Нігуни, хасиди та Україна

Протягом століть музика надихала євреїв в роки свавілля та погромів. Особливий жанр —  нігун, що перекладається як «мелодія», став сакральним твором, поєднуючи єврея із Всевишнім. Зараз їх співають більшість євреїв світу, але поява цього жанру завдячує хасидизму, що виник в Україні завдяки Бааль Шем Тову.

Бешт вважав,  що таємниці Тори можуть бути доступними для кожного, тому й розповсюджував свої ідеї в різних формах. Однією з них стали нігуни, що виникли під час усамітнень Бешта в Карпатах, і перші нігуни були наспівами без слів. Вважалось, що слова обмежують поштовхи душі, тоді як мелодія дозволяє їй піднятися над земними стражданнями й є «іскрами» святості. Одного разу Бешт навіть викупив мелодію часів Храму за золотий в пастушка, який після «продажу» забув її. Характерною рисою нігунів є те, що їх можна співати до безкінечності, доки душа не відчує доторк Всевишнього.

В подальшому їх стали створювати учні Бешта, яких надихали різні почуття: плач, радість, перемога та ін. Ритми нігунів єднали євреїв. Мелодії потребували постійного оновлення, й бажано щошабату. Вважалося, що хасиди повинні підхоп­лювати нігуни за своїм цадиком, а якщо мелодія вже була вивченою, то нігун переходив з сакрального до побутового жанру. Існувало неписане правило, що мелодія не повинна повторювати мотиви нігунів інших цадиків. Оскільки в ХІХ столітті з кожним поколінням кількість цадиків зростала, відповідно зростала й конкуренція між ними та хазанами-авторами. Тому використання «чужого» нігуну значило визнання більш вищого статусу цадика-власника, а співання нігунів, навіть, вважалось викликом душі автора серед співців. Так сформувалися емоційні нігуни брацлавських хасидів, маршові твори гурських хасидів та інтелектуальні у хабадників, які, завдяки Мітелер ребе, поділили нігуни на практичні «Овейд» та інтелектуальні «Маскіль».

Жорстке табу не розповсюджувалося на ритми сусідів. Так, в ХІХ столітті часто використовували української пісні про кохання, війну чи бідність, додавалися куплети або іноді кілька слів івритом чи їдиш і виконувалися у манері нігуну, прославляючи Всевишнього. Прикладом є нігун про телицю на основі народної пісні «Став я пити у п’ятницю». Але хасиди змінили сенс пісні,  де нігун розповідає про «хазяї­на», тобто Всевишнього, перед яким обов’язково доведеться відповідати за гріхи. Більш глибокий сенс подав 7-й Любавичський ребе в 1963 році. Він пояснює різницю між  звеселяючим вином та п’янким: «вино, що звеселяє,  — це бачення величі Всевишнього, а якщо людина бачить, що це не допомагає, то йому необхідне п’янке вино, аби затопити тіло та тваринну душу й вийти з обмежень». Ще одним прикладом є нігун «Голос у лісі» авторства Дідуся зі Шполи. Цей нігун він співав після «Шма» ввечері і до часу читання «Тікун хацот» опівночі. Тепер цей нігун виконують напередодні Пуриму, а фраза

«Шум в лісі звукає,

це батько в лісі своїх дітей шукає», —

 полягає в пошуку Всевишнім євреїв, яких він хоче вивести з чагарів гріхів.

Одним з прикладів повної адаптації української пісні є нігун про Марка. Українська жартівлива пісенька про пустотливого котика Марка повністю змінила зміст одним словом («кіт» став «дурнем»). Хасидська система образів «купити/продати» означала виконувати заповіді, отримуючи заслуги для майбутнього світу, ярмарок же став символом життя людини. А сам Марк — символом «йецер а-ра» — зла, що живе в кожному й впливає на ярмарок/життя.

Але все ж  таки найвідомішим є нігун садігурських хасидів, створений р. І. Фрідманом з Ружина. Основна ідея — знаходити силу для радості навіть у найжахливіших умовах. Він жив в першій половині ХІХ століття, коли проти євреїв владою приймалися жорсткі накази й саме життя ребе було непрос­тим: його звинувачували у вбивстві, він сидів у тюрмі й лише дивом виїхав в підавстрійську Садігуру, що стала новим центром хасидизму й нігунів. Якби не міграції та Перша світова війна, цей нігун лишився б на­дбанням одного з дворів України. Але в 1915 р. його почув в Єрусалимі хазан Авраам Цві Ідельсон, який вірив, що саме музика є ДНК народу. В 1918 р. з нагоди закінчення війни Ідельсон організував концерт і до нігуну підібрав фразу з Тегілім «Давайте будемо радіти» («Хава нагіла»).

Наступного ранку все місто співало нігун з на­дією на мир та відродження єврейського життя. Тепер цей нігун співають на урочистих заходах по всьому світу. З другої половини ХХ ст. завдяки Г. Белафонте нігун став універсальним символом людської радості. Сьогодні його виконують всі — від класичних оркестрів до рок, панк- чи техногруп. Так ідея р. Фрідмана боротьби з пітьмою й запалювання світла втілилася в життя.

Нігуни виникали й протягом ХХ сторіччя, про що свідчать адаптації Сьомим Любавичським ребе «Марсельєзи» (нігун «Адерет веаемуна» у Сімхат Тора під час війни Судного дня) чи нігун на мотив «Маршу Наполеона». Процес створення нігунів відбувається й зараз, коли солдати ЦАХАЛу придумують нові твори.

Якщо перші хасиди знали переклади своїх нігунів, то сучасні євреї не всі розуміють, про що саме вони співають. Для них це стало сакральною піснею, яку завчають змалку як своєрідну молитву, не міняючи жодного слова.

Але в наш важкий час потрібно не лише пам’ятати, але й за допомогою співів, придумуванню нових мелодій, підтримувати один одного та єднатись для перемоги світла над темрявою.

Микола БУЛАНИЙ