначив свій перший ювілей – 5-річчя.

Я вдячна всім близьким, які підтримують мене протягом усього року та тих тяжких восьми місяців батькової хвороби. Усіх, хто пам’ятає мого тата й цікавиться життям його дітей та онуків.

Я бажаю нам усім брати приклад із Михайла Каршенбаума. А ми, у свою чергу, у хвилини радості та безмірного щастя завжди пам’ятатимемо тата й дідуся.

Хай буде благословенна його пам’ять!

Ірина КАРШЕНБАУМ

Міша!

Ось минув рік. Рік без тебе на цій землі. Жити без тебе дивно та важко.

Пам’ятаю, як ти вчив мене кататися на велосипеді. Я впала, розбила коліна, а ти сміявся і казав, що це «бойові рани». Пам’ятаю, як ми відпочивали у Бердянську,

і ви з нашим двоюрідним братом Вітею вирішили о шостій ранку піти на рибалку. А я, звичайно, вимагала, щоб ви взяли мене з собою. Мені тоді було років із п’ять. Тато підморгнув тобі і сказав: «Погодься, вона все одно проспить». Але я не проспала – і ув’язалася за вами. Там, в Бердянську, ти потрапив під автобус прямо у нас з мамою й татом на очах. Тато витяг тебе з-під задніх коліс, маму відпоювали валер’янкою, а ти стояв і сміявся і показував свою розбиту долоньку! Б-г уберіг тебе тоді, ти був потрібний цьому світу, я в цьому абсолютно впевнена!

Пам’ятаю, як ти допомагав мені вирішувати завдання з математики. Мені іноді вистачало просто розповісти тобі умови завдання, і все ставало зрозумілим. А ще – як я просила тебе прийняти мене до вашої студентської компанії. І той день, коли ми з Мілою приїхали до тебе туди,  де ти служив у армії, я теж  пам’ятаю. А потім ви взяли мене з собою у свою весільну подорож – так теж буває!

Далі було багато всього. Ми довгий час жили у різних країнах. Пригадую, як ти зателефонував і сказав, що хочеш стати депутатом. Я тоді ніяк не могла уявити, що вийде! А в тебе вийшло! Як і багато іншого, що ти робив, попри все.

Ти зміг створити єврейську газету, коли слово «єврей» ще вимовляли пошепки. Ти завжди жив чесно, навіть якщо це було немодно чи незручно, – і залишався вірним собі.

Коли винайшли WhatsApp, ми змогли розмовляти частіше, незважаючи на відстань. А потім були круїзи, які ми провели разом – з тобою, з Аліком та Вірою. І останніми роками ми нарешті стали жити в одній країні.

Минув рік з того дня, як тебе не стало. І тільки тепер я до кінця розумію, наскільки правдиві слова: «Спустіла без тебе земля».

Світла тобі пам’ять, і хай буде благословенне твоє ім’я.

Ганна Сехан