Наум Коган – повість довжиною у життя

До основоположників російсько-єврейської літератури О. Рабіновича та Г. Богрова можна віднес­ти і творчість Н. Когана, який один із перших показав імперському суспільству життя штетла. На думку Л. Бердникова, саме тексти цих трьох письменників викликали інте­рес до євреїв у публіки, що читає. І хоча Н. Коган є автором лише однієї книги, проте його повість «У глухому містечку» була настільки своєчасною та цільною, що її появу назвали «блиском променистого метеора», що здійнявся над «широкою єврейською масою». А. Горнфельд писав, що крім літературної гідності, повість ознаменувала «культурну подію, свого роду перевал, з якого в російській белетристиці починається запровад­ження єврейських тем і мотивів».

Наум Львович Коган народився 23 серпня 1863 р. у Нікополі Катеринославської губернії. Батько Наума спочатку служив у поміщицькій економії, а потім – комісіо­нером по хлібній частині в Нікополі та Генічеську. Він поєднував у собі не тільки знання єврейського закону, а й світських наук і навіть іноземних мов, – тому його називали «веселим талмудистом» і «артистом» щодо Агади. Наум навчався у Нікопольському хедері у меламеда Ш. Яроцького, який і став згодом прототипом головного героя його повісті. Завдяки батькові, Наум вивчив російську мову та полюбив твори російської літератури.

Через складнощі в житті у Наума починають виявлятися ознаки душевного розладу, розвивається сухотка.

Після закінчення хедера Наум у 1875 р. вступив до 2-го класу Херсонської гімназії, де успішно навчався до 7-го класу. Є відомості, що через сварку з викладачем математики він був відрахований. За іншими даними, Наум покинув гімназію через сухоти. Але все ж таки він екстерном закінчив гімназію і став заробляти приватними уроками. А коли настав час вибору професії, Наум вирішив зайнятися лікуванням тварин та вступив до Харківського ветеринарного інституту. На 3-му курсі його здоров’я різко погіршилося, Наум був визнаний психічно хворим і був відрахований. Крім сухот, у Наума почався нервовий розлад, внаслідок чого він майже півроку провів у відділенні Харківської університетської клініки. Там Наум зустрів свою майбутню дружину – вона доглядала його під час хвороби. Згодом, історія їхнього кохання лягла в основу нарису, який автор присвятив «своєму кращому другові С.К.» (тобто – дружині Софії Коган).

Одужавши, він вінчається з Софією, і вони їдуть до Нікополя, де відкривають приватне початкове училище, бібліотеку та читальню. Мемуаристи називають його «рідкісним педагогом з власним розумінням дітей та, особливо, єврейської душі». Завдяки нетрадиційним для штетла методам виховання,  Когана називали «нещасним приватним учителем», який змушений умовляти євреїв, віддавати дітей вчитися світським наукам.

Нове загострення хвороби, безправ’я, бідність змусили Наума 1888 р. переселитися до Криму. Когани жили в Ялті, Сімферополі та інших місцях,  де Наум заробляв приватними уроками і писав до газет («Крим», «Кримський вісник»). Але й тут його переслідували невдачі. Так директор Ялтинської прогімназії переконав батьків не довіряти єврею навчання православних. Потім Когана вижили з місцевої друкарні, і утримання сім’ї з чотирма дітьми стало просто неможливим. Загострене почуття справедливості та суспільної участі привело Наума до літературної діяльності. Автор-початківець  «оглашал в печати алчные аппетиты, дела и делишки… всяких надутых самолюбий», і хоча виступав під псевдонімами «Самотній» або «Наумов», був виявлений і навіть побитий героями своїх оповідань.

Займатися літературною працею Коган міг лише уривками, оскільки щоденна метушня та турботи забирали весь час. Він у 1889–1890 pp. пише крім кореспонденцій, ряд віршів та дрібних оповідань. Нарисом «Доба в душевному відділенні» Коган звернув на себе увагу громадськості, яка заговорила про психологічне відкриття автора, чия похмура свідомість залишається гострою для спостережень. Критики поставили цей нарис в один ряд із «Червоною квіткою» В. Гаршина. Коли Коган дізнався про приїзд до Ялти А. Чехова, він приніс майстру на розгляд рукопис і отримав схвалення. Щодо нарису А. Чехов зауважив: «Ви писати вмієте». А згодом і в А. Чехова з’явилася його знаменита «Палата № 6»…

Вже після публікації Наум посилає свій нарис Володимиру Короленку, який відвідав Когана в Ялті в 1889 р. і став допомагати письменнику-початківцю. Коган пише твори: «Домашній вчитель», «Святочне оповідання» і «Грудна дитина», де описує буття інтелігента-невдахи, що знемагає від тягарів життя. Головний герой у Когана – це «нещасний приватний учитель». У оповіданнях письменник відточує свій стиль. Він міг парою штрихів точно передати картину життя і тонко помітити те, що часом уникає уваги звичайного спостерігача.

Завдяки сприянню В. Короленка 1892 р. з’явилася єдина повість Когана – «У глухому містечку». Під час зустрічі 1889 р. В. Короленко зацікавився оповіданнями Когана про життя штетла в «межі осілості» і запропонував друкуватися. Але Коган спочатку відмовився, оскільки вважав тему небезпечною та побоювався, що журнали не візьмуться за публікацію. Але В. Короленко був наполегливим, і протягом двох років Наум Коган працював над повістю під його керівництвом. В основу сюжету увійшли факти з побуту Нікополя 1880–1890-х. В. Короленко намагався видати повість у «Російській думці», але через «незручність» до друку не взяли. Лише «Вісник Європи» із низкою зауважень схвалив до друку повість Когана. На вимогу редакції, запропоновану В. Короленком назву «У єврейському містечку» замінили на «У глухому містечку». Наполягли і на псевдонімі «Н. Наумов», під яким уже видавався Коган. Основна мета повісті – показати, як протікає життя людей штетла і наскільки вони самі є господарями свого життя. Головний герой меламед Шлойме має багато облич: перед можновладцями – принижений, з одновірцями – величний. Коган зумів описати і передати радість приходу шабату, глибину життя в штетлі, показав, як допомагають в житті цитати з Тори та Талмуду, притчі, каббалістичні прийоми тощо. У повісті автор зумів відповісти на основну проблему, поставлену В. Соловйовим у рамках «єврейського питання» імперії, однією єдиною фразою – «Люби ближнього, як самого себе». Сам Коган відчував себе новатором в описі типів містечкового єврейства:

«На цю тему поки що один я говорив (з євреїв), але говорити слід було багатьом». Йому вторили критики, зазначаючи, що «автор торкається того боку єврейського побуту, який надто мало займає і наших юдофілів, і наших юдофобів».

Смертельно хворий Коган отримав схвальні відгуки та привітання, намагався видати повість окремою книгою. У цей же час він починає працювати над романом «Єврейка»,  однак так його і не закінчив.

У 1893 р. Коган прямує з Ялти в ліси Гомельського повіту, але смерть наздоганяє його в дорозі. Він помер у єврейській лікарні Катеринослава 15 травня 1893 року, не доживши трохи більше двох місяців до свого 30-річчя. Коган був урочисто похований на місцевому єврейському цвинтарі.

Літературний талант та трагічна доля Наума Когана посилили су­спільний інтерес до його повісті. Вже 1895 р. В. Короленко домагається публікації окремим виданням повісті «У глухому містечку», надалі повість перевидавалася кілька разів, зокрема англійською та німецькою мовами. В. Короленко співчутливо допомагав вдові Когана, яка залишилася з п’ятьма дітьми без засобів для існування.

Як письменник Коган успішно апелював до читача-неєврея, якому намагався навіяти «добрі почуття» до свого народу. Цю особливість письменника чудово вловив А. Чехов, який через кілька років після смерті Когана, у відповіді письменнику-початківцю М. Поляновському підкреслив:

«Чи читали Ви повість “У глухому містечку” Наумова (Когана)? Там теж про євреїв, але ви відчуваєте, що це не з єврейського побуту, але з життя взагалі».

Літературна спадщина Наума Когана невелика. Проте, в його творах не тільки відображено особисте життя письменника, а й талановито виявлено болючі точки епохи та спроби їх вирішення.

Микола Буланий

Фото:

1. Нікополь. Початок ХХ ст.

2. Наум Львович Коган