Родоначальником цієї великої єврейської родини був Шимшон Овіц із карпатського села. Він був першим і єдиним карликом у батьків. Вони бігали по лікарях, знахарях і чудотворцях. Вони виснажили нещасну дитину, але не додали жодного сантиметра до його зросту.
Проте у хлопця добре варила голова.
Якщо вірити джерелам, він навіть став рабином і підробляв на єврейських весіллях у ролі «ведучого» — тамади. Виявилися у нього й музичні здібності. У результаті він навчився грати на різних інструментах, пристойно співав і завойовував дівчат. Вважався бажаним женихом і був дуже вибірковим у цьому важливому питанні. Обидві його дружини були нормального зросту. Перша, Брана Фрухтер, народила двох доньок — Розіку та Франческу, обидві були карлицями. Друга, на ім’я Бася Хус, подарувала Шимшону ще вісім дітей: Аврам, Фрейда, Мікі, Елізабет і Переле успадкували зріст батька, а Сара, Лея та Ар’є мали звичайний зріст.
Маючи творчу жилку та підприємливість, Шимшон зрозумів, що з такою сім’єю можна заробляти хороші гроші, якщо перетворити її на трупу мандрівних артистів. Деякі прийоми спілкування з публікою він показав дітям сам. Проте навчати основам музики відправив до бесарабських клезмерів, які познайомили їх із єврейською народною музикою. На жаль, порадіти успіхам дітей на цьому поприщі батькові не судилося. У 1923 році він помер, після чого главою сім’ї стала Бася.
Незабаром після Шимшона не стало і Басі. Перед смертю вона зібрала всіх дітей і попросила поклястися, що вони ніколи не залишать одне одного. Пообіцявши матері на смертному одрі завжди триматися разом і назвавшись «Трупою ліліпутів», сім’я поїхала підкорювати Європу.
Як відомо, тридцяті роки були не найсприятливішими для євреїв. Проте цей незвичайний музичний колектив мав успіх. Вони ставили невеликі п’єси, співали й танцювали так талановито, що швидко стали улюбленцями публіки, справжніми зірками естради. Вони виконували популярні пісні російською, німецькою, румунською та угорською мовами. Особливо вдавалася народна клезмерська музика на ідиші. Це було справжнє шоу тривалістю близько двох годин. Вони досягли небаченого успіху й навіть купили автомобіль для поїздок — єдиний в окрузі.
Поки малорослі виступали на сцені, решта займалася організацією гастролей, вигадувала декорації, шила сценічні костюми. Всі добре пам’ятали материнський наказ — триматися разом, тому нові члени сім’ї — дружини чи чоловіки — вливалися у колектив.
Деякий час справи йшли непогано. Але прийшли інші часи: їхня батьківщина відійшла до Угорщини, яка стала союзницею нацистської Німеччини. Після прийняття «Нюрнберзьких законів» євреям заборонили виступати перед неєвреями. Проте ще не все було втрачено. Удача не відвернулася від них: серед впливових чиновників були шанувальники їхнього мистецтва, яким не склало труднощів видати фальшиві документи, за якими Овіци стали звичайною угорською сім’єю.
Незабаром до Угорщини увійшли німецькі війська. Запрацювало гестапо, сім’ю викрили й повісили всім на груди жовті зірки. Виникла нова загроза — бути відправленими до концтабору. І тоді Всевишній знову дав їм шанс. Побачивши таку незвичайну сім’ю, один із німецьких офіцерів взяв їх «під опіку». Овіци щовечора розважали нацистів піснями та своїм кумедним виглядом. «Трупа ліліпутів» сподівалася, що хоча б так їм вдасться уникнути концтабору.
В «обіймах» сатани
Але скоро цей «спектакль» нацистам набрид, і Овіци опинилися в Освенцимі. І навіть тут вони намагалися бути на виду. Радісно роздавали есесівцям рекламні листівки своєї трупи й почали співати. Тут на них звернув увагу один офіцер і направив чудових «артистів» до доктора Менгеле, начальника лазарету — так Овіци тоді зрозуміли його посаду. Для «Доктора Смерть» цей випадок мав безсумнівний науковий інтерес. Він був у захваті від такого «подарунка». «Тут роботи на двадцять років!» — радів він, оглядаючи свої нові «екземпляри».
…Невеликий відступ. У 1987 році Переле та її сестра Елізабет написали книгу «Милість сатани», у якій розповіли про те, що їм довелося пережити під час Катастрофи. Назва книги відображає їхнє подвійне ставлення до людини, яка перетворила їх на бездушних ляльок, але завдяки якій їм вдалося вижити в Освенцимі. Так, ймовірно, члени сім’ї відчували «стокгольмський синдром». Дійсно, Менгеле став своєрідним рятівником незвичайної родини. Якщо з іншими піддослідними він був безжальний, то до Овіців ставився дбайливо. Завдяки їх унікальності сім’ю звільнили від трудової повинності, поселили в окремий барак, годували ситніше, дозволяли носити власний одяг. Спочатку Овіци думали, що їм пощастило: адже євреїв та непрацездатних у таборі одразу ж вбивали — карлики були приречені.
Перші експерименти були звичайними: брали кров на аналіз, з’ясовували родовід, цікавилися спадковими хворобами. Менгеле «втішав»: «Ви маленькі, а ваш інтелектуальний рівень вищий, ніж у високих». Дуже скоро Овіци зрозуміли, що стали піддослідними кроликами й потрапили до катів у білих халатах. Менгеле приступив до нелюдських експериментів. Із вен малорослих людей літрами викачували кров, брали проби кісткового мозку, виривали зуби, волосся з голови, капали в вуха то гарячу, то крижану воду, кололи голками нервові центри по всьому тілу, обвішували різними приладами для перевірки інтелекту. Після таких божевільних «процедур» ходити самостійно вони вже не могли, тому на операційний стіл до Менгеле їх, немов ляльок, носили на руках.
Але Овіци витримали й це. Навіть коли виставляли голими під час лекцій, які Менгеле читав своїм «просвітленим» колегам, розповідаючи про свої «наукові» досліди, вони трималися на сцені з гордо піднятою головою. Вони розуміли, що лише це може продовжити їхнє життя в таборі смерті. На початку 1945 року в’язнів почали тисячами загоняти до газових камер. Овіцам залишалося лише співати, очікуючи швидкого й мученицького кінця. Вони були маленькими людьми, які інакше дати відсіч просто не могли. 27 січня Освенцим звільнили радянські війська.
Без оплесків
Чутки про те, що Червона Армія перемагає нацистів і йде визволяти страшний концтабір, виявилися правдою. Овіци стали єдиною сім’єю, яка вийшла з нього майже в повному складі. Лише один із братів загинув під час спроби втечі, порушивши дану матері обіцянку триматися разом за будь-яких обставин…
Вдихнувши повітря свободи, вони виїхали до Бельгії, де жили і працювали у звичному жанрі до 1949 року. Потім перебралися до Ізраїлю й незабаром почали виступати там. Але з’явилася втома, апатія, й Овіци зайнялися бізнесом.
Так, іноді людські долі складаються дивовижно. Незважаючи на труднощі, нестатки, небезпеки, приниження, пройшовши середньовічні експерименти, сім’я карликів змогла вижити у цьому не дуже ласкавому світі й залишити його вільними, самодостатніми, благополучними. Декому вдалося дожити до глибокої старості: Розина дожила до 98, Франческа — до 91. Переле, або Перл, як її ще називали, пережила всіх своїх близьких. Наймолодша й найгарніша з клану так і не змогла створити власну сім’ю. Вона померла в Хайфі у 2001 році у віці 80 років. Решта пішли трохи раніше. Поховані вони також усі разом, на сімейному цвинтарі.
«Доктору Смерть» із Освенцима, як і багатьом іншим нацистам, вдалося уникнути страти. Він зміг сховатися від правосуддя в Південній Америці. Одного лютневого дня 1979 року під час купання в океані у нього стався інсульт, і Йозеф Менгеле потонув.
Підготував
Ігор МАНЕВИЧ
ЩЕ СТАТТІ
Список Желєзнової.
Айзекси: родина на службі у англійської Корони
Тирани людству не потрібні!