Євреї Дніпра – будівельники

Ось будь ласка: Семен Лазаревич Мілославський – голов­ний інженер Головпри­дніпровстроя, Марк Іса­акович Дитятковський – головний інженер Дніпропетровського управління механізації тресту «Дніпросантехмонтаж», Ісаак Юхимович Гезен­цвей – керівник тресту «Дніпрометалургбуд», Лазар Ілліч Загермейстер – головний інженер тресту «Дніпроважбуд»,  Олександр Михайлович Бейлін і Аркадій Наумович Гольдштейн були начальниками виробничого відділу цього тресту, Ісаак Аронович Леві – начальником технічного відділу, Марат Мойсейович Болотін – головним технологом, Ілля Давидович Ентін – головним механіком, заступником управляючого і керівником будівництва великих комплексів та об’єктів. Залман Міхійович Ландман також був керівником комплексу. Георгій Леонідович Лащавер, Євсей Мойсейович Кронфельс, Матвій Абрамович Лев, Олексій Борисович Хідекель та його син Едуард Олексійович, Ілля Михайлович Аблін, Володимир Аркадійович Кушніров, Юхим Михайлович Лейбов очолювали ряд будівельних управлінь тресту.

Комбінатом «Дніпроважбуд» керував Олександр Давидович Флєєр, трестом № 17 – Давид Юхимович Фрідман та Аркадій Борисович Тишман, трестом «Дніпрожилбуд» – Йосип Абрамович Пеклін, трестом «Дніпровськ­промбуд» – Борис Михайлович Ройтберг,  Домобудівним комбінатом – Борис Мойсейович Тишман, Марк Мойсейович Монін – трестом «Дніпросільбуд», Наум Ізрайлевич Баренбойм – трестом «Дніпрозалізобетон», Фроїм Ісаакович Макаревич – трестом «Дніпро­спецбуд». І це далеко не повний перелік. Доречі, згаданий тут Аркадій Наумович Гольд­штейн понад десять років працював у нашій єврейській громаді головним інженером–будівельником. З його активною участю збудовано дитячий освітній центр «Бейт Ціндліхт», міква, проведено відновлення єврейського цвинтаря на житловому масиві «Західний» та інші об’єкти. Він займався комплексним контролем з експлуатації та спорудження всіх будівель нашої громади.

А тепер трохи детальніше.

Великі роботи в регіоні ведуть декілька порівняно нових будівельних організацій. Серед них виділяється Науково-виробниче об’єднання «Созідатель». Невелика фірма, створена 1987 року, чисельністю 50 людей, в 2005 році налічувала 600 осіб. У 1994, 2001, 2002 роках фірма стала лауреатом конкурсу найкращих фірм року у Дніпропетровську, а у 1995 році отримала міжнародну нагороду «Смолоскип Бірмінгема». Фірмою «Созідатель» збудовано Бізнес-центр, здійснено будівництво елітного житлового комплексу по вул. Сєрова № 26. Побудовано перші у місті підземні гаражі, житловий комплекс «Центральний» у районі вулиць Шевченка та Виконкомівської. Вражають житлові комплекси «Олександрійський» на площі Шевченка, «Банкірський дім» (вул. Миронова – Європейська), комплекс типового житла на житловому масиві «Червоний Камінь». «Созідатель» виконав реконструкцію обласної лікарні ім.Мечникова, побудовав супермаркети на житлових масивах «Червоний Камінь» та «Перемога» і перший у місті багаторівневий паркінг. 2005 року фірму було нагороджено дипломом Держбуду України за виконання реконструкції та реставрації будівлі головпоштамту міста.

Головою правління та генеральним директором НВО «Созідатель» з 1987 по 2002 рік був Леонід Аркадійович Турчин. У 2002 році його призначили головою Будівельної палати та заступником губернатора області. 2005 року він знову став головою правління НВО «Созідатель».

Турчин в 1964 році закінчив Дніпропетровський енергобудівний технікум. Працював на будівництві металургійного комбінату ім. Ілліча у Жданові (Маріуполь). Після служби в армії влаштувався в інститут «Дніпрогражданпроект». 1975 року закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. 1994 року був обраний членом міськвиконкому. У листопаді 2000 року Указом Президента України Л.А.Турчину було присвоєне звання «Заслужений будівельник України».

З 2002 по 2004 рік головою правління та генеральним директором АТЗТ НВО «Созідатель» став Олександр Лео­нідович Турчин. Він лауреат міжнародної нагороди «Лаври Слави» міжнародної корпорації соціального партнерства «Europe Business Assembly» (Оксфорд, Великобританія), кавалер ордена Святого Станіслава, член-кореспондент Міжнародної академії наук житлово-комунального та побутового господарства.

За 17 років «Созідатель» у Дніпропетровську ввів в експлуатацію 225000 м2 приміщень, з них – понад 1000 квартир, 575 гаражів тощо.

Добре знають в місті «Трест реконструкції та розвитку» (ТРР), який виріс із створеного у 1988 році кооперативу «Будівельник». Генеральний директор – голова правління ТРР Євген Йосипович Уріх змінив на цій посаді Михайла Зіновійовича Мархасіна – організатора тресту, який трагічно загинув.

Євген Уріх навчався у Дніпропетровському інженернобудівельному інституті, де успішно поєднував навчання зі спортом. Після закінчення інституту працював у тресті  «Дніпростальконструкція». Брав участь у будівництві унікальних споруд (Стан 550, киснево-конверторний цех на меткомбінаті ім. Дзержинського, доменна піч № 9 «Криворіжсталі» та інші).

Євген Йосипович Уріх поєднував роботу у ТРР з посадою голови Будівельної палати Дніпропетровська. Він автор понад 40 наукових робіт, автор методів застосування полімерних композицій при відновленні працездатності конструкцій різних споруд.

У Тресті реконструкції та розвитку працюють Григорій Аркадійович Яновський (керівник проектно-технічного відділу) та Михайло Еммануїлович Рівкін (голов­ний технолог). В активі ТРР повернення до життя багатьох будівель міста, об’єктів комунального господарства, промислових споруд, шкіл (будинок по вул. Чичеріна, № 17, дитячий комбінат № 394, майстерні Міськводоканалу та Дніпротепломережі, об’єкти заводу ім. Дзержинського та Баглійський коксохімзавод, середня школа № 12, єврейський ліцей № 144, єшива, лікувальний корпус лікарні № 7, будинки № 17, 20 та 23 на житловому масиві «Тополя»,  участь у реконструкції готелю «Україна»,та багато іншого).

Під керівництвом Є.Й.Уріха виконано складні аварійно-відновлювальні роботи з ліквідації наслідків вибуху на Солонянському заводі комбікормів. Розроблено технологію відновлення житлових будівель без демонтажу верхніх поверхів та відселення мешканців. Під час виконання реставраційних робіт максимально зберігається первісний архітектурний вигляд будівлі. Це добре видно на прикладі будинку на вул. Південна, 2.

Євгена Йосиповича обрано головою Будівельної палати Дніпропетровська, він представляє інтереси регіону в Будівельній палаті України.

Його діяльність високо оцінена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, грамотою Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства, почесними грамотами національної будівельної корпорації, дипломами та подяками.

Євген Йосипович – лауреат міжнародного конкурсу «Золоті торгові марки», загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» та міжнародного академічного рейтингу популярності та якості «Золота фортуна».

На березі Дніпра, у парку імені Шевченка, стоїть гранітний пам’ятник – невелика бронзова фігура та напис:

«Будівельникам цієї набережної від вдячних дніпропетровців».

Але мало хто знає, що тут зображений ентузіаст будівництва набережної, колишній керуючий трестом «Дніпроспецбуд» – Борис Якович Мільман. Автори «Пам’ятного знака будівельникам набережної» – така офіційна назва пам’ятника – архітектори Василь Мірошниченко та скульп­тор Володимир Наконечний, обидва вихованці Української Академії мистецтв. Відкриття знаку відбулося влітку 1997 року. На мітингу виступив ініціатор будівництва знака, тоді мер міста, Микола Антонович Швець та багато інших. Згадували добрим словом і Бориса Яковича.

Він був природженим будівельником,  пройшов шлях від робітника до керуючого трестом. Народився 1912 року в межі осілості, в селі Бритавка Чечельницького району Вінницької області. Батьки – кустарі. Борис після закінчення семирічки був направлений на навчання до Одеси. Життя змусило вчитися і працювати. З 13 років до кінця життя він не розлучався з будівництвом. У 1932 році закінчив Одеський інженерно-меліоративний інститут та розпочав роботу інженером у Вінниці на гідротехнічному будівництві. З 1935 р. – Донецька область: Маріуполь, Слов’янськ, Лисичанськ – будівництво заводів чорної металургії. З початку Великої Віт­чизняної війни і до 1943 року він – начальник управління спецробіт у Челябінську. 1942 року отримав першу нагороду – орден Трудового Червоного прапора. У 1943 р. направлений до Харкова на відновлення зруйнованого народного господарства України і вже у 1944 році був нагороджений орденом Леніна. 1947 року Борис Якович організував у Донецьку трест «Південводбуд». 1948 року чергова нагорода – орден «Знак пошани». У 1951–1954 роках він на Далекому Сході. 1954 року повертається в Україну та будує об’єкти на Каховській ГЕС. Будував також канал Сіверський Донець – Донбас. З 1960 року – в Дніпропетровську. На будівництві збагачувальних фабрик та доменних печей у Кривому Розі та Дніпродзержинську. 1967 року йому присвоєно звання Заслуженого будівельника УРСР. Понад 34 роки Борис Мільман керував трестами та великими будовами, з них 18 років – у Дніпропетровську. Він ініціатор та автор нових інженерних рішень. Так, вперше у будівельній практиці комунікаційний тунель був поєднаний із підпірною стінкою набережної. Для підготовки основи цієї конструкції використано шлаки відвалів заводу імені Петровського. Транспортування шлаків обсягом понад 6 мільйонів кубометрів здійснювалося тимчасовою залізницею, прокладеною вздовж Дніпра. У тунелі розміщені міські інженерні комунікації, все це дало можливість утворити набережну завдовжки понад 40 кілометрів.

Будівництво Набережної проходило для Бориса Яковича не без труднощів. Згадує його співробітник Л.К. Сладков:

«Мільмана звинувачували у приписках обсягів робіт, але за ретельної перевірки це не підтверджувалося. Здоров’я було підірвано… йому ампутували ногу. Пам’ятаю, під час повені у місті (1977 рік) він, будучи на протезах, на вулиці керував очищенням підземних мереж міста».

1971 року за роботу у Дніпропетровську Б.Я. Мільман отримав другий орден Трудового Червоного прапора. Він зміг згуртувати команду з архітекторів та будівельників та створити з ними такі об’єкти у місті, як Театр опери та балету, пам’ятник Слави і багато інших. Але його «лебединою піснею» стала набережна, завдяки якій місто повернулося до Дніпра. Набережна, що простяглася через все місто від Кайдак до Мандриківки, стала такою самою прикрасою міста, як і головний проспект – шедевр архітектора Старова.

Схожа набережна прикрашає і житловий масив Сонячний.

Місто увічнило пам’ять про Бориса Яковича Мільмана, назвавши його ім’ям вулицю на масиві «Перемога».

Олександр БИСТРЯКОВ