Ам Ізраїль хай!

Неможливо передати словами ті емоції, той біль, нарешті, той жах від новин, які накотилися на нас величезною хвилею після свят. Тільки від страшних цифр загиблих та поранених євреїв холоділи кінцівки, кров била у скронях, несамовито калатало серце. Як це могло статися? Хіба таке може бути в країні, де кожний з нас має рідних, друзів та знайомих? Як зберегти душевне здоров’я та розум, коли телефонуєш до самих близьких людей, а у відповідь – тиша?…

Я перестала задавати собі питання: «Чому?». Ми не в змозі зрозуміти задуми Всевишнього. Ми не знаємо, за що нашому народу знову випали такі страшні випробування. Але наша релігія не дозволяє підставляли другу щоку, коли вдарили по одній. Ми не терпимо навіть слова ненависті, не кажучи вже про дії тих, хто вирішив нас знищити.

 Зараз кожен єврей став солдатом. Ми можемо допомогти Ізраїлю своїми молитвами, виконанням заповідей, своєю єдністю.

 Діти заборонили мені дивитися новини. Сказали, що замість них я повинна повернути лице до неба та частіше повторювати: «Рібоно шель олам» – «Тільки Ти можеш допомогти!»

 Я дійсно стараюся фільтрувати новини. Ось друзі прислали унікальне фото, де солдат на один день повернувся із пекла, щоб поцілувати новонароджену дитину. Маленька дитяча ручка стискає палець тата, на зап’ясті якого військова бирка з номером групи крові. Ось воїни ЦАХАЛу моляться у тфілінах прямо в епіцентрі бойових дій. А це відео від моїх знайомих, де моель урочисто виголошує ім’я нового громадянина Ізраїлю ‒ Ягалум-Йосеф.

 Так! Наші єврейські діти ‒ дійсно величезні коштовності, справжні діаманти. І заради їхнього майбутнього йдуть у бій наші хлопці. Протягом сорока восьми годин з початку вторгнення більш ніж триста тисяч чоловік з’явилися на призовних пунктах. І відповідь ворогам буде рішучою, без будь-яких вагань та сумнівів. Як бувало завжди. І начхати (пробачте за нелітературний вислів), що скаже світова спільнота. Хай засуджують. Ми не складемо зброю і не будемо слухати жалюгідне скиглення про нашу агресію. Ми на собі випробували справедливе висловлювання Голди Меїр: «Не можна домовлятися з тим, хто прийшов тебе вбивати».

 Лише жорстка відсіч ворогам! Ми будемо стояти до останнього. Такою, на жаль, є ціна миру.

 Поки писала ці болючі слова, прийшли повідомлення з Ашкелону, Хайфи, Тверії, Нетанії, Кірьят-Шмони, Кдуміму, Тель-Авіву. Всі живі, повні оптимізму. Немає ані розпачу, ані відчаю. Ніхто не бажає покидати свої домівки, свою землю. Найстарша розміняла дев’ятий десяток, наймолодшому десять днів від народження. Лунають сирени, інколи «залізний купол» не може перехопити всі ракети. Тоді лунають вибухи, і серце на мить перестає працювати. А потім бачиш обличчя найрідніших людей, чуєш їхні голоси і молишся, щоб скоріше скінчилося це жахіття.

Фото з Інтернета