Перетці: одне ім’я та дві долі

Так, Гірш Абрамович Перетц походив із родини рабинів. Саме його батькові Лейб Невахович присвятив твір «Вопль юдейської дочки»,  з публікацією якої пов’язують зародження Хаскали в Російській імперії. Матір’ю Гірша була дочка рабина Єгошуа Цейтліна, яким опікувався князь Потьомкін. Гірш Перетц здобув єврейську освіту. Цьому посприяв його дід – він створив у своєму маєтку в Могилівській губернії бейс мідраш, де вихованням Гірша займався маскіл Менахем-Мендл Сатановер.

1803 року Гірш Перетц потрапив до Петербурга, де за своєю ініціативою здобув світську освіту в Педагогічному інституті, поєднуючи навчання з роботою канцеляриста. З прийняттям лютеранства в 1813 р. починається кар’єрне зростання Перетця, його відправляють до Новоросійського краю в канцелярію князя Куракіна. Потім його переводять до канцелярії графа Мілорадовича, де він зблизився з декабристом Федором Глінкою. Так починається дивна історія єврея-декабриста, його сина та Герцена.

У 1819-1820 pp. Перетц вигадав, що з Глінкою створив таємне «Товариство Глінки-Перетця». Однак після придушення повстання, Глінка стверджував, що ніхто не входив у суспільство і що навряд чи воно взагалі існувало, тільки може у фантазіях самого Перетця. Тим не менше, Гірш Перетц увійшов в історію як єврей-декабрист, хоч і не перший заарештований у зв’язку з декабристським рухом. Його випередив Давид Лошак, який мав торговельні стосунки з Павлом Пестелем. Роль Перетця у справі декаб­ристів стала повчальною.

За матеріалами слідства у справах декабристів, Перетц, за його словами, зробив значний внесок у рух. Він визначав метою суспільства запровадження представницького правління, залучив до товариства 6 осіб і як таємний знак запропонував використати слово «Хейрут» (свобода), удосконаливши таємний ключ для листування. Одним з основних завдань Гірш вважав визволення євреїв, розсіяних Європою, створивши у майбутньому проект поселення у Криму чи на «Сході як окремого народця». Саме Гірш Перетц 12-13 грудня 1825 року повідомив у свою канцелярію, що побоюється зворушень у день присяги Миколі 1 та просив повідомити про це графа Мілорадовича. Але граф лише жартував на адресу нав’язливого підлеглого. Викликає підо­зру спроба Перетця зв’язатися з місіонером Веєм, якому хотів допомагати у справі хрещення євреїв.

На допитах керівники декабристів повідомили, що абсолютно нічого не чули про Гірша Перетця. А Бестужев взагалі сумнівався в участі Перетця, за його словами, суспільство декабристів «обирало переважно росіян». Федір Глінка у свідченнях згадав про скарги Перетця на міністра Гур’єва у зв’язку з тим, що майнова справа Перетців з владою «велася так їм невигідно» (у результаті компенсації від держави за службу у війні 1812 р. Перетці не отримали). Глінка постійно наголошував, що Перетц виявляв важливість своєї особи і наголошував на бажанні бути прийнятим у літературне, масонське чи хоч якесь суспільство. Глінка з приводу масонства писав: «як мені рекомендувати такого балагура; сміятися стануть», тому прийняв Перетця в члени ланкастерських шкіл і доручив йому набирати нових піклувальників.

Особи, які за свідченнями Перетця були прийняті ним до складу декаб­ристів, виявилися або померлими, або взагалі не розуміли, про що йдеться. У ході слідства поведінка Перетця дратувала начальника III Відділення графа Бенкендорфа, особливо з огляду на те, що Перетц плутався у свідченнях, щоразу надаючи нові відомості. Вже в березні 1826 р. Перетц підкреслював, що декабристи «безглуздо зробили, почавши справу, бувши впевнені у війську без артилерії; що замість палацу пішли на площу».

А 11 березня він раптом запропонував проект уніфікації жителів імперії за допомогою доносів на таємні товариства. Будь-яких доказів про створені ним товариства Перетц так і не надав, хоча кількість учасників його «таємного товариства» зросла до 9 осіб. У зв’язку з суперечливими свідченнями, Перетця припинили допитувати, навіть після його прохання організувати тортури для нього, Глінки та інших «учасників».

Проте, комісія визнала Гірша Перетця винним у таємній діяльності та заслала у серпні 1826 р. до Пермі, але не на каторгу, а під нагляд поліції. При цьому Перетц продовжував працювати у державних відомствах. Вірною дружиною декабриста виявилася баронеса Марія Гревеніц, яка супроводжувала чоловіка у всіх його тяготах. Помер Гірш Перетц 1855 року в Одесі.

В 1823 р. у Перетця народився син, названий також Григорієм, котрий став письменником. Син здобув уже світську освіту, хоча 3-й курс філософського факультету університету у Петербурзі не закінчив. Кар’єра його припала на час реформ Олександра ІІ. Примітно, що Григорій 2-й був колезьким асесором, популярним викладачем російської мови та літератури в Маріїнському інституті, школі гвардійських підпрапорщиків, Технологічному інституті; лектором етики та естетики у Будівельному училищі, а також  діючим членом Вільного економічного товариства. Але вже 1862 року Григорій Перетц несподівано кинув викладання і присвятив себе літературній діяльності, працюючи в газетах та журналах. Твори Перетця публікувалися багатьма видавництвами. У свій час він завіду­вав відділами «Урядового Вісника» та «Голосу». Також займався Григорій Перетц благодійністю, а у 1861 році став одним із засновників Товариства дешевих квартир, яке також забезпечувало громадян одягом та медичною допомогою.

З легкої руки історика Михайла Лемке Григорій 2-й увійшов в історію як агент царської охранки.

Григорій Перетц з’явився у червні 1862 року у Лондоні на відкритті Всесвітньої виставки. На підставі донесень невідомого таємного агента III Відділення, що стежив за будинком Олександра Герцена в Лондоні, шеф жандармів склав і розіслав митникам список осіб, які влітку 1862 року відвідали Герцена, з наказом заарештувати їх. Згодом, цю резонансну операцію назвуть «справою 32-х» і в ній фігуруватимуть в якості обвинувачених письменник Іван Тургенєв і революціонер Микола Сєрно-Соловійович.

Герцен до останнього не вірив, що ввічливий Григорій Перетц, син декабриста, здатний на подібне («він, здається, дуже хороша і освічена людина»). Однак конспіративний канал пропагандистських матеріалів проти царя був значною мірою ліквідований завдяки Перетцю.

Неприємні чутки про Перетця дедалі більше поширювалися у суспільстві. Тому, для відведення підозр, III Відділенню довелося демонстративно затримати Перетця на кордоні. 1863 року у III Відділенні Перетцю вже доручали справи політичного розшуку нарівні з начальником закордонної агентури, таємним радником Олександром Гедерштерном.

При цьому Перетц зберіг статус «прогресивного» чиновника і після «справи 32-х». З 1863 р. він був членом Комітету грамотності з організації безкоштовних шкіл для сільських вчительок, які, на його думку,  «мають бути цілком самостійні у житті».

У 1871 році Перетц був членом комісії з видання творів Пушкіна, і навіть комісії з нагород­ження Вільним економічним товариством книжок для народу.

Надалі Перетц служив у Міністерстві внут­рішніх справ, а потім позаштатним чиновником з особливих доручень, а з 1875 р. вже офіційно працював у III   Відділенні старшим радником при головному начальнику.

Перетц був кілька разів відряджений за кордон «для вивчення питання про підроблення асигнацій», але служба змусила його у 1881 вийти у відставку. А через два роки він помер у Петербурзі.

У майбутньому дії двох Григоріїв дедалі більше ідеалізувалися. Наприклад, таємне товариство «Хейрут» стали в сучасній Росії порівнювати за масштабами з Північним та Південним товариствами. А в інших випадках «Хейрут» називають масонською ложею чи шпигунською мережею. Поет Мойсей Цейтлін з гордістю представлявся «нащадком декабриста» Перетця, що, на думку історика Сергія Ерліха, можна вважати прикладом «антишістдесятницького декабризму». Григорія 2-го багато істориків представляли як зловісну особистість, людину подвійної ролі і всіляко намагалися знайти нові свідчення його злочинної діяльності, приписуючи йому непрямий вплив на арешти відомих революціонерів, включаючи Миколу Чернишевського.

Обидва Григорія, тою чи іншою мірою, вплинули на перебіг революційного руху в імперії і долі його діячів.

Микола Буланий