Таємне життя Сіднея Рейлі

Історик Ендрю Кук детально дослідив долю агента, який під час Першої світової війни працював на британську розвідку.

Зігмунд (Шломо) Маркович Розенблюм народився 24 березня 1874 р. в Одесі або Херсоні. Позашлюбний син лікаря, дитинство і юність провів в Одесі, де виховувався у родині кузена батька — Герша. Фелікс Зінько припускає, що, закінчивши гімназію, Шломо вступив до Новоросійського університету.

За спогадами самого шпигуна, у 1892 році його заарештували за революційну діяльність. Після арешту Герш Розенблюм розповів Шломо, що його мати Перла померла, а справжнім батьком є його брат. Дізнавшись правду, Шломо інсценував своє самогубство.

Деякі джерела вказують, що у 1880-х рр. він вирушив до Бразилії під іменем Зігмунд. А вже в новій країні став зватися Педро. У цей період він змінив безліч професій — докер, працівник на плантаціях тощо. 1895 року як кухар він потрапляє на англійське судно, де рятує агента Чарльза Фотергілла. Саме той допоміг Шломо переїхати до Англії.

За іншою легендою, юний Розенблюм виїхав до Австро-Угорщини, де вивчав медицину або хімію. Ще одна версія його ранньої біографії — у двадцятирічному віці він написав матері, що його тіло слід шукати в одеській гавані, а сам переїхав до Гейдельберга вивчати філософію. За цією версією, він перебрався до Франції. При цьому 25 грудня 1895 р. у потязі сталося вбивство італійського анархіста делла Касси, його зарізав попутник, схожий на Зіг­мунда Розенблюма.

Так чи інакше, приблизно в 1895 р. під ім’ям Зігмунд Розенблюм він з’явився в Лондоні як хімік. Успішну діяльність затьмарила смерть одного з його клієнтів — пастора Г’ю Томаса. Примітно, що Розенблюм одразу ж завів роман із його вдовою. Цікавим є також  переказ про антиквара Войніча. Вважалося, що Войніч знайшов пачку середньовічного паперу, а його компаньйон Розенблюм відтворив рецепт чорнил доби Середньовіччя. Шпигун згодом запевняв, що мав роман із дружиною антиквара — Етель Ліліан Войніч, а герой «Овода» був списаний із нього. Безсумнівно, це неправда, але Ро­зенблюм справді стежив за зв’язками Войніча з революціонерами.

За ще однією версією, переїхавши до Лондона, він закінчив університет, став католиком і одружився з Маргарет Рейлі-Каллаген. Після недовгого шлюбу молодий хімік у 1897 р. завербувався кухарем до нау­кової експедиції в Бразилію. Як стверджують — саме тоді й почалася його шпигунська діяльність.

За іншими даними, на початку 1890-х років, не маючи документів, Шломо потрапив під нагляд поліції і почав спів­працювати з органами. Очевидці згадували, що Шломо був «дуже зам­кнений і раптово відвертий. Дуже розумний, дуже освічений, на вигляд холодний і надзвичайно захоплений». Незабаром він відкрив підставну фірму «Imperial Chambers», і вже до 1898 року через неї Розенблюм почав переправляти до Росії фальшиві рублі. Міністерство фінансів імперії не могло виявити ці грошові потоки. Шеф царської охранки в Парижі Петро Рачковський практично вийшов на слід Розенблюма, але на той момент фірма вже була закрита, і на шпигунській сцені з’явився ірландець Сідней Джордж Рейлі. На початку ХХ ст. Рейлі мешкав у Росії і вступив на таємну службу в MI5 (британська зовнішня розвідувальна служба).

Так чи інакше, до кінця ХІХ ст. він уже працював у Санкт-Петербурзі при англійському посольстві в званні лейтенанта і був учасником революційної організації емігрантів «Товариство друзів вільної Росії». Незабаром він знайшов собі нову обраницю — Надію Массино. Шлюб із Маргарет при цьому не було розірвано. До цього моменту Рейлі вже був відомий як антиквар і колекціонер. Він успішно проявив себе під час російсько-японської війни, оскільки, перебуваючи в Порт-Артурі, мав доступ до інформації про російську і японську армії. Продаючи таємниці, Рейлі добре заробляв. На нього вийшла британська розвідка, і він охоче погодився працювати і на неї, вирішивши, що йому необхідні шляхи відступу з Маньчжурії. Майже століття залишалося загадкою, як саме Японія отримала плани фортифікацій Порт-Артура. І лише нещодавно з’ясувалося, що цю операцію (кодова назва «Гамбіт») провів саме «уродженець Ірландії» Рейлі. Завдяки японцям шпигун безперешкодно виїхав з Порт-Артура за кілька днів до його захоплення.

Невдовзі Рейлі знову опинився в Петербурзі, де відкрив брокерську контору. Так були ним закладені основи промислового шпигунства в рамках спецслужб. Рейлі також захопився авіацією і у 1909 році став співзасновником авіаційного товариства «Крила», одним із піонерів російської авіації. Завдяки зв’язкам у столицях імперії йому вдалося ввійти в коло Распутіна та передати британцям багато таємниць. На початок Першої світової війни Рейлі працював в Японії як довірена особа Російсько-Азіатського банку. Але війна застала його під час відпочинку на півдні Франції, звідки він вирушив до Америки. Ним зацікавилася розвідка США, тоді як британська вважала, що розгульний шпигун став марним. Лише завдяки революції розвідки обох країн знову потребували агента з Росії. Рейлі вирушив до Лондона для повторного вербування. Під кодовим іменем ST1 він негайно виїхав в революційну Росію.

Уже в січні 1918 року Рейлі з’явився як співробітник вологодського відділення віце-консульства Англії. Цього разу його звали Джоном Гіллеспі. У цей момент він намагався налагодити контакт із засланими великими князями Миколаєм та Георгієм Михайловичами. За місяць агент з’явився в Одесі у складі місії полковника Бойла, де відразу організував агентурну мережу серед більшовиків. Там же він познайомився з Яковом Блюмкіним. На початку березня Рейлі прикомандирували до аташе Кромі в Петрограді, а згодом — до глави британської місії Локхарта (теж британського шпигуна). Агент Рейлі розробляв план вбивства Леніна й антибільшовицького перевороту. При реалізації плану Локхарта (а фактично — Рейлі) була створена мережа явочних квартир, де мешкали здебільшого коханки Рейлі. Завдяки цій мережі агент зміг вийти на полковника Берзіна й підкупити особисту охорону Леніна — знаменитих латиських стрільців.

У травні 1918 року Рейлі їздив до генерала Каледіна, де евакуював Олександра Керенського за кордон. Виконавши важливу місію, він знову організовував в столичних містах антибільшовицькі змови. Так, у червні він передав 5 млн рублів Тактичному та Національному центрам для боротьби з більшовиками. Саме він координував есерівське повстання в Москві. Усе це було підготовчим етапом до знищення Леніна. Але його випередили — 30 серпня 1918 року це зробила Фанні Каплан. Згодом агент повідомляв, що був обізнаний із планами есерів і сприяв їм. Цю версію підтверджували заяви Фелікса Дзержинського, який звинувачував британський імперіалізм в особі Локхарта й есерів. У результаті 1 вересня 1918 року чекісти ліквідували агентську мережу, але сам шпигун зміг покинути квартиру за півгодини до їхнього приходу. Рейлі знову вийшов сухим із води й під виглядом священника поїхав до Риги, а звідти — до Лондона. Але вже в грудні його знову відправили на нове завдання — у Крим на допомогу білогвардійцям. У березні 1919 року Рейлі знову з’явився в Одесі, де здав білій контррозвідці трьох чекістів і за легендою був причетний до смерті Віри Холодної. Там у 1919 році він дізнався про своє нагородження Військовим хрестом від Георга V. Але пробув у місті свого дитинства недовго — уже в квітні евакуювався до Стамбула. У травні того ж року, після доповіді про свою діяльність, взяв участь у Паризькій мирній конференції.

Здавалося б, місія в Росії завершена, — але ні. 1920 року Рейлі сприяв створенню партизанського загону Булак-Балаховича для рейду проти більшовиків, а також допомагав партизанському руху під проводом Бориса Савінкова. Саме Рейлі рекомендував есера Савінкова як потенційного інформатора відомому згодом письменнику, а тоді — британському агентові Сомерсету Моему.

Негаразди професії й розгульний спосіб життя призвели до того, що у 1921 році Рейлі продав на аукціоні свою колекцію речей Наполеона. Але грошей, з огляду на його стиль життя, йому вистачило ненадовго. Рейлі активно спілкувався з емігрантами, лобіював підтримку Торгово-промислового комітету, під прикриттям якого організував невдалий замах на делегацію СРСР на Генуезькій конференції. У цей період Рейлі вкотре одружився. Його обраницею стала вдова драматурга Жозефіна Боабоділья (або — Пепіта Бобаділья), яка у 1931 році видала мемуари «Пригоди Сіднея Рейлі — майстра англійського шпигунства». Сам агент продовжував боротьбу

з більшовиками. 1924 року він брав участь у великій антирадянській провокації під назвою «Лист Зінов’єва».

Тим часом Дзержинський розробив операцію «Трест» для ліквідації шпигунів іноземних розвідок. І Рейлі потрапив в пастку… У січні 1925 року він отримав на адресу фірми «Сідней Веренс» листа від агента Джорд­жа Хілла. 6 серпня Рейлі поїхав до Гельсінкі, де «представники підпілля» запросили його до Ленінграда. 25 вересня у листі до дружини він повідомив про необхідність поїздки до СРСР і попередив, щоб вона не вживала жодних дій щодо його розшуку. З паспортом на ім’я Миколи Штейнберга 28 вересня він перейшов кордон. У Москві його відвезли на дачу, звідки він потрапив на Луб’янку. Дружина агента одразу все зрозуміла. Вона написала Вінстону Черчиллю, який був знайомий із Рейлі, але звернення було безрезультатним. Тим часом Рейлі був ще живий і давав свідчення.

Фіналом життя агента стало 5 листопада 1925 року, коли його вивезли в Богородський ліс і там убили. Співробітник ОДПУ Борис Гудзь розповідав, що агента тримали на Луб’янці, де той писав щоденники, а ліквідувати шпигуна вирішив особисто Йосип Сталін. Щоденник Рейлі зберігався в архівах ГПУ. Лише у 2000 році його опублікували в Англії.

Цікавою є радянська версія життя шпигуна — мовляв, його не існувало, а був радянський розвідник Реллінський. Револьт Піменов припустив, що Рейлі — це легенда ЧК. За цією версією, Дзержинський у 1918 році направив до Локхарта агента, який добував цінну інформацію для британської розвідки до 1925 року. А після повернення до СРСР його «офіційно» розстріляли на кордоні, про що повідомили в «Известиях». Тим не менш, реальний агент Реллінський служив у карному розшуку. Лише за Генріха Ягоди його було «викрито і розстріляно як англійського агента».

Як би там не було, доля Шломо Розенблюма/Сіднея Рейлі сповнена таємниць. Його девіз «Не вір нікому!» зіграв із ним фатальний жарт. Але про Рейлі не забули — його життя втілилося в образі агента 007, який теж був невловимим, любив красунь і розкішне життя. Операції агента стали зразком і увійшли до підручників для спец­агентів у багатьох країнах. Сучасники вважали його видатним авантюристом усіх часів і народів, талановитим розвідником і, звісно ж, — королем шпигунства.

Микола БУЛАНИЙ