НАЙСВІЖІШІ ПУБЛІКАЦІЇ

МАПА РУБРИК

02.08.2025

ШАБАТ ШАЛОМ

Газета Єврейської громади Дніпра

Єврей — щирий австралієць та керівник цілого континенту

22 січня 1931 р. відбулася значна подія для Австралії. В цей день уперше на посаду голови країни було призначено місцевого жителя. Особливістю події стало те, що він був євреєм, який очолив величезний континент. Звали «австралійця» – Іцхак (Айзек) Айзекс.

«Австралійська» історія Айзексів розпочалася з кравця Альфреда

з польського штетла Млава. В пошуках кращої долі він об’їхав всю Європу і в 1845 р. опинився в Лондоні. Там він знайшов роботу та зустрів Ребекку Абрахамс, з якою через 4 роки став під хупу. Ребекка була розумна та амбіційна, що в подальшому неабияк вплинуло на виховання дітей. Працюючи в столиці Британської імперії, Альфред Айзекс 1851-го року дізнався про золоту лихоманку в австралійській Вікторії. Подружжя вирішило терміново емігрувати до Австралії, але лише в 1854 р. вони змогли накопичити достатньо коштів для переїзду. Врешті решт Айзекси прибули до Австралії, проте всі ділянки давно були розподілені між золотошукачами. Тож молода пара оселилась в Мельбурні, в котеджі на Елізабет-стріт,  де відкрила ательє з шиття одягу. Саме там 6 серпня 1855 року народився Іцхак Альфред Айзекс.

Постійні переїзди супроводжували дитинство Іцхака. Лише 1859-го року родина осіла в Яканданді, на півночі штату Вікторія. Під час переїздів в сім’ї продов­жували з’являтися діти: в Мельбурні народився Джон, який згодом став членом парламенту, а в Яканданді – Керолайн та Ханна.

Іцхак зростав допитливим та розумним хлопчиком. В сім’ї він вивчив їдиш, німецьку, російську та англійську мови. А зав­дяки мігрантам-золотошукачам засвоїв основи французької, італійської та грецької. В 1863 р., коли відкрили школу

Image Not Found

в Яканданді, мати віддала туди Іцхака. В школі він досяг успіхів, особливо в арифметиці та мовах, хоча і прогулював певні уроки,  аби проводити час в таборах золотошукачів. Про здібності Іцхака свідчить отримання шкільної премії з арифметики 1863 р., яка полягала у створенні власного фото місцевим вчителем. Аби дати дітям якісну освіту, за наполяганням матері в 1867 р. Айзекси їдуть до Бічворта, де Іцхак потрап­ляє в загальноосвітню школу, а потім в гімназію. Під час навчання він стає першим учнем та отримує багато премій.

Після року навчання у Іцхака починається доросле життя: його беруть в помічники вчителя школи й він стає репетитором. Мріючи про кар’єру вчителя, Іцхак у вересні 1870 р. складає іспит і в 15 років починає викладати в школі та гімназії. Тоді він вперше зіткнувся із свавіллям: в 1875 р. молодий вчитель після суперечки з директором щодо належних йому гонорарів подав до суду, але програв. Ображений Іцхак подав у відставку та пішов зі школи, але лишився викладачем у гімназії. В цей момент він вирішив вивчати право. Завдяки протекції Г.Керферда юнак отримав місце клерка в офісі протонотарія в Мельбурні. Працюючи неповний день, він з 1876 р. вивчав юриспруденцію в місцевому університеті. Зорова пам’ять Іцхака була феноменальною – він міг приводити розлогі цитати юридичних випадків зі всіма посиланнями аж  до посилань на сторінки, і в 1880 р. Айзекс з відзнакою закінчив університет.

До 1882 р. він працював в юридичному відділі Мельбурна, а згодом влаштувався в адвокатську палату. Не маючи зв’язків та фінансової підтримки, Айзекс зай­нявся практикою. Протягом 1880-х рр. він брав участь у справах про корпоративне право. В 1890 р. Іцхак зарекомендував себе в юридичних колах: за рік він 19 разів виступав перед Верховним судом Австралії від імені вагомих клієнтів, включаючи банки, фондову біржу, компанії та органи влади.

Професійні успіхи дозволили Айзексу перевезти в 1886 р. батьків в Мельбурн. Налагодилось й особисте життя молодого адвоката: 18 липня 1888 р. він одружився з Деборою Джейкобс, донькою торговця тютюну та президента єврейської громади Сент-Кілди. Незабаром в молодої пари народились дві доньки. Іцхак завж­ди підтримував тісний зв’язок з матір’ю. Навіть, коли йому було за 50,  і він був суддею Верховного суду, Іцхак щоденно писав матері, а вона лишалась лідером в сім’ї до своєї смерті в 1912 р.

В 1890-ті рр. Айзекс став активним членом Австралійської асоціації корінних жителів, а в якості масона був першим хранителем Об’єднаної Великої Ложі в Вікторії. В квітні 1892 р. Іцхака обрали депутатом законодавчого зібрання штату. І вже в січні 1893 р. він став генеральним солісітором в міністерстві юстиції. Але через непримиренну позицію щодо відновлення справи про махінації Торгового банку й спротив міністрів Вікторії, він вимушено подав у відставку. Тим не менш, завдяки своїй позиції Айзекс отримав велику популярність, і йому без заперечень повернули посаду. Завдяки його діяльності було проведено реформи штату Вікторія щодо очищення репутації після шахрайств часів земельного буму. Айзекс рішуче підтримав соціальні реформи, такі, як покращення прав робітників та виборче право жінок.

Неодноразово Айзекс виступав щодо необхідності реформ державного устрою Австралії. В березні 1897 року він став делегатом Федерального конгресу, де взяв активну участь в розробці конституції Австралії. Айзекс використав американську, канадську та європейську моделі федерації, й жоден делегат не міг перевершити його в знан­ні федерального права. Він висунув ідею Федеральної Співдружності з метрополією.

На початку ХХ ст. Айзекс став генеральним прокурором Австралії та виконуючим обов’язки прем’єр-міністра Вікторії. Палкий прихильник політики Білої Австралії та відміни меланезійської праці, підтримав скликання Верховного суду у всіх штатах. Не будучи прихильником соціалізму, він відстоював переваги профспілок, вимоги справедливої платні та умов праці, а також  ввів антимонопольне законодавство. Працездатність Айзекса була вражаючою. Ставши політиком, він однак продовжував адвокатську практику в штаті.

12 жовтня 1906 р. Іцхака Айзекса призначили у Верховний суд Австралії,  де він працював майже 25 років. Він був одним з перших федеральних суддів, що визнали соціальні наслідки прийняття законодавчих рішень, і втілив ідею про те, що суди повинні стати «живими органами прогресивної громади». Невдоволення колег викликала його прискіплива аргументація, що враховувала всю доступну юридичну літературу, й внаслідок цього – його непохитна впевненість в правильності свого рішення. Тим не менш, в 1928 р. за бездоганну службу король Георг V пожалував Айзекса у лицарі-командори Ордену св. Михайла та Георга. А в 1930 р. він очолив Верхов­ний суд Австралії, але він займав цю посаду менше року, бо австралійський прем’єр-міністр призначив його на пост генерал-губернатора континенту. Подія викликала бурхливу реакцію в суспільстві. По-перше, що Айзекс – уродженець Австралії, а по-друге – він надто старий (на той час йому було 75). Вважалося, що місцевий буде мати особисту вигоду, тоді як англієць – краще захищатиме інтереси імперії. Георг V категорично був проти Айзекса, але вимушений був погодитися з рішеннями Імперської конференції, прем’єр-міністрів Австралії та Великобританії.

Айзекс відповідально та енергійно виконував свої обов’язки. Приймаючи іноземних делегатів, він часто звертався до них їхнью мовою, адже протягом життя вивчив багато мов, в тому числі китайську та хінді. Вступивши на посаду,  Айзекс добровільно віддав чверть зарплати імперії, скоротив офіційні витрати свого офісу та відмовився від пенсії судді доки займав цей пост. Окрім того, він став першим генерал-губернатором, який постійно жив в Будинку уряду

в Канберрі, відмовившись від інших резиденцій. Приклад життя Айзексів надихав австралійців у часи Великої депресії. На момент відставки (23 січня 1936 р.), було загально визнано, що Іцхак Айзекс служив генерал-губернатором в суворі роки з гідністю та повагою, за що в 1937 р. його посвятили в лицарі Великого хреста ордена Бані, а протягом керівництва він став ще лицарем Великого хреста ордена св. Михайла та Георга, лицарем ордена св. Іоанна.

І в останні роки Айзекс не втрачав інте­рес до суспільного життя: регулярно докладав в Публічній бібліотеці, обговорював книги зі студентами, писав брошури та статті, виступав по радіо і з промовами. Його діяльність на благо Австралії вплинула навіть на розташування будівлі Австралійської асоціації корінних жителів, побудованої в 1939 р. на Елізабет-стріт, де через дорогу колись стояв будинок,  в якому народився Іцхак.

В роки війни Айзекс багато писав для єврейської преси і часто виступав на єврейських заходах. Він не дотримувався традицій, вважаючи іудаїзм несумісним з національним питанням, але гостро усвідомлював своє єврейство та був чутливим до антисемітських атак. Айзекс наполягав, що єврейство є лише питанням релігії, а першочерговим він вважав своє підданство та віру в Британську імперію. Поєднання такої позиції з безапеляційністю своїх переконань, що посилилась в старості, зробили його нечуттєвим до думки інших та віянь епохи. Саме тому в 1940-х рр. він викликав здивування серед єврейської громади, коли почав критикувати «політичний сіонізм» та ідею держави євреїв. Одного разу, Іцхак, навіть, пригрозив євреям Мельбурна, мітингуючим проти британської політики в Палестині, що він їх засудить за порушення обов’язку перед королем.

Активну громадянську позицію Айзекс зберігав і в останній рік життя, коли підтримував уряд штату проти свавілля законодавчої ради щодо конституції Австралії. Він приписував свою активність та витривалість регулярним фізичним вправам. Айзекс не цікавився спортом, проте він пробігав великі відстані, часто плавав і багато ходив. Він не курив і не вживав алкоголю, а його єдиною «шкідливою» звичкою було чаювання. І хоч в старості Айзекс став слабким та глухим, його розум лишався ясним. Помер він після кількатижневої хвороби уві сні в віці 92 років 11 лютого 1948 р. в своєму будинку в Мельбурні. До створення Держави Ізраїль Айзекс не дожив 3 місяці…

Все своє життя Іцхак Айзекс був гордим австралійцем, надзвичайно культурним євреєм та відданим престолу громадянином. Вважалось, що на лаві Верховного суду Австралії ніколи не було такого затятого націоналіста Великобританії, як Айзекс. Й байдужих до його діяльності ніколи не було. Його пам’ятають як блискучого юриста, що вірив в суд і завжди піклувався про покращення соціальних умов незахищених прошарків населення Австралії.

Микола БУЛАНИЙ