Історія Йозефа Зюсскінда Оппенгеймера

Шляхетні, але не завжди маючі гроші, аристократи в Новий час стали використовувати заможних євреїв в своїх фінансових справах, створивши своєрідну касту «придворних євреїв». Серед них були представники сімей рабинів (Абрабанелі), вчених (Закуто) та ін. Багато євреїв отримували дворянство й титули (так, Давид Коган став графом Ларвотто), а деякі досягали такого впливу, що одного з них – Шмуеля Оппенгеймера – навіть, називали «юдейським імператором». Однак, часто їх життя закінчувалося трагічно: через неможливість повернення боргів вельможі розпалювали ненависть до них з боку народу й церкви, внаслідок чого, майно придворних євреїв грабували, а їх самих вбивали. Не дивлячись на велику кількість відомих придворних євреїв, завдяки літературним та кино­втіленням, найвідомішим став Йозеф Оппенгеймер чи єврей Зюсс.

Існує два різних образи Йозефа Оппенгеймера. Один з них, антисемітський, що починається в офіційних колах герцогства Вюртемберг і описує в негативному ключі його особу і вчинки. Цей образ проіснував до середини ХХ ст. й часто використовувався проти євреїв. Він став основою повісті В. Гауфа «Єврей Зюсс» 1827 р., хоча кульмінацією його використання був нацистський фільм Ф. Харлана, де Зюсса окреслено хитромудрим, жадібним та хтивим євреєм, здатним лише до розвалу нації та держави німців. В фільмі, знятому за мотивами повісті, євреї показані чужинцями су­спільства, а їх обряди – моторошними та зловіщими. Такого Зюсса з реальною особистістю зв’язувало лише ім’я й певні деталі, решта – ілюстрації розповсюджуваних в Рейху антисемітських стереотипів. Тим не менш, стрічка отримала приз Венеціанського фестивалю 1940 р. За пропагандистською метою він затьмарив інший фільм нацистів – «Вічний єврей» (його проглянуло 1 млн. ос., тоді як «Зюсса» – 20 млн.). Г. Гіммлер наказав зробити стрічку обов’язковою для перегляду співробітникам СС і поліції. Про життєвість цього образу свідчить факт, що в 2010 р. випущено фільм про створення фільму з особливостями долі учасників зйомок.

Іншим, трагічним, є образ Зюсса творів М.Лемана й, найбільше, Л.Фейхтвангера. До драми Оппенгеймера Фейхтвангер звернувся в 1917 р., але вбивство в 1922 р. міністра В.Ратенау дозволило знай­ти між ними паралелі, що втілилось в роман «Єврей Зюсс». Фейхтвангер описав нелегкий шлях Зюсса до влади. В творі показано, як, дотримуючись нейтралітету, Зюсс допомагав єврейській громаді. Після свого падіння він, у в’язниці, морально перероджується та повертається до традицій. Тож відмову в помилуванні Зюсс стійко сприйняв і загинув під насмішки натовпу й плачу євреїв.

Попри відмову видавництв, в 1925 р. роман на­друкували в Мюнхені. Скоро «Єврей Зюсс» отримав міжнародний успіх й переклад на 17 мов. Відомість роману зумовила  театральні постановки. Так, Е.Дьюксом створено англомовну п’єсу, що мала успіх в Англії та США, а П.Корнфельдом – адаптація для німецькомовної публіки. Завдяки Е. Дьюксу за твором Л. Фейхтвангера в 1934 р. англійці зняли кіно. Враховуючи небажання сварки з Рейхом, фільм перетворився лише на «костюмну» історичну драму, де осуд антисемітизму був обережним. Зюсса представлено як людину, готову на все заради влади, підняття престижу держави і знищення бар’єрів гетто. Він не лише вірний слуга, але й турботливий син, батько. Особиста трагедія Зюсса полягає в містичному зв’язку з герцогом. Крім цього, фільм вказує на особистісну трагедію єврея в суспільстві (реальна доля Зюсса, міф про кривавий наклеп), його використання і, водночас, насмішки… Зюсс предстає як людина, що бореться зі старими стереотипами. Не дарма в фільмі є фраза, що справа Зюсса про благо народу й стирання поділу на «своїх» і «чужих» «незавершена, але історія не забута». Думка, що коли-небудь всі стануть одним народом без забобонів і упереджень, є ключовою в фільмі, при тому, що продюсери вважали педалювання єврейскої теми негативним для касового успіху. Для зм’якшення «єврейскості» образу, Зюсса, навіть, зробили бастардом маршала фон Гейдерсдорфа. А в американському прокаті фільм показували за назвою «Міць», аби не дратувати аудиторію. Екранізація викликала критику и заборону показу в Німеччині та Австрії, бо «гарні» євреї протиставлялись «поганим» німцям. Англійська версія окреслила Зюсса європеїзованою людиною, що пройшла школу Версаля, тоді як в нацистській – він традиційний, а компетентність – лише хитрість та зворотливість задля обману герцога.

Реальна доля Йозефа Зюсса Оппенгеймера лишається для більшості в межах цих двох образів. Насправді Зюсс народився в Гейдельберзі в сім’ї збирача податків близько 1698 р. Дитинство його невідоме, окрім того, що в 1713-1717 рр. він їздив в Амстердам, Відень і Прагу. Завдяки родичам він в 1720-х рр. став придвор­ним євреєм в Мангеймі, Дармштадті та Франкфурті-на-Майні. Саме там 1732 року відбулось знайомство з майбутнім вюртемберзьким герцогом Карлом Олександром (за іншими даними – в Бад-Вільдбаді), котрому почав фінансово допомагати. Подальша доля Зюсса пов’язана з Вюртембергом. Після вступу Карла Олександра на престол, герцог став ще більше потребувати послуг Оппенгеймера. Саме тому герцог надав йому додаткові переваги в економіці та фінансах. Таким чином Карл Олександр на початку правління створив дві глибокі державні проблеми: 1)правління католицького герцога над протестантським населенням; 2) призначення єврея на впливову посаду в державі. Саме ці причини призвели в подальшому до озлоблення знаті та народу, особливо, після призначення в 1736 р. Оппенгеймера старшим фінансовим і політичним радником герцога.

Аби прилаштувати слабку економіку Вюртемберга до розкошів Карла Олександра, Зюсс ввів інновації в дусі товарної економіки: заснував тютюнову, шовкову й порцелянову промисловість, перший банк Вюртемберга. Окрім цього, він став обкладати податками чиновників та брати плату за права на торгівлю сіллю, шкірою та вином. Зюсс зайнявся торгівлею дорогоцінним камінням та металом, організовував лотереї та азартні ігри. Великою акцією стала його грошова реформа щодо збільшення кількості монет за рахунок «псування» металу домішками. У всіх інноваціях Зюсс особисто брав участь, бо одночасно із збільшенням казни, зростало й його багатство. Карл Олександр підтримував Оппенгеймера, не консультуючись з ландтагом (радою). На тлі такої політичної напруги сміливі реформи Оппенгеймера й його особисте багатство викликали заздрість знаті, чиновників. Зюсс отримав осуд і єврейської громади, хоча він ніколи не забував про громаду, допомагаючи бідним та тим, хто вивчав Тору, сприяючи виданню священних книг та ін.

У 1737 р. герцог готував державний переворот аби розігнати ландтаг та зробити католицтво державною релігією. Скоріш за все, ці дії викликали погіршення відносин з Оппенгеймером. Тож придворний єврей попередив ландтаг про змову. Але в ніч перевороту – 12 березня 1737 року – несподівано для всіх герцог вмирає від набряку легень під час огляду гарнізону. Оппенгеймера одразу заарештували та звинуватили в державній зраді, порушенні королівської гідності, грабунку казни, хабарництві, розбещенні жінок і неповнолітніх. 30 березня 1737 р. його відправили в фортецю Хоеннофен, де Зюсс був в одиночній камері. Там він оголосив голодування через погане ставлення і через два місяці його перевели в Хоенасперг.

Судовий процес Оппенгеймера отримав резонанс в імперії. Більшість звинувачень могли бути оскаржені через відсутність доказів, їх некомпетентність щодо неповнолітніх підтвердили свідоцтва акушерок під час суду. І все ж суспільство було налаштоване проти Зюсса, навіть деякі євреї дали свідчення проти нього аби отримати винагороду.

Оппенгеймера судили й засудили 9 січня 1738 р. до страти. Вирок був винесений без докладного опису та доказів зловживань, жодних аргументів не було заслухано. Частина євреїв Вюртемберга намагалась вплинути на винесення більш м’якого вироку, але це не допомогло. Тобто, Оппенгеймер був засуджений без будь-якого оголошення щодо якогось конкретного зловживання й без прослуховування захисту. Зюссу тільки  дозволили зустрітись з керівником єврейської громади Мордехаєм Шлоссом, але не дали зустрітись з рабином, бо придворному єврею у в’язниці намагались нав’язати християнство, але натомість, він навпаки зробив тшуву.

4 лютого 1738 р. Зюсса Оппенгеймера привели до ешафоту й дали останній шанс прийняти християнство, але він відмовився. За словами Залмана Шехтера, коли Оппенгеймер підіймався на 52 сходинки шибениці, кожен крок він казав  «Хай гу Елокім», а останніми словами була молитва «Шма». Показова страта на площі в Штутгарті стала важливою подією для міста, свідченнями чого є численні сувеніри про страту XVIII ст. (гравюри, медалі та ін.) Саме тому, всі портрети Зюсса, що дійшли дотепер, містять малюнки шибениці й коротку історію його «злодіянь». Тіло Оппенгеймера лишалось в клітці шибениці 6 років, й лиш при вступі на престол Вюртенберга Карла Євгенія було дозволено його поховати. Судові матеріали були секретні й недоступні до 1918 р. Лише в 2011 р. ландесархів Штутгарта надав громадськості захисні матеріали Оппенгеймера, які ніколи не були прочитані судом. Ця «ганьба для Вюртемберга» вплинула протягом століть на місцевих жителів. Лише в 1998 р. міський радник М. Кінцле запронував назвати «вулицю чи місце» в Штутгарті на честь Зюсса, а в 2017 р. до чергової річниці страти встановлено пам’ятну табличку на місці шибениці. Також з 2010-х рр. потроху, але інтерес до історії придворного єврея зростає: друкуються книги, створюються премії, проводяться конференції. Приклад несправедливо засудженого єврея вкотре викликає до себе інтерес та увагу до проблем міжетнічної терпимості й толерантності.

Микола БУЛАНИЙ