І поки крутиться земля – безсмертя/ Ця різниця у 15 років, скільки б не минуло, завжди буде однаковою. Тому що стільки було відпущено цій тендітній єврейській дівчинці. Але вона залишила людству щоденник із нехитрими записами, який став неупередженим і водночас обпалюючим документом століття-вовкодава.
Багато подій, навіть епохального масштабу, забуваються. Або принаймні втрачають гостроту. І це,
Багато подій, навіть епохального масштабу, забуваються. Або принаймні втрачають гостроту. І це, здається, природно. Інакше десятки тисяч сердець не витримали б трагізму минулого – просто б розірвалися. Але іноді, мені здається, про них треба згадувати.
Впевнений, що є, на жаль, покоління, для яких щоденник Анни Франк давно забутий. А якщо чесно, то багато хто, навіть дуже багато наших сучасників про нього навіть і не чули.
Вона була звичайною дитиною: шльопала ніжками по калюжах, бавилася, ходила до школи, розмовляла з подружками, отримувала не найкращі оцінки. Поруч були люблячі батьки Едіт і Отто, улюблена сестричка Марго, старша на три роки.
Безтурботне дитинство обірвалося в 1933 році, коли біснуватий фюрер прийшов до влади. Рятуючись від нацистських переслідувань, сім’я залишила батьківщину та осіла в Амстердамі. Там батько відкрив невелику фірму із виготовлення напівфабрикатів для домашніх джемів. Сестрички навчалися у школі, дружили з місцевими дітлахами. А невдовзі Амстердам був окупований. На її дитячу сукню гітлерівці наліпили шестикутну зірку, і вона прийняла те, що трапилося, з повним нерозумінням, але і з гідністю.
Та хіба за це вбивають?
У день народження – 12 червня 42-го Анні подарували товстий зошит, де вона почала вести щоденник, записувати події свого короткого життя. Перші записи належать перу легковажної дівчинки, яка весело перераховувала отримані подарунки. Вона вихваляється, як проходило це сімейне свято, розповідає про шкільні справи, про хлопчиків, яким вона подобається. Незважаючи на жах, що її оточує, Анна повіряє своєму щоденнику плітки про подружок. Говорячи сучасною мовою, звичайні дівчачі балачки.
Якось сонячного дня Анна сиділа на веранді і читала книжку. У двері подзвонили, і її життя раптово змінилося… Принесли ордер на арешт батька. Тікати було нікуди, та й марно. Вихід був один, наївний, правда, – сховатися від гестапо. З посиленням режиму цей варіант сім’я передбачила, і в липні Франки переселяються в заздалегідь підготовлений притулок. Знищено домівку, пішло домашнє тепло, настояне життям цілих поколінь. Сімейні реліквії та традиції – все викреслено, викинуто.
Та хіба за це вбивають?
У самому центрі Амстердама, позаду конторського приміщення фірми, якою керував батько, у прибудові була обладнана квартира, де ховалися вісім євреїв – родина Франк, подружжя ван Пелс із 15-річним сином Петером та зубний лікар Пфеффер. У притулку можна було митися, читати і писати, готувати їжу і навіть постояти в темряві біля розкритого віконця. Понад два роки живуть ці люди у прибудові, відрізані від навколишнього світу. Про їхнє існування знали одиниці, найближчі, що допомагали їм вижити.
Та хіба за це вбивають?
І поступово змінюється мова та стиль щоденника, зміст записів. Дитина, чий світ був обмежений чотирма стінами, стала швидко дорослішати. Скільки недитячої мудрості, прозорливості, нарешті, віри в добро в її рядках:
«Для мене немислимо будувати все на думках про смерть, нещастя та хаос. Бачу, що світ поступово все більше перетворюється на пустелю, чую все ближче гуркіт грози, яка може вбити і нас, відчуваю страждання мільйонів людей, і все-таки, коли я дивлюся на небо, я думаю, що все обернеться на краще, що й цій жорстокості має прийти кінець, і знову мир і спокій запанують на землі».
Анна здивувала світ не лише своєю проникливістю. Як вона пишається своєю приналежністю до єврейства! Її переконання вистраждані.
«Хто знає, можливо, якраз наша релігія допоможе миру і всім народам вчитися добру. Ми залишимося назавжди євреями, і ми самі хочемо бути ними».
Та хіба за це вбивають?
А що весь світ? Люди? Хіба не знали вони, як сяє «Кришталева ніч»? Як горять книги та сувої Тори? Як руйнуються стіни синагог та розбиваються вітрини єврейських магазинів? Люди сором’язливо мовчали. Вони відкуповувалися байдужістю та чужою кров’ю.
Що мала відчувати дівчинка, змушена ховатися стільки часу в замкнутому просторі притулку? Світ для неї звузився до розмірів маленької кімнатки з вікном, до якого не можна наближатися, щоб ніхто не помітив. Як це було – щохвилини боятися, що тебе знайдуть, постійно думати про те, що з тобою після цього зроблять. Загроза зовнішнього світу відчувається на кожній сторінці. Але Анна пише не лише про свої страхи, а й про свої надії та мрії. Як цнотливо описує почуття, що народжується, до Петера…
Та хіба за це вбивають?
«Те, що ми ніколи не можемо вийти на вулицю, пригнічує мене більше, ніж я можу описати, до того ж я дуже боюся, що нас знайдуть і розстріляють. Це, звісно, не дуже приємна перспектива».
Вона ще гуморить, а нас охоплює тремтіння і смятіння.
Під час читання щоденника ми гостро відчуваємо, що через «остаточне вирішення єврейського питання» життя втратили не просто шість мільйонів невідомих людей. А живих людей, кожен із яких був унікальною, неповторною особистістю. Як сказав Абель Херцберг, історик і письменник, «знищено було не шість мільйонів євреїв, а один єврей, тільки це сталося шість мільйонів разів».
У Анни часто буває поганий настрій, і вона докоряє собі за це, але її силі духу можна позаздрити.
«Це Б-г створив нас такими, які ми є, і Він же, Б-г, піднімає нас знову. Якщо ми витримаємо всі страждання і якщо залишаться ще євреї, коли все це скінчиться, то євреї з усіма проклятого народу стануть взірцем для наслідування».
Боже, які дорослі думки та почуття ти вклав у голівку звичайного єврейського підлітка! А який розсип афоризмів, хай і наївних, розкиданий по сторінках щоденника!
«Той, хто сам щасливий, може дати щастя й іншим.Той, у кого є мужність і стійкість, ніколи не здається і в нещасті/ Поки ти можеш без страху дивитися в небо, поки ти знаєш, що серце в тебе чисте, щастя завжди житиме в тобі».
Та хіба за це вбивають?
Їх видали. За кожного виданого єврея нацисти давали винагороду – 7,5 гульденів. Стільки коштувала у Голландії пара взуття. Такою була ціна людського життя. Ось і розписка. Все чітко: за видачу п’яти євреїв сплачено 37,5 гульденів, приблизно тижневу зарплатню.
1 серпня 1944 року Анна робить останній запис у своєму щоденнику. 4 серпня, чудового недільного дня, в притулок вриваються нідерландські нацисти і всіх відправляють на збірний пункт. Старший групи хватає портфель та викидає весь вміст. Записки Анни падають на підлогу. Незабаром їх знайдуть і сховають.
Семеро із восьми мешканців притулку закінчили свій життєвий шлях у концтаборах. На початку жовтня 44-го Едіт розлучають із дітьми. Вона залишається в Освенцимі та вмирає 8 січня 45-го. У цей час дівчаток переводять у Берген-Бельзен, де за кілька місяців обидві помирають від тифу. Шкільна подруга Анни Ліз теж потрапила до цього концтабору та зустріла її там. Ліз вижила і згодом згадувала:
«Вона була в лахмітті. Навіть у темряві я побачила, як вона схудла. Щоки запали, очі стали ще більшими. Ми плакали з нею, стояли і плакали – нас поділяв колючий дріт…»
Вижив лише глава сімейства Отто. З Освенцима у січні 45-го його звільнили радянські солдати. Пізніше йому вдалось з’ясувати долю дівчаток. Щоденник виявили зовсім випадково, вже після війни. Отто замкнувся у своїй конторі, відключив телефон і прочитав щоденник… Він був приголомшений. Друзі наполягли на тому, що записки мають бути опубліковані, і 1947 року в Голландії з’явився перший наклад – п’ять тисяч примірників. Тепер їх багато мильйонів, десятками мов. По ньому поставлені спектаклі, знято фільми – документальні та художні. Притулок перетворився на Національний музей, один із найбільш відвідуваних – Будинок Анни Франк.
У Нью-Йорку діє Центр Анни Франк, у Філадельфії – інститут її імені. Міжнародна популярність «Щоденника» призвела до того, що неонацисти проголосили його фальшивкою. Отто був змушений звернутися до суду. Наукова експертиза впевнено показала справжність записів. Зі сторінок щоденника лунав голос мільйона єврейських дітей, закатованих у Голокості. Дівчинка із Голландії стала символом шести мільйонів знищених євреїв. Люди в усьому світі прочитали його, і багато хто дізнався про цю трагедію саме завдяки йому.
Музей в Амстердамі вважають за свій обов’язок відвідати відомі люди нашого часу. Ось деякі із записів:
«З усіх незліченних голосів, які зверталися до людської гідності за часів великих страждань, жоден не пронизує так, як голос Анни Франк».
— Джон Кеннеді.
«Спадщина Анни Франк живе і сьогодні, вона має до нас пряме відношення, особливо в наш час, коли чорні сили знову прагнуть керувати народами».
— Вацлав Гавел.
Дуже цікавий факт. Виявляється, 2007 року Анні дали американське громадянство. «Найкращий спосіб вшанувати пам’ять Анни Франк – дати їй те, чого її батько відчайдушно домагався за її життя» – так вважали конгресмени. Таке рішення може хоча б частково спокутувати провину США перед дівчинкою та її сім’єю, пов’язану із забороною Отто Франку вивезти сім’ю до Штатів у 1941 році. І ще. В результаті опитування громадської думки список ста найвидатніших людей Нідерландів ХХ століття очолила Анна Франк.
Велика Америка зберегла для світу Ейнштейна, Ремарка, Кальмана, Сціларда, Фейхтвангера – тисячі тисяч тікали. Але, може, душа неврятованої, нікому не відомої єврейської дівчинки не дає їй спокійно жити?
Та хіба за це вбивають?
Ні, за це не вбивають. Вбивають за те, що ти – єврей!!!
Так, Анна не виконала своєї місії, призначеної природою, – не стала коханою, нареченою, дружиною, матір’ю, бабусею. Але вона навічно вписала своє ім’я в історію людства. Її історія – це історія надії, жага до щастя, любові та перемоги, навіть у царстві зла. Один чистий дитячий голос живе – він виявився сильнішим за смерть.
Підготував
Ігор МАНЕВИЧ
ЩЕ СТАТТІ
Юд Шват у Нью-Йорку
Єврейські медалі та значки України
Злочин Голокосту ніколи не має повторитися