Псевдоніми єврейських мудреців, їхні книги та імена

Така традиція зіставлення назв книг та авторів найбільш поширена серед єврейської релігійної літератури. До того ж той самий мудрець може виступати під різними «псевдонімами». Формувалася ця традиція довго та мала свої особливості.

Перші псевдоніми виникли вже в епоху таннаїв – амораїв близько ІІ ст.

і мали варіант прижиттєвих прізвиськ, що наголошують на статусі або будь-яких особ­ливостях авторів. Так, уже кодифікатор Мішни Єгуда га-Насі, крім імені з титулом, мав прізвисько «Раббенйу га-кадош», тобто «наш святий учитель», й іноді його скорочували до «Раббі». При цьому, якщо у Раббі всі три найменування використовувалися одночасно, то вже з наступного покоління прізвиська все частіше стали замінювати справжні імена (Елеазар бен-Елеазар га-Каппар став Бар Каппарою, Леві бен Сісі – Сісаєм). Найбільш яскравим прикладом цього періоду є учень Раббі – Аба бар Аву, відомий у наступних поколіннях як Рав, тобто «учитель». Прізвисько виникло через те, що Аба бар Аву став «учителем всього розсіювання». Хоча крім цього Рава іноді називали Абба Аріха, тобто «довгов’язий», за його високий зріст. Подібну традицію можна простежити в іменах автора «Шулхан аруха» р.Йосефа Каро: га-Мехабер – «Автор», Маран – «Наш Учитель». У пізніший час псевдоніми складалися за професійними навичками мудреців, які часто замінювали їм справжні імена: Ісраель бен Еліезер як Бааль Шем Тов («володар доброго імені»), Моше бен Шмуель як Хатам Софер («переписувач Тори Моше сойфер»), Яков Кранц як Дубенський магід або Дов-Бер бен Авраам як Магід з Межерича та Великий магід.

Наступним етапом формування різних псевдонімів серед мудреців стала епоха ришонім (XI–XV ст.), коли в більшості з’явилися свої псевдоніми, які часто замінювали їхні імена. Одним із перших в ашкеназьку традицію із псевдонімом увійшов р. Гершом бен Ієгуда, який отримав прізвисько «Меор га-Гола» («Світоч розсіювання»). Насамперед, це були акроніми, які давалися сучасниками і найближчими нащадками. Зазвичай їх становили за першими літерами імен авторів. Так, р. Ашер бен Ієхіель став РОШем, тобто «головою», або кодифікатором Галахи, р. Іцхак бен Яаков – РІФ (р.Іцхак з Феса) Іноді мудреці мали навіть кілька псевдонімів. Леві бен Гершом зустрічається в літературі як РАЛБАГ, Гершуні, Герсонід. Закінчення на «ні» означало приблизно те саме, що й «син…» стало також дуже популярним, про що свідчить р. Менахем бен Шлом на прізвисько Меїрі. Традицію комбінованих скорочень продовжили інші відомі мудреці, наприклад, РАШІ – рабейну Шломо Іцхакі. Серед іспанських євреїв таким прикладом виступає р. Шломо бен Адерет (РАШБА), якого не варто плутати з акронімом танная РАШБІ (р.Шимон бар Йохай). Причому подібні скорочення ставали близькими та практично співзвучними. Аналогічним прикладом є кодифікатор Галахи Моше бен Маймон – він же Маймонід та РАМБАМ, який є автором таких відомих творів як «Мішне Тора», «Море невухим», а також захисник його творів, не менш відомий коментатор Тори, учасник знаменитого диспуту Моше бен Нахман (він же Нахманід чи РАМБАН).

Подібну традицію можна спостерігати в псевдонімах Еліягу бен Шломо Залмана, більш відомого як Віленський гаон, й як га-Гра («гаон наш учитель Еліягу»). Навіть тосафісти мали псевдоніми. Онук Раші – Яків бен Меїр – увійшов до історії як Рабейну Там (наш учитель «таам» – прямий, прямолінійний, як у Торі описувався Яаків). Примітним серед тосафістів є поєднання прізвиська та акроніма як у р.Іцхака бен Шмуеля, відомого як РІ га-Закен, тобто «старий РІ (Рабейну Іцхак)» або  Йосеф ібн Мігаш – «дбайливий РІ».

Традиція акронімів збереглася надовго, але найчастіше акронім або замінював справжнє ім’я як у випадку з р. Єгудою Лейбом бен Бецалелем, який став відомим як МАГАРАЛЬ з Праги («наш учитель р. Лейб»), або призводив до більшого тлумачення його значення. Так, р. Іцхака Лурію називати стали АРІ, що могло означати як «Б-жественний р. Іцхак», так і «Ашкеназі р. Іцхак», що згодом перетворилося і на «Арі га-кадош» («святий лев») та АРІ-заль (зіхроно лівраху – «пам’ять його благословенна»). І навіть до плутанини різних мудреців, про що свідчить прізвище Маршак, як похідне від Маршак – «наш учитель р. Шмуель Кайдановер» (XVІ ст.) або «наш учитель р. Шломо Клугер» (ХІХ ст.). Незважаючи на всі непорозуміння, традиція акронімів зберіглася і мала місце – МАЛБІМ (р. Меїр Лейбуш Кемпнер), РАШАБ (р. Шолом-Дов-Бер Шнеєрсон), РАЯЦ (р. Йосеф Іцхак Шнеєрсон) тощо.

Все ж таки найбільш цікавою групою є псевдоніми за назвами книг. З’являються вони найчастіше з кінця епохи рішонім у XIV-XV ст., хоча одним із предтеч можна вважати Ієгуду га-Леві, автора книги «Кузарі», якого іноді так і називають за його твором. Вже син Роша р. Яків бен Ашер став іменуватися Бааль га-Турім («який володіє стовпами»), за назвою своєї основної праці «Арбаа Турім» (4 стовпи). Іншими ришонімами, яких стали називати за їхніми творами, були Хасдай бен Єгуда Крескас або Ор Ашем (за книгою «Світло Всевишнього» 1411 р.) та Йосеф Альбо або Іккарім (за книгою «Коріння» 1425 р.).

Традиція зберігалася до ХХ ст. Причому назви книжок повністю замінили імена авторів. Серед них виділяються р. Йосеф Дов-Бер Соловійчик, відомий за назвою книги «Бейт га-Леві». Ну і звичайно таких мудреців як Цемах Цедек (р. Менахем-Мендл Шнеерсон), за назвою його коментаря до Талмуду, Хафец Хаім, якого насправді звали р. Ісроель Меїр га-Коген. Хоча він окрім книги про проблему лихослів’я був автором коментарів до «Шулхан Аруха» та книг з Галахи. Слід зазначити, що серед акронімів важливе місце посідає р. Авраам Іешаягу Кареліц, якого знають у всьому світі за назвою його праці за Галахою – Хазон Іш («Бачення людини»). Таким чином, традиція псевдонімів, акронімів та прізвиськ є невід’ємною частиною єврейської книжкової культури. Викликана вона була прагненням для зручності скоротити обсяги інформації про авторів і наголосити на скромності мудреців, оскільки назви книг були в основному виділені і публікувалися іноді без імені автора. Якщо ж прізвиська існували за життя мудреців, то акроніми і назви по книгах є даниною поваги нащадків, при зростаючій кількості літератури.

Існування таких псевдонімів не тільки полегшує, а й іноді заплутує у ототожненні авторів з їхньою спадщиною. Спірним ставало й асоціювання мудреців із деякими їхніми книгами, при тому, що протягом свого життя автори створювали й інші не менш важливі роботи. Подібні пошуки імен авторів роблять єврейські книги ще цікавішими і пробуджують читачів до пізнання глибин мудрості різних поколінь мудреців.

Микола БУЛАНИЙ