80 років тому було здійснено спробу останнього з 42-х замахів на Гітлера. Популярність Гітлера в народі була великою, але не одностайною. Хоча розбещена геббельсівська пропаганда охоплювала всі верстви німецького суспільства, лютувало гестапо. І все ж багато німців ненавиділи нацистів, тому загрози фізичного усунення фюрера з’явилися відразу після його приходу до влади. На думку гестапо, тільки з березня по грудень 1933-го не меньше десяти випадків становили для нього небезпеку.
У двох із чотирьох спроб убити Гітлера в 30-ті роки замах робили євреї. Один, Георг Ельзер, 9 листопада підірвав бомбу у знаменитій мюнхенській пивній, звідки Гітлер поїхав за кілька хвилин до вибуху. Замах лише надав йому популярності. Інший, студент Гельмут Гірш, який емігрував до Праги зі Штутгарта, в 1936 році повернувся на батьківщину, щоб убити когось із нацистських керівників і тим самим помститися за переслідування німецьких євреїв. Вибух мав відбутися у Нюрнберзі під час чергового партійного з’їзду. Але Гірш був виданий провокатором і страчений.
Особливе невдоволення політикою фюрера сформувалося серед опозиційно налаштованих генералів і вищих офіцерів, які мріяли про іншу долю для своєї батьківщини. Поступово в орбіту змови втягувалися як вищі військові чини, так і середній офіцерський склад, дипломати, чиновники держапарату, юристи та священнослужителі. Найнепримиреннішим борцем із нацистським режимом серед них був генерал фон Тресков. Після «Кришталевої ночі» він відчув, що не може більше служити йому. Фактично він не припиняв спроби звільнити Німеччину від Гітлера всі роки його правління. Однак жоден із ретельно спланованих ним замахів не досяг мети.
У березні 43-го, коли фюрер відвідав війська групи «Центр», у літаку, на якому Гітлер повертався зі Смоленська до Берліна, Тресков встановив бомбу, замаскувавши її як подарунок. Але вибуха чомусь не сталося. За кілька днів колега Трескова по штабу групи «Центр» полковник фон Герсдорф спробував підірвати себе разом із Гітлером на берлінській виставці трофейного озброєння. Але той зненацька поїхав раніше запланованого часу. Насилу полковнику вдалося запобігти вибуху. 21 березня того ж року, коли не спрацювали дві бомби, покладені в кишеню гітлерівської шинелі, провалилася ще одна спроба замаху. Були готові пожертвувати собою капітан фон Буше, лейтенант фон Кляйст, ротмістр фон Брайтенбург… Але Гітлер то не приходив на плановий захід, то до місця його перебування виконавців не допускали. Останньою надією військової опозиції став полковник граф Клаус Філіп Марія Шенк фон Штауффенберг. Начальник штабу сухопутних сил резерву, він за своїм статусом мав нагоду наблизитися до фюрера і безперешкодно проникнути у ставку «Вовче лігво» (у Східній Пруссії). За своїми фізичними даними граф був не дуже підходящою фігурою для замаху. У 1943 році він був важко контужений, втратив око і праву руку, на лівій залишилося лише три пальці. Але вибору у змовників не було.
…Клаус фон Штауффенберг взявся здійснити замах на Гітлера. Він був родом із сім’ї військової аристократії. Його дитинство пройшло у родовому замку на півдні Німеччини. Молодий офіцер, блискуче освічений, спочатку з ентузіазмом прийняв прихід Гітлера до влади. Полковник брав участь у військових операціях у Росії, Польщі, Франції. На фронтових дорогах розвіялася його віра у фашистський режим. Повернувся до Берліна калікою. Незважаючи на каліцтва, домігся повернення до армії та отримав високу посаду. У його родині було четверо малолітніх дітей. Штауффенберг розумів, що у разі невдачі помста впаде і на них. Він став одним із найдіяльніших учасників змови.
На що розраховували змовники, намагаючись усунути фюрера? Одні, їх була більшість, вважали, що новий уряд має звернутися до західних держав і укласти сепаратний мир. Інші, зокрема Штауффенберг, були переконані, що переговори треба одночасно вести і з Радянським Союзом.
Генерал фон Тресков та його підлеглий, військовий інженер, майор Кун підготували дві бомби з хімічними підривниками. Обидві були в портфелі з документами, які граф благополучно проніс на оперативну нараду в бункері, куди його викликали 20 червня 1944 року.
Нарада мала розпочатися о 12.30. Обмежений простір бункера гарантував майже стовідсотковий успіх вибуху, наміченого цього ж дня. Але через спеку захід перенесли до легкого дерев’яного барака, зверху вкритого повстю, і це ускладнило ситуацію. Дорогою граф затримався, щоб встановити таймер, але однією рукою з трьома пальцями зробити це було непросто, і він встиг підготувати лише одну бомбу. Тобто спрацювати міг лише один кілограм вибухівки.
Полковник увійшов до приміщення, поставив портфель на підлогу, ближче до фюрера і через п’ять хвилин, вибачившись вийшов. Комусь із учасників наради портфель завадив, і він пересунув його за масивну ніжку столу.
О 12.42 пролунав потужний вибух. Скинулась стеля, на шматки розлетівся величезний стіл, густі клуби диму заволокли приміщення. Кілька людей було вбито, багато контужено, поранено. У Гітлера, відкинутого вибуховою хвилею, обгоріло волосся, права рука виявилася частково паралізованою, обпалена права нога та пошкоджені барабанні перетинки. Але він залишився живим! А змовники, які заздалегідь тріумфували перемогу, про це не знали…
Вони ще встигли повідомити про смерть Гітлера частину військ, що перейшли на їхній бік. Проте становище загалом це не врятувало. Вірні фюреру офіцери взяли під контроль будинок Військового міністерства і заарештували учасників змови. Впевнені, що суд офіцерської честі засудить їх до розстрілу, вони готувалися гідно померти. Але не уявляли, яка доля на них чекала. Більшість загинула під час масової різанини. Було зроблено все, щоб принизити та зганьбити тих, хто постав перед судом. Страти відбувалися у спеціально обладнаному приміщенні берлінської в’язниці. Засуджених душили дротом, їхні тіла, як м’ясні туші, підвішували на величезних гаках. Муки жертв знімали на кіноплівку, яку Гітлер, насолоджуючись видовищем своєї кривавої помсти, переглядав кілька разів за ніч. Курсанти військових училищ, яким у науку демонстрували це «кіно», непритомніли.
До страти засуджувалися навіть ті, хто чув про змову, але не доніс про неї. До фельдмаршала Роммеля, одного з найпопулярніших воєначальників у Німеччині, приїхали двоє офіцерів СС: «Що ви вважаєте за краще: прийняти отруту чи піти під арешт?» Роммель прийняв отруту.
Тільки фон Штауффенберга та ще деяких офіцерів у гарячці розстріляли одразу. Фон Тресков застрелився сам. Його поховали у фамільному склепі, але за кілька днів есесівці викопали та спалили труп генерала.
Майор Кун здався радянським військам, а потім відсидів 11 років у таборі. До речі, завдяки йому в істориків з’явилися унікальні матеріали щодо змов проти Гітлера. У 1945 році Кун привів наших співробітників спецназу до схованки в лісі, неподалік колишньої ставки Гітлера. У двох банках були заховані секретні документи групи Трескова, яка готувала замах на фюрера ще в 43-му. Замах тоді зірвався. Штауффенберг і Тресков наказали Куну сховати заготовлені звернення до народу та накази про запровадження надзвичайного стану у зв’язку зі смертю фюрера. Ці документи лягли в основу плану «Валькірія», який мав набути чинності після замаху 20 липня.
Після путчу Гітлер ще дев’ять місяців був при владі. За цей час загинуло вдвічі більше людей, аніж за п’ять військових років до замаху. Якби змова Штауффенберга та його соратників була вдалою, історія Другої світової війни склалася б інакше.
Учасники опозиції не були ані ідеальними героями, ані святими. Але вони повстали проти тиранії зла, сподіваючись на світле майбутнє своєї країни. Розуміючи, на що йдуть, вони сприйняли мученицьку смерть як спокуту, як жертву за німецький народ. Фон Штауффенберг ще у 43-му році писав дружині: «Настане час, коли я врятую Німеччину». А напередодні 20 липня він зустрівся з братом і сказав йому слова, які той записав у щоденнику: «Хто знайде в собі мужність зробити це, увійде до історії як зрадник, але якщо він відмовиться це зробити, то буде зрадником перед власною совістю».
Ще далекоглядніше міркував генерал Тресков. У розмові зі Штауффенбергом він переконано заявив:
«Замах треба здійснити за всяку ціну. Навіть якщо ми не досягнемо практичної користі, він виправдає німецький опір перед світом та історією».
Сьогодні імена цих двох героїв, патріотів Німеччини, присвоєні казармам бундесверу і нагадують людям про тих, для кого вірність совісті стала вищою за присягу тирану. Нинішніх німецьких школярів навчають, що 20 червня 1944 року пробився перший паросток майбутньої вільної демократичної Німеччини. Отже, жертви повсталих проти тиранії не були марними.
Полковник граф фон Штауффенберг був саме тим, ким мав стати, щоб зробити те, що зробив. Вже 80 років нас заворожує його мужність та людська велич. Готовність вступити в бій з режимом, який здатний помститися сім’ї та друзям.
«Вони продемонстрували голос совісті і залишили слід у тій частині німецької історії, яка інакше запам’яталася б лише мороком нацизму», – цитували історики слова тодішнього федерального канцлера Ангели Меркель.
…У Берліні зберігся будинок, де того злощасного дня збиралися учасники змови. Це колишня будівля Військового міністерства. Тепер у цьому приміщенні відкрито музей. Він присвячений пам’яті тих, хто намагався повалити Гітлера. Рідкісна особливість цього музею: у кімнатах, що стали меморіальними, представлені не лише фотографії, а й документи. На столах, у ящиках – тисячі архівних сторінок. Їх можна прочитати, переписати. Тут – біографії учасників змови, їх листи, а також протоколи допитів у гестапо та матеріали суду над ними.
Офіцери, які виступили проти Гітлера, не змогли змінити хід історії. Вони програли. У музеї є така особливість: тут з повагою представлені імена не лише наймужніших із них, а й тих, хто намагався на суді вимолювати собі життя, принижувався, виявив слабкість. У музеї ці матеріали не прибрано до архівів, а відкрито.
І кожному з нас надана можливість самому розмірковувати про їхні долі. Це мудрий урок.
«Дьяволу служить или пророку –
Каждый выбирает для себя».
Ю. Левитанський
Підготував
Ігор МАНЕВИЧ
ЩЕ СТАТТІ
Абі Варбург: єврей за походженням, гамбуржець серцем, флорентієць душею
Бешт і Довбуш: зустріч Розбійника і Праведника
Двоє – Осип і Надія