Айзекси: родина на службі у англійської Корони

З часів Середньовіччя до епохи Англійської революції (середина XVII ст.) євреїв на Британських островах не було. Для простолюду образ єврея ототожнювався лише з шекспірівським Шейлоком і т.п.

Але протягом ХІХ ст. євреї почали значно впливати на англійське суспільство. Спочатку провідну роль стали відігравати представники капіталу, такі як барони Ротшильди, Свейтлінги чи баронети Монтефіоре, згодом до них долучився прем’єр Бенджамін Дізраелі, який мав титул графа Біконсфілда. Поступово євреї змогли влаштувати стабільне економічне та політичне положення своєї громади. Безпосередньо в цьому процесі брала участь родина Айзексів, яка протягом десятиліть покращувала образ Британської імперії в умовах індустріалізації.

Першим з родини став Генрі Аарон Айзекс (1830–1909 рр.), який, розпочавши з торгівлі фруктами, зумів стати олдерменом, шерифом Сіті, за що отримав лицарське звання у 1888 р. Проте яскравим здобутком його кар’єри стала посада лорда-мера Лондона, на яку його обрали в 1889 р. Це був перший випадок обрання єврея головою столиці Британської імперії. Всього за чверть століття суспільної праці Генрі Айзекс поліпшив житлові умови робітників, сприяв реформуванню системи фінансування столиці Британської імперії. Особиста родинна трагедія вплинула на те, що Генрі Айзекс став першим з авторів робіт по системі навчання глухонімих в імперії. Саме Айзекс стояв у витоків будівництва Тауерського мосту, який є однією з візитівок Лондона. В якості члена Єврейської опікунської ради він виступав за покращення життя єврейської громади, безпосередньо брав участь у процесі об’єднання п’яти великих громад Лондона в єдину організацію, якій дотепер підпорядковано більшість синагог Великої Британії. Об’єднана синагога сприяла розселенню та інтеграції євреїв-мігрантів зі Східної Європи в межах Британської імперії. Про неабиякий вплив Айзекса на положення євреїв свідчить його виступ в Меншн-Хаусі (офіційній резиденції лордів-мерів Лондона) щодо засудження урядом Британської імперії антисемітської політики румунського та пруського урядів.

Не менш визначним діячем родини став племінник лорда-мера Руфус Деніел. На відміну від дядька Руфус мав можливість отримати якісну освіту, і його кар’єра склалася ще успішніше. У 1887 р.,  після завершення Лондонського університету,  Руфус став одним з найвідоміших знавців фінансового права, що дало йому змогу долучитися до політичного життя імперії. Вже у 1904–1913 рр. Айзекс представляв ліберальну партію в парламенті. Він сприяв прийняттю низки актів про парламент, національне страхування, державну таємницю та уряд Ірландії. В перше десятиліття ХХ ст. Руфус обій­мав провідні юридичні посади імперії: замміністра юстиції, головний юрисконсульт кабінету міністрів та навіть став першим євреєм на посаді лорда — головного судді. Був лицарем-бакалавром з правом називатися «сером» і отримав титул командора Вікторіанського ордену.

Саме Руфус Айзекс під час Першої світової війни домігся від США держзайму, вступу цієї держави до Антанти та відправки півмільйонної армії до Європи, за що отримав титули спочатку барона, а згодом і графа Редінг. Після війни з 1921 по 1926 рр. Руфус — перший єврей, який став віце-королем Індії, а через рік — капітаном замку Діл. За його правління в Індії вдалося створити розгалужену систему місцевого самоврядування, житлове будівництво та провести аграрну реформу. Гострою проблемою лишалась ситуація між мусульманським та індуїстським населенням Індії. На перших порах Руфус намагався примирити Махатму Ганді та Мохаммада Алі Джину, проте добрі стосунки вдалося вибудувати лише з місцевими раджами. В подальшому він вимушений був приборкувати повстання в Мадрасі та Пенджабі, через що вдавався періодично до затримувань лідерів мусульман та індусів (в тому числі й Ганді). За активну діяльність віце-короля в 1926 р. Айзекс отримав титул маркіза, і таким чином, вважається євреєм, який має найбільш високий титул в Великобританії. В останні роки життя Руфус посідав чільне місце ліберальної партії й у 1931 р. обіймав пост міністра закордонних справ та був лідером Палати лордів. За рік до смерті, у 1934 р., Руфус став першим євреєм-лордом — наглядачем П’яти портів. Чи не останньою політичною справою Руфуса стала розробка в 1935 р. Акту про уряд Індії.

Важливу роль Руфус Айзекс відігравав і серед єврейської громади. Він не лише брав участь у різних благодійних фондах англійських євреїв, але звертав увагу в палаті лордів на скрутне становище євреїв Німеччини в 1930-х рр., брав участь у створенні Палестинської електричної компанії (зараз — найбільший виробник електрики в Ізраїлі), та певний час, будучи головою правління, сприяв переселенню євреїв до підмандатної Палестини і був одним з ідейних натхненників Міжнародної ради християн та євреїв щодо етноконфесійного діалогу. Враховуючи громадський вплив маркіза, його іменем були названі одна з найбільших та найперших електростанцій Ізраїлю, юридичне товариство євреїв Квебеку.

Син Руфуса Айзекса Джеральд продовжив родинну традицію. У свій час він став міністром закордонних справ від лібералів та членом Таємної ради. Завершив свою політичну кар’єру Джеральд в якості першого голови Ради з трибуналів. Нащадки Айзексів існують і дотепер. Нинішній, четвертий маркіз Саймон Айзекс активно підтримує єврейські організації, навіть планує отримати громадянство Ізраїлю, але але…

Микола БУЛАНИЙ

На фото:

Генрі Айзекс

Руфус Айзекс

Джеральд Айзекс